Похолодання економіки в літній період

Адже немає причин не вірити аналітикам, які прогнозують: варто очікувати на ще більшу кризу в економіці. А вона у нас і так — найкризисніша. Це помітили навіть у Москві. Вище, ніж у Росії, ціни тільки в Україні, пишуть газети сусідньої держави й підтверджують тезу цифрами. Отже, серед європейських країн найбільше за сім місяців року ціни зросли у нас — на 8,5%. Росія — на другому місці з 8,1%, Білорусь — на третьому з 7,7%. Для порівняння: у середньому по ЄС інфляція становить 0,4%, у США — 2,4%.

Що стосується долара, серпень варто взагалі вважати рекордним. Вся слава належить Нацбанку, який встановив найнижчий за всю історію існування національної валюти офіційний курс гривні стосовно долара — 7,989 грн. Хоча, з усією впевненістю можна стверджувати: такий показник — не межа, рекордними в цьому плані очікуються і вересень, і жовтень, і листопад...

Звичайно, реальний курс, той, що в обмінниках, — він ще нижчий. За долар там уже просять 8,5—8,55 гривні. Одна із причин інфляційної хвороби «передвиборна». Як тут встояти національній валюті, коли уряд намагається «латати» бюджетні дірки (за січень—липень держбюджет країни зведено з дефіцитом 15,352 млрд. грн., зокрема, за перші шість місяців дефіцит становить 10,6 млрд. грн.) за рахунок запозичень? Йдеться не про зовнішні кредити. Хоча й вони грають на інфляцію. Адже транші МВФ залучають у країну валюту ззовні тільки теоретично. Насправді долари, здебільшого, ідуть на обслуговування зовнішнього боргу. Але якщо міжнародні кредити, які стали звичними, кидають Україну в боргову яму в перспективі, то руйнуючу дію запозичень внутрішніх ми спостерігаємо вже тепер. Взяти добру, на перший погляд, справу рекапіталізації банків, коли Кабмін кинув рятувальний круг декільком фінансовим установам.

Вийшло як у тому анекдоті про маленьку дівчинку, котра прийшла в зоомагазин купити кролика:

— Тобі того маленького сіренького симпатягу з величезними сумними очима чи цього волохатого ледачого білого, — запитує продавець?

— Знаєте, а моєму удавові все одно!

Так і тут, Нацбанк, рятуючи банки комерційні, з «підказки» уряду, накупив на більш як 10 мільярдів гривень державних облігацій, що втратили свою привабливість. Простіше кажучи, заплатив величезні гроші за, схоже, безперспективні папери, які не користуються нині попитом у інвесторів. Уряд закачав ці кошти в банки, ті, у свою чергу, розрахувалися з вкладниками. Куди понесли гроші люди, які так важко «висмикнули» свої заощадження — здогадатися не складно. Не віддавати ж їх знову на депозит?! Швидше за все, вони кинулися міняти національну валюту на тверду. Фактично, змушуючи Нацбанк купувати ОВДП, уряд за виручені гривні покриває дефіцит бюджету й сприяє обвалу українських грошей.

Варто зазначити, за доларом в обмінниках ми не бачили черг давненько. Тепер за валютою за введеною Нацбанком «пільговою» ціною вони шикуються мало не з вечора. У Києві черги довші, ніж за «докторською» ковбасою в часи Союзу. Передісторія така: Нацбанк довго не реагував на падіння гривні. Лунали навіть заяви, що НБУ не відповідає за обмінний курс. Проте ажіотажний попит на «зелень» змусив головне фінансове відомство країни реалізувати валюту для потреб готівкового ринку. Наприкінці місяця Нацбанк двічі продавав значні суми доларів комерційним банкам по 8 гривень, щоб ті викинули кошти на ринок і збили ажіотаж. Умова: ціна реалізації таких доларів не може перевищувати 8,16 гривні, тобто «навар» самих банків має бути в межах двох відсотків.

Водночас долар за такою ціною практично купити неможливо, а фінансисти скептично оцінюють імовірність різкого зниження його курсу через проведені інтервенції. Хто, скажіть, з легкістю може придбати «пільгові» долари? Ті, хто інформований, де і коли вони з’являться. «Я не знаю, як технічно організувати продаж долара по 8,16 грн. у відділеннях нашого банку, якщо в сусідніх банках валюту купуватимуть по 8,4 грн. за долар. Адже в такому разі жоден касир не втримається від того, щоб самому не купити валюту за пільговим курсом і не заробити на цьому. А до населення, заради якого це все й затівається, так нічого й не дійде», — наводять слова керівника одного з великих банків економічні видання.

Тепер давайте підрахуємо доходи фінансових установ. Два відсотки із проданих Нацбанком у серпні 145 мільйонів — ні багато ні мало майже три мільйони доларів у дохід банків, які «рятують» ситуацію з обмінним курсом. Тобто, за нинішнім курсом — понад 23 мільйони гривень. Схоже, валютні операції стали гарним джерелом доходів для банків. Нинішня нестабільність допоможе їм непогано підзаробити.

А в арсеналі банкірів ще чимало «стабілізаційних» заходів, які, вважаю, не на користь простим громадянам. Чого вартий, приміром, намір Нацбанку заборонити дострокове зняття вкладів. Також Нацбанк хоче зобов’язати банки виплачувати відсотки по валютних депозитах тільки в гривні. Проте, кажуть, серед наших співвітчизників є сміливці, котрі знову несуть гроші в банк. Ті купують довіру надзвичайними відсотками — до 26 % річних. Це, хоч верть-круть, хоч круть-верть, як на виборах — кандидатів багато, а голосувати немає за кого. Адже під матрацом гривневі запаси нещадно зжирає інфляція. Доводиться довіряти або долару, що також небезпечно, або знову, після всіх принижень, іти на уклін до банкірів...

Зовсім прикра новина для тих, хто ще вболіває за нашу національну гордість, надійшла з Білорусі. Наші посланці, котрі відбули до сусідів просити, щоб ті відсипали 50 тисяч тонн цукру, повернулися звідти ні з чим. Білоруси запропонували за свою продукцію занадто високу ціну — 550 доларів за тонну. Звичайно, це трохи нижче за світову, але за такого опту сенсу брати, вважають перемовники, справді немає. Адже за рахунок поставок дешевого білоруського цукру український уряд розраховував «збити» ціну на солодкий продукт на роздрібному ринку у себе. Лише за кілька місяців вона зросла майже удвічі. Якщо ще навесні кілограм цукру вроздріб коштував 3,5—4 грн., то нині — вже 7—8 гривень. Тому якщо на виході сябри просять у перерахунку близько п’яти гривень за кіло, плюс доставка, та ще по дорозі потрібні люди в Україні наваряться —дійсно дорого. У такій ситуації, схоже, вигідніше купити солодкий пісок на наших заводах. Окремі компанії, як повідомляють, і тепер готові реалізувати його по 4600 гривень за тонну (це ж треба, скільки наварюють на продукті посередники, поки він доїжджає до прилавків!). Отож основна причина подорожчання білоруського, українського або будь-якого іншого цукру — наявність спекулянтів у схемі реалізації. Якщо апетити посередницьких структур зменшити, не довелося б шукати по світу дешевий цукор. І це — елемент державної політики. Але що зробити, якщо багато хто з тих, хто зараз при владі, одночасно керують і бізнес-структурами. Отож і не дивно, що чимала частина дешевого цукру з державних засіків, який викидали, щоб побороти спекулятивні ціни в період консервації, бізнес-структурам і перепала. Насамперед не скривдили себе «королі» кондитерської справи. На цю галузь припадає третина всього внутрішнього споживання цукру. І вже у вигляді карамелі солодкий продукт пішов, переважно, на експорт, приносячи чималі навари «цукерковим» хазяям.

Нам, споживачам, у цьому разі керівники держави радять почекати, коли в Україні на повну запрацює маховик переробки буряку. Ближче до середини осені, мовляв, і ціни на солодкий пісок самі собою вляжуться.

Якщо з Києва запускається нова хвиля подорожчання комуналки, громадського транспорту — чекай зростання цін на ці послуги в регіонах! А почати можна зі столиці, оскільки (напевно, так думають у керівних кабінетах), тут і люди заможніші, і пенсіонери міцніші. Отож радість киян від припинення дії нових тарифів на комунальні послуги була нетривалою. Київміськдержадміністрація взялася за підготовку апеляції на рішення окружного адміністративного суду Києва, яке зробило підвищені тарифи незаконними. Начальник головного управління КМДА з питань цінової політики Василь Яструбинський попередив, що у вересні кияни знову одержать платіжки, сформовані за новими тарифами, запевнивши, що ці нові суми «як і раніше, нижче за економічно обґрунтований рівень». Тобто, далі буде...

Підвищили ціни на проїзд у приміських маршрутках, що доставляють пасажирів до Києва. Перевізники пояснюють такий крок подорожчанням бензину. У перспективі на громадян чекають й інші транспортні неприємності. Зокрема, у вересні проїзд у столичних маршрутках може зрости ще на 50 копійок.

З хлібом — схожа ситуація. Ледь встигли зібрати ранні зернові, найбільший виробник продукту №1 «Київхліб», паляниці якого продають не лише в столиці, заявив про намір підвищити ціни на масові сорти хліба. «Український» уже в останній день літа коштував 3 гривні 16 копійок, півкілограмовий батон — 2,64 гривні замість нещодавніх 2,50. Здавалося б, у чому проблема? У деяких регіонах хліб давно вже продають дорожче, та і батони пропонують покупцям зазвичай 450-грамові, а не 500-грамові як у столиці. Багато хто подорожчання не помітять, тому що ті, хто сьогодні одержує навіть середню зарплату, — близько трьох тисяч гривень на місяць, й не скажуть, скільки платять за хліб. Але саме в Києві прірва між багатством і бідністю відчувається особливо. Подорожчання вдарить насамперед по пенсіонерах, які рахують кожну копійку. Для них навіть десятка, яку треба додатково щомісяця витратити на хліб, відчутна. А про виплату «хлібних» з міської скарбниці щось не чути. У Києві не так-то просто навіть на 800 гривень на місяць платити за світло, газ, тепло, квартиру, і ще якось цілий місяць харчуватися. Для глибинки, де можна жити з городу, 800 гривень щомісяця — величезні гроші.

Хоча, схоже, восени нам усім доведеться тугіше затягнути паски, а розрив між багатими і бідними ще збільшиться.