Шановні народні депутати!
Шановні члени уряду, всі запрошені та представники журналістського цеху!
Якщо дотримуватися ритуалу, то, очевидно, належало б говорити зараз про винятково важливе значення цієї сесії. Особливо з огляду на те, що вона збігається з політичною кампанією з виборів Президента України. Але така констатація і відповідно така відстороненість сьогодні є абсолютно неприйнятними. І головним чином через те, що ми, Верховна Рада, — на жаль, свідки й безпосередні учасники процесу руйнації країни. Вона до межі ослаблена й дедалі більше заганяється в політичну ізоляцію. А всі розрахунки на вибори та перевибори — це не що інше, як демонстрація владою, а отже, й нами, політичної безпорадності, намагання уникнути відповідальності. Це не найкращий наш
актив.
Ситуація у Верховній Раді є повним віддзеркаленням того, що коїться в країні. І країна, і Верховна Рада постійно випробовуються на розрив, фрагментизуються та примітивізуються. Країна, як і Верховна Рада, функціонують за інерцією. Країна, як і Верховна Рада, тримаються на хаосі. Країну, як і Верховну Раду, групи та політичні сили пристосовують під себе, під інтереси конкретних вождів, прагнуть звести їх роль до функціонування за викликом. Країні, як і Верховній Раді, нав’язали безперервні політичні міжусобиці, кріпацьку систему взаємин.
Усе це, у поєднанні з постійною політичною смиканиною, заяложеними аргументами для блокувань роботи, обертається очевидним: і Україна, і Верховна Рада випадають з часу, демонструють кричущу неадекватність суспільним та людським потребам і запитам. Люди виживають у цей скрутний період не завдячуючи нам, а на противагу нам та нашим діям, нашій бездіяльності. Далі так тривати не може. Бо далі — нікуди.
Через це сьогодні і зараз слід категорично поставити питання і публічно дати на нього відповідь: треба, щоб працювала Верховна Рада? Працювала, як належить законодавчому і представницькому органу народу. Чи не потрібно? І припинити катувати людей, сіяти серед свого народу зневіру, розпач і ненависть до своїх представників, а отже, й до держави. Сподіватись і розраховувати на те, що після виборів вдасться відновити роботу Верховної Ради бодай на мінімально-прийнятному рівні чи перезавантажити її через ще одні дочасні вибори під нового главу держави — це примітивна політика. На руїнах нічого путнього створити не можна. І не буде створено.
Звертаюсь до вас, народні депутати:
Верховна Рада повинна працювати. Вважаєте інакше, сліпо йдете за вказівками — давайте приймемо рішення про припинення її діяльності через саморозпуск. Відтак — припинимо знущання над країною і людьми. Як мінімум — це буде чесно.
Я — однозначно за те, щоб Верховна Рада солідно виконувала своє конституційне призначення. Я — за серйозну розмову і за серйозну роботу, за розумні компроміси, за узгодження позицій. Але для справи, для людей. Проти — перетискування, знущань над здоровим глуздом, кулуарних домовленостей, примушувань їх обслуговувати.
Усі питання остаточно мають вирішуватися лише і тільки у сесійній залі. На основі публічних аргументів, на основі Конституції, законів і Регламенту. Нам не уникнути, і саме зараз, загальної, якщо хочете всеукраїнської, розмови на предмет того, що відбувається в країні, чому весь цей безлад посилюється і поглиблюється, що буде далі.
Це насамперед мають почути люди і для цього я вважаю за необхідне повернутися до пропозиції проведення спеціального засідання Верховної Ради за участю Президента та уряду.
Ще раз наголошую: Україна гостро і невідкладно потребує серйозної розмови з позицій розуму і відповідальності. Необхідно визначитися, як будемо жити — сьогодні і завтра. Вибори — це ще не все життя.
І виборами життя не закінчується. Вкрай необхідно визначити загальнонаціональний план дій. Підкреслюю —реальний план дій, а не чергові пишномовні програми, ультиматуми. План, який би зрозуміли й підтримали люди. Насамперед йдеться про такі гострі питання, як робочі місця, пенсійне забезпечення, зарплати, житлово-комунальна сфера, медичне забезпечення, доступність основного набору продуктів харчування. Це — мінімум. І треба чітко сказати, як ми його будемо реалізовувати. Якщо ця пропозиція буде й надалі ігноруватися, переконаний: Україну чекають набагато гірші часи. Продовжувати жити за принципом «віз дорогу покаже», без опори на розвиток економічної бази, через девальвацію духовної основи — це прискорення краху. Це — приклад СРСР останніх його років.
Маємо принципово врахувати й таке застереження: державу, яка не забезпечує конституційного порядку, законності та дотримання прав людини, яка залежить від зовнішніх чинників і опирається на них, не можна вважати повноцінно суверенною. Це формальний суверенітет. Ми його маємо. І не більше того. Тому ми зобов’язані сьогодні, не чекаючи завершення президентських виборів, ставити питання про якість державного управління. Сьогодні вона не витримує жодної критики. Як через кричущу некомпетентність і безвідповідальність, так і через усунення людей від реальної участі в державному управлінні. Вибори за нинішньої виборчої системи — не найкраще наше політичне надбання. Усе це очевидні проблеми. Але ми очевидного не робимо, а складне ускладнюємо. Особливо, коли врахувати, що над практичними завданнями у нас весь час домінує прагнення постійних політичних реорганізацій, переписування Конституції. На практиці такі новації виявляються у незнищенних спробах легітимізувати феодальну політичну систему, перекроювати країну під політичний момент, конкретний розклад сил і під конкретні особистості.
Прошу підтримати такі очевидні пропозиції. Розумію, що для цього кожному з нас потрібно випростатися, відійти від стану збайдужіння, припинити освячувати все, що спускають згори або вказують окриком чи помахом руки, почати демонструвати принциповість заради справи. Інакше усіх нас зневажатимуть люди. Втім, вони вже й так нас не празнують.
У разі підтримки цих засадничих позицій будемо мати чіткі критерії у ставленні до питань, запропонованих до порядку денного сесії (а їх близько 1,5 тисячі), до проекту Держбюджету на 2010 рік, відчуватимемо, що діяльність Верховної Ради співвідноситься з потребами країни та людей.
Шановні народні депутати! Межу дозволеного і прийнятного ми вже давно пройшли. І в запалі з’ясування стосунків, схоже, не помітили цього. Треба зупинитися. Кожен має зробити осмислений вибір. Вибір — на користь повноцінного виконання своїх обов’язків. За нами — країна.
