Вона ніколи не прикривалася «щитом», хоча у доньки прославленого хірурга-кардіолога, який врятував не одну сотню людських життів, він, зрозуміло, є. Вона говорить про себе, як про досить жорсткого керівника кафедри, і проте навіть при першій зустрічі з нею легко вловлювалися її аж надто коректність і безсумнівна доброзичливість у стосунках з колегами та студентами. Вона заявляє про те, що відбулася в житті, але, громаддя планів, що лунають з її вуст, рішучість подолати проблеми, що нагромадилися протягом багатьох років у Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця, неприхована жага демократичних перетворень у педагогічній, науковій і навчальній роботі свідчать: у неї багато чого ще попереду. І відлік цього «попереду» напевно почався з нещодавнього обрання члена-кореспондента Національної академії медичних наук України Катерини Амосової (на знімку) ректором одного з найбільших і найбрендовіших вузів України.

Замість передмови

Ми сидимо з Катериною Миколаївною в її більш ніж скромному ректорському кабінеті (такий вона вибрала сама) в адміністративному корпусі університету на бульварі Тараса Шевченка, 13 і ведемо розмову про недавнє минуле та сьогодення НМУ. Вчорашній день, розповідає вона, — це історія, пов’язана з висловленням колективом недовіри попередньому ректору Віталію Москаленку, безліч різних перипетій навколо цього, що проходили в непростих умовах вибору нового керівника.

Інформація про те, що в медичному університеті, м’яко кажучи, не все гаразд, витала давно  і з кулуарної раз у раз перетворювалася на публічну. Хамське ставлення до студентів, дискримінаційні, як тут тепер оцінюють, контракти на навчання, жахливі умови для проживання у вузівських гуртожитках. Несолодко було і викладачам, завідувачам кафедр, професорам і доцентам, яких у НМУ більш як 1200. Щоб потрапити, скажімо, на прийом до ректора для вирішення невідкладного і важливого для забезпечення навчального процесу питання, потрібно було записуватися за місяць, а то й за три. Ректор не чув нікого. Понад те, біля свого кабінету виставив додаткову охорону, співробітники якої по суті і вирішували, кого до нього пускати на прийом: тим, хто не значився на цей день у списку, вказували на двері. Правила бал обстановка культу особистості. Терміни контрактів із завідувачами кафедр ректор визначав сам особисто і вибірково — з ким на сім років, з ким на п’ять, а з деякими і на шість місяців.

Але найжахливішим у житті університету була процвітаюча корупція. Предметом слідства в УБОЗ м. Києва, яке розпочато з березня ц. р., є витрата бюджетних коштів на будівництво гуртожитку № 8 по вул. Заболотного. Документально зафіксовано його завершення з озелененням прилягаючої території, де-факто — недобудована «коробка». Факт завищення вартості будівельно-монтажних робіт тільки на цьому об’єкті на 10 млн. 625 тис. гривень зафіксований спеціальною комісією МОЗ в довідці від 20 березня 2014 р.

Каталізатором змін послужив Майдан

Незважаючи на тиск із боку тодішнього ректора, жорстку його заборону з’являтися на Майдані, студенти, та й викладачі не тільки не обходили його стороною, а й працювали в медслужбі, на інших небезпечних ділянках, продовжує Катерина Амосова. За її словами, саме Майдан, власне, і послужив каталізатором, без перебільшення, революційних подій у НМУ. 1 квітня 74% учасників Конференції трудового колективу, що представляють відповідно до Статуту вузу всіх його співробітників і студентів, висловили недовіру Віталію Москаленку. Як наслідок, було видано наказ МОЗ про розірвання з ним трудових відносин, в. о. ректора було призначено мене, розповідає Катерина Миколаївна.

Своїм головним завданням у той час я вважала проведення демократичних, прозорих, чесних виборів керівника університету, каже Катерина Амосова. 

І ця моя позиція збігалася з думкою міністра охорони здоров’я. Але одна справа — думати, а інша — забезпечити. Тим більше, що обстановка була непростою. І річ навіть не в тому, що свої кандидатури висунули вісім людей — представників як НМУ, так і інших наукових установ, МОЗ. Шестеро з них об’єдналися у своєрідну «коаліцію», підготували меморандум, у якому поряд з іншими була, зокрема, і вимога оприлюднити на сайті список із прізвищами та посадами делегатів Конференції трудового колективу. Це давало можливість «працювати» з кожним індивідуально, обіцяти та умовляти. Мені ж було заявлено, що я користуюся своїм становищем і використовую адмінресурс. Тому вимагали від міністра мене звільнити, а вибори відкласти на осінь. «Коаліція» навіть погрожувала, що у разі невиконання її вимог вони будуть зірвані. Але треба віддати належне міністрові — він меморандум не підписав.

Вірною демократичним і своїм життєвим принципам залишилася і Катерина Амосова. 28 квітня вона написала заяву про відпустку «за свій рахунок» і буквально через годину одержала наказ міністра про звільнення з посади в. о. ректора «дочиста» із приписом передати печатку й інші «атрибути влади», що вона і зробила.

Проте виборча суєта на цьому не закінчилася. У неї були втягнуті і МОЗ, і особисто міністр, і голова парламентського Комітету з питань охорони здоров’я Тетяна Бахтеєва. На кону стояла все та ж дата виборів, точніше їх відтягування. Але створена на той час робоча група НМУ з організації Конференції трудового колективу для обрання ректора, в якій 10 із 44 членів були студенти, підтвердила певну на той час дату -11 червня. Її рішення підтримала Наглядова рада вузу, очолювана відомим письменником Юрієм Щербаком. Однак і це ще не було крапкою. Попри домовленість про оголошення передвиборного 10 червня «днем тиші», саме в цей день під двері кабінетів учасників КТК засовувалися листівки з «негативом» на Амосову і закликом голосувати за інших претендентів.

Фінал епопеї — обрання ректором Катерини Амосовой. У результаті таємного голосування вона одержала 36% голосів і стала із усіх претендентів єдиною, хто набрав їх більше 31%. Відповідно до існуючих положень це давало право міністру підписати наказ про її призначення на посаду. Проте той висловив побажання провести ще і не одним документом не передбачене опитування викладачів і студентів із приводу їх вибору, що і було зроблено. Як з’ясувалося, його результати збіглися з підсумками виборів — Амосову «захотіли» бачити ректором 35% учасників опитування.

«Посада для мене — засіб, мета — справа»

Цю фразу під час бесіди Катерина Амосова повторила тричі. І підстав сумніватися в її позиції немає. Згадаймо хоча б наявність «щита»: якби вона прагнула до адміністративної кар’єри, «крісло» для неї вже давно підшукали б. Але в нинішній ситуації з боку може здатися, що обраному ректорові доводиться немовби обстоювати своє право очолювати університет. Бо Віталій Москаленко, незважаючи на цілу низку несприятливих для нього обставин і, здавалося б, всупереч елементарній логіці та здоровому глузду, поновлюється на посаді в судовому порядку. І Печерський (!) районний суд ухвалює рішення на його користь. Той факт, що позивачем в університеті знехтували, що Конференц ія трудового колективу, скликана з ініціативи Вченої ради, 84% членів якого проголосували «проти» Москаленка, двома третинами голосів висловила йому недовіру, що МВС Києва проводить досудове розслідування за кримінальним правопорушенням — перевищення повноважень із метою одержання неправомірної вигоди, що, зрештою, новий ректор обраний на альтернативній основі в один тур, що на виборах були присутні заступник міністра й інші представники МОЗ, заступник міністра освіти та  науки, два народні депутати, що для всіх кандидатів були створені рівні умови, у правовому відношенні значення для суду, зрозуміло, не мають. Але є ж ще моральна сторона! Та й рішення суду якесь парадоксальне: позов Москаленка про поновлення його на посаді ректора НМУ він задовольнив, а вимоги до МОЗ скасувати наказ про призначення Амосової і розірвати контракт із нею — ні. Виникла цікава колізія — в одному кріслі мають сидіти два ректори.

— Звичайно ж, на рішення суду і МОЗ, і НМУ подали апеляцію. Та боротися в цій ситуації я змушена не за посаду, а за долю університету і його майбутнє, — каже Катерина Амосова. — І я представляю більшу команду однодумців, за якою — Наглядова і Вчена ради, профком співробітників і студентів, студентське самоврядування та студентські громадські організації.

«Разом ми велика сила»

— Катерино Миколаївно, які завдання Ви ставите перед собою та колективом передусім?

— Перший крок — відновлення внутрішньоуніверситетської демократії, розширення повноважень факультетів і студентських організацій. Ми маємо намір, зокрема, повернутися до переобрання викладацького складу на конкурсній основі, замість кулуарного продовження контрактів, що робило кожного з нас заручником однієї людини — Москаленка. Незабаром запустимо електронні деканати і кафедри, що, на моє переконання, допоможе викорінити багато пороків. Наприклад, оформлення документів заднім числом, «коректування» відвідуваності та відпрацювань, несвоєчасне нарахування стипендій.

— Медуніверситет уважався одним із найкорумпованіших вузів країни ...

— На жаль. До корупції причетні й окремі викладачі, і, хоч як здасться дивним, і студенти та їх батьки. Як наслідок, в університеті склалася обстановка «купівлі-продажу». Оцінок, відпрацьовувань, не відрахувань за неуспішність, вступів на факультети. Такса, наприклад, за позитивну оцінку за модульний контроль (тобто іспит) на деяких кафедрах, зі слів деяких студентів і їх батьків, сягала 3 000 грн.

Ситуацію необхідно докорінно змінити. І ми за це серйозно взялися. Створено антикорупційний комітет, половина складу якого — студенти. Нинішню вступну кампанію робимо гранично прозорою. До роботи в приймальних комісіях також залучено студентський актив. Повели наступ на «касту недоторканних» — така в нас також є. Налагоджений громадський контроль ходу ліквідації студентами академзаборгованостей, визначені чіткі та жорсткі її строки. Вчасно не пересклав — прощай вузе. Будемо ширше практикувати незалежні моніторинги ситуації на факультетах і кафедрах, перш за все — якості викладання та корупції, соціологічні опитування. Ще один захід — гласність у всьому. Від навчального процесу до використання бюджетних і зароблених коштів, тендерних процедур з їхнього розподілу. Повірте, дуже просто жити відкрито. Адже вже неспростовний факт: із учора ще одного із найкорумпованіших у країні вузів наш медуніверситет перетворюється на один з найдемократичніших. Разом ми велика сила.

— До речі, про успішність. Сьогодні можна почути чимало нарікань на якість знань випускників НМУ.

— Не буду заперечувати. Це — наслідок багатьох причин і обставин. Частини з них у бесіді ми вже торкнулися. На жаль, в університеті є проблеми у взаєморозумінні викладачів і студентів, які поменшали за останні три місяця, але — однак.... А без взаєморозуміння і взаємоповаги, без спільної роботи якості не досягнеш. Суттєво впали вимоги до студентів, і ми прагнемо це змінити. Не можна скидати з рахунків і погані побутові умови — стан гуртожитків, більшість із яких не ремонтувалися по 30 років і за які ми зараз узялися. Бракує також сучасних навчальних посібників, столів, стільців, приміщень: адже наші попередники гналися за кількістю контрактників, не замислюючись над тим, де і як їх навчати. Варто, нарешті, сказати і про соціальну передумову стану справ, що засмучує. Адже хіба хтось почне заперечувати, що мотивація стати хорошим лікарем в Україні — відсутня. Бо про рівень оплати праці медика краще не згадувати.

Та все одно ми будемо робити все, щоб якість знань наших і випускників підвищувалася. Розумію, що вжиті заходи дадуть ефективну віддачу через кілька років. Мені ж хочеться досягти її вже завтра.

Замість епілогу

Ідучи з університету, я звернув увагу на величезний портрет Віталія Москаленка, закріплений на вхідних дверях корпусу з боку вулиці та перекреслений хрест-навхрест двома жирними лініями. Як мені пояснили охоронці, це справа рук групи студентів, які цілодобово пильнують, щоб екс-ректор знову не зайшов до НМУ...

Віктор КУРГАН.

Київ.