Вулиця з майбутнього

— Підемо гуляти? — питаю внучку. — До квіточок! — радіє дитина. Мала має на увазі чужий двір, де стоїть море аромату від троянд найдивовижніших кольорів, де кучеряві шапки витких клематисів, казкові лілії, де від ранньої весни аж до снігу можна милуватися то крокусами, то датурами, то хризантемами. Там і доріжки гладенькі, без вибоїн, і гойдалки та пісочниці цілі... І це не один двір, то ціла вулиця з охайними будинками котеджного типу, де все на порядок краще, ніж у своєму рідному домі та дворі. Перейди через дорогу мимо вічно смердючого смітника, де двірник щоранку палить непотріб, гілля чи листя, — і наче потрапляєш в інше місто чи іншу країну.

Коли внучка виросте, вона дізнається, що господарі цієї квітучої вулиці — усі діти та дорослі, які мешкають на ній, а не ЖЕК, як у нас. Більше того, вона почує: будівельники, які зводили ці оселі, теж живуть у них. Вони не бояться, що їх назвуть халтурниками, бракоробами. Щойно здавши будинок, вони одразу взяли його й на обслуговування. Мешканці створили ОСББ «Богатир» — об’єднання співвласників багатоповерхових будинків і передали турботу про всі ремонти та догляд за мережами тим самим будівельникам. Це гарантує життя будинку без авралів та НП. «Так має бути повсюдно», — каже чоловік у солом’яному брилі, котрого мешканці зустрічають по кілька разів на день. Це і є знаменитий Олександр Кондратов, без якого б диво-вулиці не було. «Наш головний», кажуть сусіди.

Олександрів дід відбував заслання в знаменитому Шушенському — там, де й Володимир Ульянов (Ленін). А до того діда «упекли» на Соловки. Як «політичного». Ревний борець «за ідею», він, напевно, уявляв, що діти та онуки продовжать його справу, будуть політиками. А діти та онуки стали «служивими», професійними військовиками.

Інший так і прожив би в Шушенському всеньке життя, а Сашко Кондратов змалку мандрував за батьками — то в Одесу, то Архангельськ... Куди батькові давали призначення. У місті своєї юності, Калінінграді, вступив до військового училища. Про інший вибір і мови не могло бути. І здавалося тоді: це вже назавжди. З’ясувалося, були у нього предки, які теж мали до армії стосунок. Ось прадід служив у царській армії, а дід воював «за владу Рад» у дивізії Котовського. Їх бойові біографії Сашко знав назубок. Армія стала всім і для нього, його дружини та дітей. Уся родина гордилася його зростанням по службі. А як не пишатися, коли Олександр став наймолодшим комбатом в інженерних військах?!

Великий відтинок життя росіянин Кондратов провів в Україні. Незабаром ювілей: сорок років тому він прибув у Кам’янець-Подільський, військово-інженерне училище якого славилося на весь Союз. Тут дослужився до підполковника і був заступником командира по тилу. А це означає: ніс на собі всі турботи про побут військовиків. Передусім, надання їм житла. Олександр Кондратов будував господарським способом так зване військове містечко, де й досі живуть його колеги, а їх діти та онуки обирають дорогу батьків.

І на пенсії енергійний військовий інженер не міг всидіти. Забивати козла у дворі на лавочці — це не його. Повертатися на історичну Батьківщину через те, що Україна обрала свій, незалежний шлях, навіть не збирався. Тим більше й батьків перевіз до Кам’янця. Бо ця земля і місто вже стали його долею. Як допомогти їй стати на ноги, дорівнятися до передових країн світу?

Сьомого грудня 1992 року Кондратов створив власну будівельну організацію «Марс ЛТД». Навіть тут, у невеликому Кам’янці, людям катастрофічно бракує житла. А скільки черг за ним в Україні! І в них не тільки вояки. У місті живе робітнича родина, яка чекає квартири вже 36 років. Отож Олександр Кондратов обрав галузь, де він надзвичайно корисний молодій українській державі. За роки незалежності «Бог війни» — «Марс» інвестував у мирну будівельно-житлову галузь міста понад сто мільйонів гривень. На рахунку підприємства вже дев’ять зданих будинків, кожен з яких коштує не менше восьми з половиною мільйонів гривень.

Якщо говорити про команду, то в «Марсі» ви знайдете кращий її зразок. Олександр Кондратов працевлаштував чимало своїх колег. Підполковники Володимир Білоус, Володимир Малащук, Олег Мартинюк, майор Сергій Дякевич... Команду єднає й міцна чоловіча дружба. А всього в товаристві 13 колишніх військових. Це люди, які вміють організувати роботу, каже Кондратов, що навіть важливіше, ніж мати навики з будівництва. «З нівелірами бігають учорашні випускники будівельного коледжу, вони просто щасливі потрапити до нас на роботу». Загалом у «Марсі» працює понад 70 чоловік.

Цим людям сьогодні дуже прикро слухати політиків найвищого рангу, які провокують міждержавні конфлікти, говорять про ворожнечу чи ущемлення прав росіян в Україні. Росіянин Кондратов та його українська команда «Марс» перевіряла українсько-російські стосунки на власній практиці понад півстоліття. Ніхто нікого навіть «кацапом» чи «хохлом» не обізвав. Народу не потрібне брязкання зброєю. Він хоче будувати світлі будинки, ростити в них дітей та онуків, садити біля них сади.

Вони таки є у Олександра Кондратова. Але ніяк не пов’язані з російським походженням чи неможливістю задовольнити права представника національної меншини. Проблеми зовсім іншого порядку. Українська держава, для якої він так старався, почала йому... заважати в роботі. У січні 2006 року набув чинності Закон України «Про фінансово-кредитні механізми будівництва і управління майном при будівництві житла». Відтоді «Марс ЛТД», так би мовити, втратив фінансову самостійність. Як то воно, маючи за спиною багаторічний досвід та вдячність людей, отримати, так би мовити, недовіру?! Адже якщо раніше родини, котрі хотіли придбати квартиру, несли гроші просто в товариство, то тепер їм довелося прошкувати до банку. На державному рівні ще й визначили конкретну банківську установу.

— Я розумію державу, — каже Олександр Кондратов. — Вона хотіла захистити людей від втягування в такі афери, як «Еліта-Центр». Громадян обманули будівельники — піднялася хвиля протестів. У нашій галузі ми й самі хотіли б позбутися всіх недобросовісних фірм та фірмочок. Але ж хтось давав «Еліті» дозволи. Де ті чиновники? Чому їх не спитати? Хіба не можна було перевірити при реєстрації послужний список отієї «Еліти», в якій три особи, і всі тепер у бігах? У нас же не те, ми справді ні від кого не ховаємося, самі бачите. Наша організація — як на долоні перед людьми, перед державою. Таким, як ми, держава могла б дати, так би мовити, довірчу грамоту і дозволити працювати напряму.

З вартості кожного будинку банк одразу почав забирати 10 відсотків коштів на форс-мажорні обставини. Ці гроші крутяться, заробляють нові гроші. Вигода банку на рівному місці. А будівельникам — дірка від бублика. Ні процент, ні півпроцента. До цих десяти — ще плюс два відсотки на власні потреби. Хотів «Марс» піти до іншого банку, але там відмовилися: в ці ігри ми не граємося... Та й не вписані у «список». Ще й попередили: очікуйте проблем.

Коли банк справді почало лихоманити, будівельники відчули, ще й як! Якось у «Марс» заглянули податківці. «Будемо вас штрафувати. Чому вчасно не сплачено податок на додану вартість?» Бухгалтерія продемонструвала платіжку на 26 тисяч гривень перевіряльникам. Ці кошти виявилися зарахованими на спеціальний рахунок, в якому вже накопичилися такі ж платіжні документи, що не виконані в строк з вини банку через накладений Нацбанком мораторій на задоволення вимог кредиторів. Таким чином банк порушив договір банківського обслуговування — і хоч би хни. Довелося «Марсу» знімати 26 тисяч з іншого рахунка...

З квітня жодної копійки «Марс» у цьому банку не брав, хоч майбутні квартировласники майже всі давно розрахувалися за житло. Повисло понад 700 тисяч гривень. За рахунок чого дім тепер добудувати?! Юридично Кондратов міг і зупинитися. Але він на власний ризик вкладає власні гроші, аби за літа закінчити ще одну будову. Совісно перед співгромадянами буде, якщо підведе їх. Щодня з ними зустрічається. На взаємній довірі домовилися, що завтрашні господарі можуть зайнятися облаштуванням осель. «Марс» здає квартиру без шпалер та лінолеуму. Адже зазвичай люди потім хочуть переробити все на свій лад. Навіть перестінки руйнують. Шкода праці. Тому прийняли розумне рішення дати людям вибір. Зате й один квадратний метр дешевий як ніде — три з половиною тисячі гривень.

— Це вигідно людям, тому до нас ідуть і нині з грішми. Та як їх візьмемо, коли держава руки зв’язала? Ось Прем’єр-міністр програму добудови житла висунула, запевняє, що вона дуже корисна для українців. А скільки отаких «Марсів», як наш, сьогодні заблоковано?! Через вулицю в нашому місті працює фірма, то їй винен банк уже півтора мільйона. А тимчасовий адміністратор банку на наші листи відповідає, що мораторій оголошено «з метою захисту інтересів кредиторів та вкладників, забезпечення схоронності капіталу та активів», та ще й підписується «З надією на порозуміння». Отак захистили! Податкова знайшла нас, але не знайшла банк. Чи це не афера державного штибу?

До 17 жовтня фінустанова шукатиме інвесторів. Але чи вже 18-го почне повертати гроші — невідомо. Повноцінне літо у будівельників пропало. Їм, як і кожному маленькому українцю, потрібна стабільність, а не штучно породжені проблеми.