Олексій КУЧЕРЕНКО: «Ми маємо бути готові до більш жорсткої, відповідальної системи стосунків у сфері поводження з твердими побутовими відходами»

Щороку в Україні утворюється до 19 тисяч несанкціонованих сміттєзвалищ, що займають площу 700 гектарів. На ці стихійні сміттєзвалища та лісосмуги потрапляє близько 20 мільйонів кубометрів побутових відходів (5 мільйонів тонн). Про те, якими темпами наша земля перетворюється на смітник, як цьому можуть завадити державні програми і ми самі, звичайні громадяни, кореспондент Укрінформу бесідував з міністром з питань житлово-комунального господарства Олексієм КУЧЕРЕНКОМ (на знімку).

— На жаль, те, що відбувалося останніми днями в Тернополі, не є винятком. Минулого року схожі ситуації, хоча і не в такій формі, траплялися в Одесі, Вінниці, Сумах. Одна з основних причин цього — потужності більшості полігонів твердих побутових відходів навколо наших великих міст вичерпуються, їхній технічний стан не відповідає сучасним вимогам. Відповідно страждають мешканці навколишніх сіл, які опиняються у тяжких, часом нестерпних екологічних умовах. Інший важливий чинник — економічний, коли тарифи на вивезення сміття не покривають видатків. Можна казати і про інші аспекти цього явища, але загалом, якщо подивитися на Україну із супутника, здається, що наша країна впевнено перетворюється на суцільне звалище відходів — і навколо міст, і навколо сіл, селищ. Нові технології утилізації відходів у нас практично не застосовують. Несанкціоновані сміттєзвалища становлять 30 відсотків від їхньої загальної кількості.

Ну ось приклад хоча б із мого власного досвіду. У лісі поблизу Києва, де розташовуються будинки багатьох керівників високого рангу, за 100—150 метрів від так званої президентської траси, розростається стихійне звалище побутового, будівельного сміття, де регулярно вивантажуються машини.

Якщо ще на початку 2009 року ми були переконані, що найбільшою «пожежею» у ЖКГ є стан теплокомуненерго, а за ним ішло водопровідно-каналізаційне господарство, то нині до цього додається питання екології, поводження з побутовими відходами.

— Я не хочу перекладати відповідальність на своїх попередників і мушу констатувати, що ця програма, якщо і виконується, то в дуже незначних обсягах. Зокрема, за інформацією Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у всіх регіонах розроблено місцеві програми поводження з твердими побутовими відходами, окрім Чернівецької області. Водночас в АР Крим, Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Сумській, Тернопільській, Чернігівській областях, у містах Київ та Севастополь зазначені програми досі не затверджено, тобто вони начебто є і їх начебто немає.

Відверто кажучи, у цій програмі, як і в багатьох інших державних реформаторських документах, не передбачається реального механізму їх реалізації та відповідальності. На жаль, не та ми країна, де працюють такі програми. Для всього цього потрібні жорстка державницька воля, узгоджені дії багатьох відомств і представницьких органів, муніципалітетів, державного контролю.

Але не будемо тут усе «валити» на державу. Якщо продовжувати критикувати Президента, прем’єра, міністрів і чекати склавши руки, що  прийде хтось і все зробить за нас, — це шлях у глухий кут. Нічого саме по собі не зробиться, держава і громада повинні пройти свій відрізок шляху.

Реалізація будь-якої програми пов’язана з коштами, за все треба платити і зовсім не за рахунок бюджету. Якщо у програмі присутні економіка, інвестиційна привабливість, вона запрацює, а якщо там закладено збитковість, то будемо тупцювати на місці. Чинною програмою на сім років заплановано 1,6 мільйона гривень. Зрозуміло, що цих коштів недостатньо для розв’язання такої складної проблеми, як поводження з побутовими відходами навіть у контексті розвитку нормативно-правового забезпечення в цій сфері.

Зазначу, що нині Мінжитлокомунгоспом розроблено проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової економічної та науково-технічної програми поводження з твердими побутовими відходами на 2010—2019 роки» та розробляється нова редакція Державної цільової програми поводження з твердими побутовими відходами, метою якої є реформування та розвиток сфери поводження з ТПВ шляхом створення умов для надання якісних послуг із вивезення побутових відходів із використанням сучасних методів та технологій, що відповідають європейським стандартам, зі зменшенням екологічного навантаження на навколишнє природне середовище та здоров’я. Ця програма розробляється за активної участі НАН України та органів місцевого самоврядування.

— Це не є повторенням старого. Нова концепція передбачає розбудову нової сучасної моделі поводження з побутовими відходами з урахуванням досвіду передових країн світу в цій сфері, нових вимог до збереження навколишнього середовища, які сформовано, зокрема, Кіотським протоколом. Вона передбачає розвиток ринкових механізмів у цій сфері, чого бракує чинній програмі. У сфері поводження з відходами ми й досі діємо приблизно так, як і 30—50 років тому, змінюються тільки обсяги. Дивіться, лише до 5 відсотків побутових відходів в Україні утилізується на двох сміттєспалювальних заводах в містах Києві та Дніпропетровську, обладнання яких, на жаль, уже застаріле. Ще експлуатується експериментальна сміттєспалювальна установка в місті Люботин Харківської області. У 22 містах впроваджується роздільне збирання побутових відходів, у 8 населених пунктах побудовано і будуються сміттєсортувальні станції. І це все — на таку велику країну, як наша.

Ми ще й досі сперечаємося щодо впливу на екологію сміттєспалювальних заводів, говоримо про їхню дорожнечу. Ну давайте будемо думати, що просто звалювати сміття на землю — це дешевше. До речі, за оцінкою датських експертів, кількість полігонів в Україні потрібно скоротити в сім разів через їхню техногенну небезпеку та навантаження на навколишнє природне середовище.

Я в Токіо на власні очі бачив у дії шість чи сім сміттєспалювальних заводів, нікому вони там не заважають. А, наприклад, у Києві міська влада очікує, коли державний бюджет виділить спеціальні кошти для такого заводу, мовляв, 200 мільйонів доларів за такий завод — це занадто дорого. Але ж це риторика. Відомо, що минулого року міський бюджет становив 25 мільярдів гривень, тобто для заводу треба було знайти мільярд гривень, до того ж це не одномоментні витрати, можна було залучити позики Світового банку, японських корпорацій. Так, усе це недешево і може позначитися на тарифах для мешканців столиці, але ми повинні пройти цей шлях, якщо не хочемо жити на смітниках.

Крім того, для невеликих міст є інші варіанти. Наприклад, у Миргороді знайшли комплексне розв’язання проблеми поводження з відходами, починаючи з роздільного збирання сміття, відповідної роботи з населенням, у школах. В деяких інших містах є достатньо успішні приклади роботи приватних полігонів.

Чому цей досвід не став масовим? На жаль, уся сфера ЖКГ виявилася заручником неефективної системи управління та регулювання. Свого часу тут усе, що можна було, роздержавили, передали у власність громад, але комунальний власник не став ефективним власником. Тут є об’єктивний бік питання, зокрема щодо бюджетних стосунків держави і муніципалітетів, але є і суб’єктивний, коли влада на місцях живе лише від виборів до виборів, не шукає ефективних економічних моделей діяльності міського господарства. Крім того, внаслідок передачі об’єктів ЖКГ до комунальної власності відбулося подрібнення відповідних підприємств, що знижує ефективність управління ними та послаблює їх можливості щодо залучення інвестицій.

Ще є і ментальна проблема наших громадян. Адже сміття спочатку збирається, вибачте, на домашніх кухнях — технологічний ланцюг поводження з відходами починається саме тут. Але чи багато хто з нас удома сортує побутове сміття, розкладає в окремі пакети? Нас цього не вчили і не вчать, а, між іншим, таке «домашнє» сортування в рази підвищує відсоток вторинного використання відходів — світова практика.

Крім того, не варто забувати і про підвищення відповідальності за несанкціоноване викидання відходів — порівняйте розміри штрафів за це у нас і в розвинених країнах. Там просто немислимо вивезти машиною відходи кудись у ліс, а в нас на це й досі закривають очі.

— Так, інтерес є, навіть можна сказати про певну активізацію з боку німецьких, шведських та інших компаній. Зокрема, досить перспективними вважається роздільне збирання ресурсоцінних компонентів ТПВ, транспортування ТПВ, сміттєсортування та сміттєпереробка, вилучення та утилізація біогазу.

Можливо, на сьогодні ще замало конкретики, але інвестори розуміють, що в Україні ця проблема загострюється, рано чи пізно її доведеться розв’язувати.

Але тут треба застосовувати економічні методи, запроваджувати реальні тарифи, реальні бюджети — місцеві і державні. Тоді і кошти знайдуться.

Загалом я переконаний, що ми маємо бути готові до переходу до більш жорсткої, відповідальної системи стосунків у сфері поводження з твердими побутовими відходами. Це закладається у новій програмі, де пропонуються, зокрема, відповідні зміни до ДБН, до Адміністративного кодексу. Ми пропонуємо нарешті віддати містам місцевий збір на сміття, це особливо актуально для курортних зон.