Страховка є. Чи буде допомога?

Кожен українець, виїжджаючи за кордон, добре знає, що без відповідної медичної страховки дорога туди закрита. З одного боку, цього вимагає закон, з другого, знаючи про дороговартісне лікування, подорожуючі намагаються убезпечитися від зайвих витрат. Коли Ірина везла на відпочинок на болгарський курорт групу дітей, вона й не сумнівалася, що проблем із медичною допомогою, в разі потреби, не буде жодних. Адже кожен заплатив за це чималу страхову суму.

У документах, що їх Ірина отримала на руки як керівник групи, зазначалось, що сума, на котру може претендувати застрахований в разі нещасного випадку і надання медичної допомоги за кордоном, становить 20 тисяч євро. Навіть зважаючи на те, що медичні послуги там коштують дорого, така страховка повинна була б гарантувати справді надійний захист здоров’я і життя українських туристів. А щоб отримати таку гарантію, кожен з них сплатив, окрім вартості путівки, ще й 630 гривень. Отож відпочинок мав бути безпроблемним.

Так він і розпочався: море, сонце, пляж і розваги. Та раптом — негода. Злива і сильний вітер застав відпочивальників просто на узбережжі. Й хоча до готелю було рукою подати, Ірина, тікаючи від грози, впала і, як з’ясувалось пізніше, зламала ногу. Перелом виявився настільки тяжким, що жінка від больового шоку почала непритомніти. Було очевидно, що без медичного втручання не обійтись.

— Ми одразу почали діяти так, як зазначено в інструкції зі страхування. Зателефонували в компанію, повідомили про нещасний випадок і отримали обнадійливу відповідь, що нам терміново пришлють лікаря, — розповів Микола Легков, котрий відпочивав у складі тієї само групи. — Здавалось, проблему вирішено.

А насправді всі лікувально-страхувальні перипетії тільки розпочинались. Обіцяний лікар з’явився через кілька годин, і лише пізно ввечері хвору вдалось доправити до лікарні екстреної допомоги.

Після знеболювального, рентгену та накладеного гіпсу хворій стало трохи легше. Але вона твердо переконана, що в розмові між лікарями, які надавали допомогу, йшлось про необхідність термінової операції. Утім, операції не було. Ні одразу, ні пізніше. Адже лікарня вимагала гарантії того, що лікування, вартість якого близько двох тисяч євро, буде оплачене. А тим часом страхова компанія давати ці гарантії не мала наміру. Єдине, що пообіцяла, транспортувати потерпілу через кордон.

Можливо, в іншій ситуації Ірина з радістю погодилася б на таку пропозицію. Адже почувалася вкрай погано. Перелом виявився подвійним, тому жінку постійно мучили важкі болі. Але ні про знеболювальні, ні про будь-який медичний супровід, ні про те, щоб надати бодай милиці, нікому не спало на думку. Усі ці турботи довелося взяти на себе все тому само Миколі Легкову, котрий у цій ситуації був лише випадковим свідком.

Це саме він телефонував лікарю, намагався зв’язатись із керівництвом страхової компанії, що виявилось просто неможливим, дійшов навіть до українського консульства в Болгарії, щоб там допомогли хоч якось полегшити страждання хворої. Дотепер вдячний і консулу, і приватним особам, котрі намагались допомогти. Але на цьому тлі ще безвідповідальнішими були дії страхової компанії.

Її пропозиція доправити клієнта додому була просто неможлива. Адже Ірина відповідала за п’ятнадцятьох дітей, котрих привезла на відпочинок. Залишити неповнолітніх без будь-якого догляду в чужій країні вона не мала жодного права. А повернути їх додому, коли вони провели на відпочинку лише половину відведеного часу, теж ніхто не міг. Тому й погодитись на від’їзд керівник могла лише в одному разі: якщо буде їй заміна.

Однак вникати в усі ці обставини страховики навіть не збирались. Формально в підписаному страховому договорі про подібний перебіг подій не йшлось. Єдиний пункт, який, на думку страховиків, міг би пасувати у цій ситуації, — безплатне транспортування... тіла. Отож його і запропонували. А те, що йшлося не про тіло, а про хвору людину та ще й відповідального керівника групи, взагалі ніхто не зважав.

Крім того, й варіант дорогого оперативного лікування теж залишився поза розглядом. Адже, отримавши відмову щодо повернення додому, страховики швидко знайшли підставу для розірвання будь-яких відносин з клієнтом.

Ще однією причиною для цього стала довідка, отримана від лікаря асістанської компанії. У ній конкретно йшлося про те, що термінова операція хворій не потрібна. От тільки частка «не» навіть без професійного графологічного аналізу мала надто підозрілий вигляд і виділялась із усього тексту.

Наскільки терміновою мала бути операція, нині встановлюють українські хірурги. Адже одразу після повернення додому Ірина лягла в лікарню. Все, що з нею сталось за кордоном, а головне — байдужість і безвідповідальність страхової компанії, настільки вразило, що жінка налаштована лише на судовий розгляд справи. От тільки до кого пред’являти претензії? Хоча і є офіційно оформлений договір страхування, утім, знайти відповідальних осіб буде непросто.

Чому? Розсудіть самі. Всі необхідні для поїздки документи оформляла туристична фірма. Страхові ж договори укладались із українською страховою компанією, до якої ця фірма уже немає жодного стосунку. А надавати практичну допомогу за кордоном повинна асістанська компанія, яка не підпорядковується і не відповідає не те що двом попереднім компаніям, а взагалі будь-кому в Україні. Тож з кого питати?

Якщо перекласти на зрозумілу мову всю цю складну систему страхування, то вона має такий вигляд. Наших співвітчизників страхують вітчизняні компанії. Вони укладають відповідні договори й отримують страхові внески. Але за кордоном, де і трапляються нещасні випадки та хвороби, ці українські компанії своїх представництв не мають. Тож там турботу за застрахованих українських громадян бере на себе так звана асістанська компанія, котра і має широку міжнародну мережу представництв.

У цій ситуації усі три згадані суб’єкти мали б виявити принаймні турботу про своїх підопічних, але... Турфірма медичних послуг не надає. Своя страхова компанія за дії чужоземних лікарів не є відповідальною. А добитись не те що до керівництва, а хоча б до клерків асістанської компанії телефоном — справа взагалі безнадійна.

От і виходить: найбільше, на що може розраховувати український турист у критичній ситуації, — це бинт, йод і рентгенівський знімок.

Усе, що сталось, хотілося б назвати лише прикрим випадком. Але причетні до цієї історії переконані, що вони перетворюються на правило.

— Із розмови в генконсульстві в Болгарії я дізнався, що кількість скарг, пов’язаних із невиконанням своїх обов’язків страховою компанією, уже сягнула за десять, — розповів Микола Легков.

Це статистика генконсульства. А насправді для скількох українців обіцяна страхова сума у 20 тисяч євро залишилась лише словами, залишається невідомим. До речі, як і те, де, в кого шукати захисту, коли потрапляєш у справжню біду.

Хмельницький.