Через татарські підземні ходи у цьому селі досі провалюються хати

Для багатьох з нас Україна досі залишається «terra іncognіta», і кращий спосіб її пізнати — подорожувати. Бо унікальні пам’ятки культури та історії найчастіше «живуть» у маленьких містах і селах, до яких не їздять екскурсійні автобуси, які не значаться на туристичних картах. Село Торговиця (Кіровоградської області) — одне з них. Його можна без перебільшення назвати перлиною степу. Тут є усі необхідні атрибути української степової романтики — і поля, і широка річка Синюха, і пагорби над рікою, які влітку зацвітають безсмертниками, чебрецем та голою грижницею. А є тут і ще щось більше за природну красу — це дух століть, який у цьому селі відчувається, як ніде інде. Крім того, його давня історія ще й покрита цілою низкою досі не розгаданих загадок.

Перша загадка сталася 1362 року. Тодішня Торговиця — місто на кордоні між Руссю та Диким Степом. Синюху в ті часи називали Синіми Водами. Це була глибоководна та судноплавна річка, а Торговиця — єдине місце, де була переправа. Історики М. Грушевський та В. Антонович, ґрунтуючи свої твердження на літописних даних, переконані, що саме сюди того року великий литовський князь Ольгерд привів свої війська для битви з ординцями. Противниками князя стали три брати: Кутлуг-Бей, Хаджи-Бей і Дмитро, що володіли Поділлям. Перебіг битви та її точне місце досі залишаються загадкою історії. Відомий лише результат — перемогу здобув князь Ольгерд. Завдяки цій битві усе Київське князівство було визволено від татаро-монголів. Тому недооцінювати вагу цієї події не можна. Крім цього, перемога дозволила князям Коріатовичам, які були родичами Ольгерда та виступили разом з ним у битві під Синіми Водами, заволодіти Поділлям і заснувати багато міст, серед яких — Кам’янець-Подільський.

Сьогодні історики сперечаються, де саме відбулася битва. Є серед них такі, які стверджують, що битва під Синіми Водами насправді відбулася у Вінницькій (на річці Снивода) або й Волинській областях. Проте на користь того, що цей бій відбувся саме поблизу Торговиці, свідчать не лише висновки авторитетних вчених, а й археологічні знахідки. Директор Новоархангельського краєзнавчого музею Юрій Садовенко показав наконечник стріли та бойову сокиру, які були знайдені у Синюсі. «На полях, де відбувалася битва, знайти якійсь підтвердження бою складно, в землі метал сильно псується, а ось у Синюсі за допомогою металошукачів легше», — каже краєзнавець.

Але не лише битвою під Синіми Водами цікаве село Торговиця. Багато загадок дослідники ординського періоду можуть розкрити, вивчаючи торговицькі археологічні знахідки. Тому щороку на берегах Синюхи проводять розкопки, під час яких знаходять підтвердження того, що на цьому місці існувало древнє місто. Торговицькі знахідки допомагають історикам дізнатися більше про культуру, традиції, побут ординців. У «нижній» частині села (тобто тій, яка розташована біля річки) часто провалюються хати. Старожили твердять, що причина цього — підземні ходи, вириті татарами. Входи до підземелля — ще одна загадка. Селяни кажуть, що вони є, але де саме — показувати не беруться, бо вважають, що спокуса подивитися, що там, може трагічно закінчитися: невідомо коли створені підземні лабіринти ризикують обвалитися у будь-який момент. Тому можна сказати, що Торговиця — це Колондайк для істориків. Тут можна досліджувати період і Середньовіччя, і Козаччини (адже довгий час у Торговиці стояв полк реєстрових козаків, саме сюди часто приїжджав отаман Іван Сірко, тут служив пращур Миколи Гоголя Остап Гоголь).

Усі ці події не могли не вплинути на характер жителів села. Так склалося, що ще з дитинства мені не раз там доводилося бувати. Свобода — ось ключова характеристика торговиччан. Готуючи цю статтю, я ще раз приїхала в Торговицю. Того дня ледь не половина села зібралася у центрі на сходку. «За воду сваряться, — коротко пояснили мені. — Зараз платимо 3.50 за кубометр, а тепер хочуть 7.50. Де їх брати? І так усе село без копійки сидить!..» «А може, варто свої криниці викопати?» — питаю. «Не можемо, в нас тут п’ятдесят метрів вглиб свердловину треба бити. Дуже дорого виходить — 50 тисяч гривень на одну криницю». Пізніше тітка Галя, у якої я зупинилася, запитала: «Ну ти ж журналіст, от і поясни мені, що це за криза? Усі про неї говорять, а в нас, на селі, ця криза як на початку 90-х почалася, так і не закінчується. Гроші платять раз на рік, у жнива. Ледь не все село безробітне. А тут ще кажуть: криза, криза».

Я, як могла, розповіла про останні тенденції у світовій фінансовій системі. Але, здається, такої кризи, як у нашому селі, світова фінансова система ще не бачила.