Олександр Антіпов: «За териконами бачити людей»

— Я б не сказав, що поняття «депресивна територія» чітко визначене в законодавчому порядку. Перший документ на цю тему розробила у вересні 2005 року Верховна Рада. Тут уперше окреслено проблеми таких територій і зроблено спробу створення формули для визначення депресивності. Відповідно до розрахунків, такою може вважатися територія, район, місто, де прожитковий рівень, середня заробітна плата мають визначені показники. Ми зробили свої підрахунки і дійшли висновку, що, відповідно до виведеної формули, ніяких депресивних територій немає не тільки в нашій області, а й загалом в Україні. Проте з 1996 року на першому етапі реструктуризації вугільної галузі в області закрилося 45, нині у стадії закриття — ще 48 підприємств. На 72 територіях Луганщини, де проживає порядком 2 мільйонів осіб, багато населених пунктів прийшли в такий стан, немов тут пройшов великий ураган, стихійне лихо величезних масштабів.

Наведу лише один приклад. У селищі Штерівка, яке адміністративно відноситься до міста Красний Луч, свого часу було закрито шахту, а разом з нею ще декілька підприємств. Сьогодні в селищі, де проживає більш як 2 тисячі осіб, — жодного робочого місця. Останні десять років у людей великі проблеми з питною водою. Водовід, що функціонував, поки працювала шахта, обслуговувався вугільним підприємством, тепер він загинув. Немая освітлення. Клуб, що також підтримувався шахтою, перебуває в аварійному стані. В бібліотеці стелі провалені, зайти туди небезпечно для життя. Телефонного зв’язку немає, медичного обслуговування немає. У школі вибиті шибки і немає опалення.

Колишні працівники закритих шахт не мають ні роботи, ні вугілля, що належить їм за пільгами. Внаслідок ліквідації шахт в області закрито порядком 80 шкіл і дитячих дошкільних закладів, лікувальні установи (ФАПи), зруйновано шляхи, водоводи, установи культури. В пошуках роботи населення залишило рідні місця, часто виїхавши навіть за межі України. У багатьох селищах вікна будинків лякають зяючою порожнечею. Загалом по області було скорочено майже 35 тис. гірників, а з урахуванням суміжників і членів їхніх родин одним розчерком пера позбулися майбутнього і засобів до існування близько 200 тисяч осіб, яких буквально викинули на вулицю. Тільки в гірницьких селищах Брянки звільнили майже 3,5 тисячі чоловік. Ще гірша ситуація в Стаханові, де були закриті всі шахти і 17 суміжних підприємств. У місті із 154 тисяч жителів після так званої «реструктуризації» залишилося менш як 90 тисяч. Жахлива арифметика, але це реальність, за якою — зламані долі людей, зруйновані сім’ї, безпритульні діти, злидні пенсіонерів.

Тому ми наполегливо домагаємось і у Верховної Ради, і в Кабміну визнати регіони Луганщини, де закриті шахти, депресивними територіями. Так, цей вираз не подобається ні мені, ні моїм колегам, ні, тим більше, людям, які там мешкають. Але таке життя, тут багато чого залежить від керівників країни. Якщо є норма закону, яка прийнята 2005 року і передбачає виділення 0,2% обсягу держбюджету на депресивні території, то вона має виконуватися. За нинішнім бюджетом — це 600 млн. грн., які повинні спрямовуватися на місця і вирішувати проблеми територій, де закриті шахти.

— На першому етапі передбачено 2 млрд. грн. Якщо взяти курс сьогоднішньої гривні і той, що був 1996 року (а тоді гривня була більш стійкою, близькою до долара), — це були серйозні асигнування. З них 800 млн. грн. передбачалися на прямі витрати на закриття шахт і 1,2 млрд. грн. — на розв’язання соціальних проблем. Тобто на створення робочих місць, передачу на баланс місцевих рад житлового фонду, об’єктів охорони здоров’я, дитячих дошкільних закладів, шкіл. Одне слово, всього, що утримувалося за рахунок вугільних підприємств. На жаль, гроші для цих цілей не були виділені в повному обсязі, тому соціальна сфера таких територій занепала. Місцевим радам не залишалося нічого іншого, як прийняти все те, що було кинуто, без усякого фінансування. До сьогодні на балансі вугільних підприємств перебувають об’єкти соціальної сфери загалом на 120 млн. грн. Ми настійно вимагаємо і від уряду, і особливо — від міністра вугільної промисловості виділення коштів для того, щоб привести об’єкти в повний порядок і передати їх органам місцевого самоврядування. 2007 року область одержала на ці цілі 60 млн. грн., торік фінансування становило 15 млн. грн. На жаль, у 2009-му ми досі не одержали ні копійки.

— Цьогоріч вугільна галузь області працює дуже напружено. Порівняно з 2008 роком обсяги виробництва знижені на 12,9%. Із семи державних вуглевидобувних підприємств області шість працюють із збитками, висока заборгованість у заробітній платі — більш як 340 млн. грн. Ми неодноразово звертали увагу керівників Міністерства палива й енергетики, що поставлене завдання з вуглевидобутку за наявної середньої ціни на енергетичне вугілля 465,18 грн. за тонну не балансує і не забезпечує своєчасну виплату обов’язкових платежів у бюджети всіх рівнів і до Пенсійного фонду. До речі, Пенсійному фонду ми заборгували понад 340 млн. грн.

Розуміємо, що така ситуація склалася в результаті об’єктивних причин — світова криза не пощадила і нашу країну. Але є й внутрішні проблеми: хронічне недофінансування вуглевидобувних підприємств на капітальне будівництво, відсутність формування амортизаційних коштів, як джерела відновлення основних фондів, зношеність яких на сьогодні становить 80—90%. Не створюються умови для своєчасного відновлення очисних ліній вибоїв. Сьогодні, наприклад, до роботи підготовлені 23 вугільн вибої, але вони не працюють, бо досі не оснащені.

— Як показують попередні розрахунки, для досягнення і закріплення позитивної динаміки вуглевидобутку і фінансово-економічних показників упродовж наступних п’яти-семи років у розвиток галузі треба щорік спрямовувати 2,5—3 млрд. грн. У разі, якщо коштів буде менше, програма не спрацює. Це вже доведено наявним досвідом реалізації кризових програм. Крім того, через відсутність ефективного власника і результативного менеджменту дотепер недбайливо використовуються бюджетні кошти. У зв’язку з цим ми просимо галузеве міністерство, Кабінет Міністрів прискорити прийняття закону про приватизацію вугільних підприємств, який, по-перше, дозволить залучати інвесторів, по-друге, дасть новий імпульс розвитку вугільного виробництва і, по-третє, що немаловажно, допоможе раціонально використовувати державні кошти.

Я прихильник того, щоб приватизувався весь вугільний комплекс, а не окремі його об’єкти. І в цьому плані завжди наводжу приклад «Краснодонвугілля». Власник повинен прийти з конкретною програмою, і прийняти всі шахти — і ті, котрі працюють рентабельно, і ті, що на рентабельність не виходять. При цьому він не повинен скорочувати робочі місця, закривати підприємства, а навпаки, вкладати інвестиції в їхній розвиток. Тим більше в ті, що хоча й працюють нерентабельно, але мають достатні запаси вугілля для їх промислової розробки. На жаль, ми мали проблеми по шахті «Краснопіллівська», коли сюди прийшов власник. Він затопив два горизонти, залишив людей без заробітної плати, у результаті ми були змушені втручатися, повертати шахту в структуру Мінвуглепрому. Тому я вважаю, що обласна влада має відстоювати ті проекти, що передбачають комплексну приватизацію, оформлення в оренду. Чим ми і займаємося.

— У період кризи їх практично немає. В області розроблено три проекти з будівництва нових шахт. Проектування однієї з них фінансувалося за рахунок приватних інвестицій, два проекти — Мінвуглепромом. Але, на жаль, у цих умовах поки що немає надії, що прийде хороший інвестор.

— Свого часу я дуже критикував міністра Сергія Тулуба, був дуже радий, коли призначили нашого земляка — Віктора Полтавця. Але за всіх складних стосунків з Тулубом, ми мали досить серйозні асигнування на вирішення проблем вугільної галузі. Сьогодні спостерігається зовсім інша картина. Вугільні підприємства Луганщини з великим трудом одержують дотацію на собівартість добутої тонни вугілля і ледве зводять кінці з кінцями у виплаті заробітної плати. Дійшло до того, що окремі вугільні підприємства відмовляються платити прибутковий податок. ДП «Донбасантрацит», наприклад, ще тиждень тому мало 7 млн. грн. заборгованості перед бюджетом міста Красний Луч. У зв’язку з цим виконком міськради не зміг вчасно забезпечити виплату заробітної плати медпрацівникам. Це спричинило обурення і ледь не перетворилося на похід у Луганськ для з’ясування відносин. Хоча обласна влада не має до цього жодного стосунку, конфлікт довелося улагоджувати.

Як відомо, по лінії уряду є пряме доручення чи вказівка генеральним директорам не платити податки в держбюджет, у соціальні та страхові фонди. Я порушив питання і перед урядом, і, передусім, перед керівництвом Мінвуглепрому, щоб платежі в місцеві бюджети і страхові фонди проводити разом з отриманням коштів на розрахункові рахунки.

Крім цього, я мушу сказати, що на нашу настійну вимогу через народних депутатів від Партії регіонів удалося включити до порядку денного засідання Верховної Ради розгляд проекту закону, який дещо уточнив поняття «депресивні території». Але, на жаль, ті пропозиції, що могли б вирішити наші проблеми, не були враховані. Був прийнятий більшою мірою проект, підготовлений БЮТ. Території, на яких було закрито шахти, на жаль, не включені в цей закон і не віднесені до депресивних. Тому з цим законом ми працюємо додатково і сподіваємося, що на засіданні ВР у вересні проект знову буде включено в парламентські слухання і наші 72 території будуть поставлені в розряд депресивних.

— Насамперед, хочу сказати, що сьогодні ми активно попрацювали над проектом Договору Кабміну й обласної ради, облдержадміністрації. Такі договори вже укладено з Донецькою і Львівською областями. Третій, сподіваємося, буде укладено з Луганщиною. Він передбачає, насамперед, розв’язання проблем у соціальній і комунальній сферах. За нашими розрахунками, це потребує порядком 15 млрд. грн. Я спробую донести до керівників країни нашу велику тривогу з проблем депресивних територій. Скажімо, без серйозного реформування системи охорони здоров’я ми не одержимо якісних показників. На жаль, 2002 року змінився Бюджетний кодекс, і значна кількість спеціалізованих лікувальних установ були передані на баланс обласної громади. Їх лише 107.

Для порівняння — в Донецькій області їх 60, у Дніпропетровській — менш як 60, в Одеській — 28, у Львівській — 26. Луганська область прийняла 107. Одне слово, на сьогодні Луганська область є лідером в Україні за кількістю ліжко-місць. При тому, що щороку на охорону здоров’я збільшуються асигнування в межах 30—35%, ми не тільки не бачимо поліпшення обслуговування пацієнтів, а навпаки, погіршення. Ми проводитимемо той курс реформування, який було взято ще торік.

— Це головна причина. Але є й інші. Ми говоримо про престижність шахтарської праці, і в той же час сім’ї шахтарів, які пішли на заслужений відпочинок (а таких в області близько 20 тисяч) не одержують вугілля для обігріву своїх осель, як того вимагає Гірничий закон. У минулому опалювальному сезоні, наприклад, безплатне вугілля змогли одержати лише 52% пільговиків. Кажуть, що немає вугілля, у той час як склади наших вугільних підприємств забиті паливом. У середньому там лежить 1,5 млн. тонн — практично місячний видобуток області. Ми розуміємо, що у зв’язку з кризою в країні немає потреби у виробленні колишньої кількості електроенергії. Тому пропонуємо міністерству — віддайте вугілля населенню. Тим більше що знову підходимо до нового опалювального сезону. Але відповідь одна — грошей немає, шукаємо ресурси.

— На стадії формування бюджету ми тісно працюємо з усіма депутатами Верховної Ради, незалежно від кольору прапорів і віросповідання. Практично усім видаємо повний комплект документів, де викладено наше бачення тих чи тих проблем у соціальній сфері, промисловій економіці. Звісно, ці документи відпрацьовуються в усіх комітетах ВР. І я впевнений, що якби цією темою не займалися народні депутати — фінансування області було б набагато нижче. Діалог є. Щоправда, не такий, як хотілося б. На жаль, не всі депутати можуть пролобіювати інтереси області. Особливо проблеми ЖКГ, охорони здоров’я. Але працюємо з усіма, і віддача є. Коли проблема позначена на державному рівні, то надія на наступність у її вирішенні стає ймовірнішою.

Головне — і тут, у Луганську, і там, у Києві, — за териконами бачити людей.

Луганськ.

На знімку: селище Лозовський, де закрили шахту «Слов’яносербська».