Кримський півострів здавна приваблює любителів не лише морських пляжів і мандрівників туристичними стежками, а й шукачів скарбів. Незважаючи навіть на те, що зняття це нелегальне: якщо копачів упіймають, їх чекає кримінальна віповідальність. Адже за законом будь-який скарб, що пролежав у землі чи під водою триста років, належить державі, а якщо скарб «молодший», то тому, хто його відшукав, належить 25% його вартості. Інтерес до Криму не випадковий. Тут споконвіку торгували й воювали. А у складні часи перелякані навалою орд чужинців люди завжди намагалися заховати кудись подалі своє добро. Археологи недаремно кажуть: за кожним скарбом обов’язково приховується людська трагедія. Раз власник не повернувся за своїм закопаним добром, значить з ним щось трапилося: або його вбили, або вигнали в рабство, або вигнанець чи втікач не дожив до мирних часів. Ось який розпачливий напис зробив останній власник знайденого у Феодосії cкарбу срібних монет, який збирало чотири покоління його роду: «Немає зі мною дітей моїх, дружин і родичів, немає синів моїх, дітей юності, вони вбиті, а я самотній. Я немічний і безсилий, як дитина, що покинула чрево матері. О печаль і сум, сльози й ридання над прахом молодих».
Рейвах у городі
В одному з сіл Красноперекопського району біля магазину й на лавочках під хатами не вщухає дискусія: чи є в городі Катерини Паламарчук скарб і наскільки він може бути коштовним. Глибоку яму на грядках почала механізованим способом рити ціла бригада шукачів, яка випросила дозволу перекопати тітчин город, звабивши господарку обіцянками поділитися знайденими скарбами, щедро оплатити незручності процесу пошуків цінностей та засипати всі вириті технікою ями. Та відразу ж після того, як із землі викопали першу ж знахідку — залізний ящик з іржавими гільзами й патронами, роботи було зупинено. Господарка городу категорично повстала проти розкопок, бо злякалася вибуху подібних нових знахідок.
А копачі твердять: знаємо достеменно, що саме тут зарито значні скарби. Є відомості, що гітлерівці, відступаючи, використовували наших полонених, щоб якнайшвидше зарити клад у тутешньому старому колодязі: награбовані в музеях ікони, старовинну зброю, дорогоцінне каміння, німецькі документи... Про те, що в роки війни в одному з клодязів степового села фашисти сховали значні цінності, скарбошукачу — відставному офіцеру Георгію Яхимовичу розповів його друг, що приїхав з Німеччини. Показав він і план, на якому детально позначено передбачуване місце тайника. Переконаний — скарби сховано саме тут.
Господиня розритого городу розповідає: оббігала вже півсела, розпитала всіх старожилів, яким за вісімдесят років, усі в один голос твердять: ніякого приховування ящиків з коштовностями тут не було, нічого подібного ніхто нікому не розповідав. Так жодних очевидців заривання кладу в часи війни й не виявила. Та й найближча з сусідок, 1920 року народження, каже, що тут в ті роки жили її батьки й численні родичі, але ніхто не бачив, як закопували скарб і про це не знає, та й ніякого колодязя в цьому місці не було. Хоча наприкінці згадала: десь поруч знаходилася висохла занедбана стара татарська криниця...
Назагал місцеві жителі підтримують тітку Катерину, кажуть ніхто ніколи про таке не чув, впевнені, ніякого кладу тут не заривали, його немає й близько: «Якби таке відбулося, хоч хтось би підгледів, та досі ніхто нікому про це не говорив, таємницю, помираючи, не передавав, навіть як легенду». Всі сусіди Катерини Паламарчук сходяться на одному: «Привезена з Німеччини карта на їхню топографію не накладається».
Проте надії скарбошукачів поділяє відомий на півострові краєзнавець Лев Кружко, під керівництвом якого знайдено не одну братську воїнську могилу на півострові. Він знає буквально кожен метр цієї землі та де, коли і якими силами тут воювали в роки війни від відступу й до визволення Криму. Тож не виключає, що саме тут можуть бути закопані награбовані фашистами цінності й залишки зброї та боєприпасів. Бо хаотичний і швидкий відступ загарбників пролягав якраз цим селом. Музеї ж краю окупанти «попатрошили добряче». Не знаючи, де це все чуже добро подіти під час відходу з півострова, коли наші війська з обох сторін буквально наступали їм на п’яти, фашисти могли це все тимчасово десь заховати. До речі, Лев Кружко з пошуковцями викрили не одну групу підпільних гробокопачів захоронень часів війни, які постачають на «чорний ринок» нагороди полеглих з однієї й іншої протиборчих армій, тож усіх новоявлених скарбошукачів вважає особистими ворогами й святотатцями.
Поки що ями на городі Катерини Паламарчук зарили, але шукачі впевнені, що ненадовго. Не сумніваються: зможуть домовитися з господаркою городу за більшу суму. Дивно, що про цю подію тільки зараз довідалися в місцевому управлінні МНС. Утім й там не знають, наскільки може бути небезпечним розшукуваний скарб і чи є в ньому боєзапаси та зброя. Кажуть: на місце розкопок їх ніхто не запрошував, утім, як і професійних археологів, і представників інших охоронних та владних структур.
На гачку в аферистів
Не таємниця, що самочинних мисливців за старовинними скарбами часто беруть на гачок кримінальні елементи, відзначають правоохоронці. Недавно розголосу набула історія двох дніпропетровських студентів, котрі приїхали в Крим розважитись на гроші дуже заможних батьків. За картярським столом їх захопили ідеєю привласнення скарбів одного із затонулих суден аферисти. Вони навіть подарували «мажорам» кілька цінних знахідок буцімто щойно визволених з морського полону водолазами, показали старовинні карти й завірені печатками державих установ «дозволи» на проведення підводних робіт. Звозили й на ексурсію на місце загибелі одного з кораблів, де працювала справжня експедиція пошуковців, і зуміли представити роботу науковців як таку, що проводиться на замовлення аферистів.
Молодиків злодії постійно розважали в компанії з дівчатами легкої поведінки й напували алкоголем. Врешті, легко віддавши крутіям чималі суми з банківських карток за власну частку у «знайденому скарбі» на нібито закінчення підводних робіт, «фінансування яких дало несподіваний збій», дніпропетровці поїхали додому, позбувшись навіть подарованих батьками престижних іномарок, які довелося «тимчасово» закласти. Лише дома вони зрозуміли, як підступно й примітивно їх обдурено. Прикметно, що ошукані молодики та їхні батьки не поспішають повертати видурені в них чималі гроші за допомогою правоохоронців, певно, соромляться скандальної слави «пошитих у дурні».
Легенда як приманка
Ще більше шукачів скарбів знаджують легенди й перекази. «А може, це й не легенди, а зашифровані старі дороговкази до скарбів?» — вважають багато з тих, хто полює на скарби. Насамперед йдеться про багатющий «скарб династії Гіреїв», який у кінці XVІІІ сторіччя приховав у Бахчисараї чи то на території, чи на околиці Ханського палацу останній з цього роду правителів півострова Шагін-Гірей.
Досі тривають розпочаті кілька століть тому пошуки «золотого коня» володаря Боспорської держави Мітрідата, що постав проти могутнього Риму, — велетенського злитку дорогоцінних металів, згідно з легендами різних народів півострова, прихованого кримчанами від ворогів у давні часи. З 1905 року не припиняється і пошук скарбів вітрильно-гвинтового пароплава «Чорний принц», що в часи Кримської війни затонув на глибині 60 метрів під час шторму в Балаклавській бухті восени 1854 року. На ньому везли амуніцію й винагороду королівському війську — 30 бочок золота. Але досі тут знайдено місцевими і японськими пірнальниками лише кілька золотих монет англійської чеканки.
На дні цієї ж бухти не перший рік аматори шукають розбомблене фашистами вантажне судно, яке в роки II світової війни, як свідчать деякі документи, мало вивезти із Криму дорогоцінні експонати із кримських палаців Південнобережжя. Безуспішно шукають теплохід «Ленін», що 1941 року вийшов з Одеси з вантажем бронзи і міді, одночасно рятуючи від знищення гітлерівцями майже 4 тисячі не найбідніших людей цього міста, які везли з собою всі свої цінності. Але це судно, прозване шукачами скарбів діамантовим, затонуло біля берега Севастополя на глибині 90 метрів. Ще довше шукають аматори усипальниці Атіли, Чінгіз-хана, Мамая, яких, за давніми переказами, поховали десь у степовому Криму.
...Насамкінець зауважимо, що розповіли ми про деякі перипетії пошуку кримських скарбів не для збудження цікавості до цього небезпечного захоплення, а щоб попередити романтиків скарбошукацтва: в жодному разі не зв’язуйтесь з непевними людьми, які обіцяють «золоті гори», а якщо ви все-таки вирішили знайти скарб, то обов’язково зареєструйте свої наміри й дії в державних установах. Це позбавить вас від багатьох серйозних неприємностей.
Крим.
Факт
Сенсаційними стали знахідки численних скарбів на перевалі Гурзуфське сідло на таврському святилищі високо в горах: зброя, інструменти, прикраси, статуетки божеств і цілі гори монет різних епох з бронзи, золота і срібла. Більше п’яти кілограмів грошей у глечику, захованих середньовічним гендлярем у печерному місті Чуфут-Кале під Бахчисараєм (про цю знахідку співробітників центру спелеотуризму «Онікс-Тур» — так званий Кирк-Орський скарб з 4250 золотих і срібних монет ми розповідали свого часу), експерти оцінили у понад 30 тис. доларів. Не менша вартість й Нейзацького скарбу, знайденого теж випадково в Білогірському районі під час ремонту греблі. В глиняному горщику виявилося 466 срібних монет чотирнадцятого століття й майже півсотні оздоблених дорогоцінним камінням вишуканих жіночих прикрас. Не поступається цінністю у сучасному грошовому вимірі й Сімферопольський скарб, виявлений будівельниками, що розчищали на околиці міста майданчик під котлован: золоті й срібні прикраси із вставками із перлин та інших дорогоцінних каменів, золоті монети і нашивки, срібний посуд: усього 328 коштовних предметів вагою близько трьох кілограмів. 3,5 кілограма срібних злитків, які колись зберігали купці для розрахунків, знайшли археологи в 1990 році під час розкопок під Алуштою в руїнах середsньовічного житла, зуйнованого пожежею. А в 2004 році під час розбирання будинку в центрі Феодосії будівельники знайшли скарб, що назвали Дрейфуським: велику бляшанку, набиту керенками й банкнотами Тимчасового уряду, -- 154 тисячі рублів. Гроші були загорнуті в документи, серед яких виявилися телеграми за підписом Луї Дрейфуса — відомого на початку передреволюційних років швейцарського банкіра. Повідомляли ми й про знахідку трьома керченськими хлопчаками скарбу срібних монет біля воріт старої цитаделі Єні-Кале. Здобутий дітьми шкіряний мішечок з срібниками — акче — оцінено в майже дві тисячі доларів. У величному Мангупі — гірській цитаделі колись могутнього християнського князівства Феодоро — здивував розкішшю скарб золотих прикрас візантійської епохи. Сенсацію викликали й скарби цариці Амаги знайдені в Нижньогірському районі: понад сотня золотих предметів. Лише гривна сарматської цариці — шийна прикраса вагою майже кілограм із кованого золотого дроту з коштовним камінням і зображеннями міфологічних чудовиськ та золота застібка з дельфіном з гірського кришталю — чого варті.
А два роки тому в лісі на горі Тепе-Оба під Феодосією дачники виявили тріснутий глиняний глечик у вигляді пузатого чайника вагою біля шести кілограмів, по вінця набитий срібними монетами чеканки 1550 року — часу правління ханів Гіреїв. 10 тисяч 168 так званих аспрів й акче після тривалого вивчення й обробки фахівцями нині зберігаються у Феодосійському музеї грошей і досі вважаються найбільшим знайденим майже на поверхні землі скарбом України.
