Обама та його «Однокласники»*

Минулорічні президентські вибори стали першими в історії США, в яких Інтернет зіграв одну з найважливіших ролей. Мало того, чимало експертів запевняють, що без залучення можливостей всесвітньої мережі не було б сьогодні президента Обами.

Барак Обама 2008 року просто заполонив Інтернет. 44-й президент США використав його для організації прибічників та збору коштів на проведення передвиборної кампанії. Цифри промовистіші за слова, тож досить згадати про те, що штаб кандидата-демократа зібрав більш як 650 мільйонів доларів пожертвувань, 80% з яких прийшли через всесвітню мережу (середнє пожертвування становило близько 80 доларів).

Під час передвиборчих перегонів Марк Пенн, стратег кампанії Хіларі Клінтон, заявив, що прихильники Барака Обами мають вигляд Facebook (найпопулярніша у США соціальна мережа, аналог наших «Однокласників» чи «В контакті»). Та незважаючи на всі закиди, мережеві прибічники тоді ще кандидата на найвищий пост в країні виконали величезний обсяг роботи. За допомогою різноманітних соціальних мереж, блогів, фото- та відеосервісів команді Обами вдалося залучити до передвиборної кампанії близько 13 мільйонів осіб.

На думку керівника напряму нових (Інтернет) медіа у штабі Барака Обами Джо Роспарса, суть кампанії полягала у принципово новому підході до спілкування з виборцями: «Це підхід знизу вгору. Фактично у США була створена величезна соціальна мережа прибічників Обами». Американці отримали можливість не лише слухати промови та обіцянки, а й самим брати участь у передвиборчому процесі: організовувати зустрічі та акції, збирати гроші, заохочувати нових прихильників.

Прості американці об’єднувалися в мережі, аби популяризувати свого кандидата. Добровольці-прибічники Обами обдзвонювали жителів своїх міст та штатів, що зареєструвалися на сайті кандидата-демократа, запрошуючи їх на мітинги. Так вдалося провести близько 4000 заходів по всій країні. Загалом офіційному штабові протягом кампанії допомагали понад мільйон волонтерів, які до того ж працювали без матеріального заохочення — просто за ідею.

Прибічники кандидата-демократа розміщували відео на YouTube*, фотографії на Flіckr*, проводили SMS-розсилку та через електронну пошту тощо. Крім того, для них була створена окрема соціальна мережа My. BarackObama.com (Мій Барак Обама). Претендент на найвищий державний пост у США ефективно використав відеосервіс YouTube для трансляції реклами, яка, як з’ясувалося, стала ефективнішою за телерекламу, плюс — вона безплатна.

Та найголовніше, що саме завдяки Інтернет-активності Барак Обама мав значну популярність серед молоді, яка в більшості країн є найпасивнішим виборцем. Адже молодь найактивніше користується всесвітньою мережею. У результаті активного та професійного використання нових технологій явка у віковій групі 18—30 років зросла на 25%. А загальний відсоток тих, хто проголосував, став найвищим за останні 40 років. Тож мережа дала Обамі не лише рекордну за всю історію країни суму пожертвувань, а й у рази збільшила кількість прибічників.

Залучення молоді до голосування, підвищення явки на виборах, швидке зростання кількості прибічників — мрія кандидатів у президенти України. Напередодні старту передвиборчих перегонів багато говорять про можливість застосування претендентами на найвищий державний пост Інтернет-технологій. Чи має хтось із кандидатів у президенти шанс стати українським Обамою, вирішив дізнатися «Голос України».

Україна — не США, у тому числі, й за масштабом охоплення населення Інтернетом. За даними доповіді «Глобальна статистика українського Інтернету», станом на липень 2009 року кількість українських користувачів Інтернету становила 11,121 мільйона осіб.

За результатами дослідження компанії ІnMіnd та міжнародної мережі Factum-Group, переважна більшість інтернетизованих українців користується соціальними мережами — таких близько 87 відсотків, що на 12 процентів більше, ніж минулоріч. А за інформацією соціологічної компанії «Перша рейтингова система», близько 55% дорослого населення українських мегаполісів, що користується Інтернетом, відвідує соціальні мережі щодня, а близько 31% — кілька разів на тиждень. Найпопулярніші серед наших співгромадян від 16 до 45 років — мережі Одноклассники. ru та В контакті. А власний щоденник (блог) у Живому журналі* веде вже майже мільйон українців. За цим показником ми поступаємося лише Росії та США.

Навіть якщо поділити кількість українців «у мережі» удвічі — виходить понад 10 відсотків тих, хто має право голосувати. Вагома їх частка — молодь, котра хоча й має право, але з різних причин нерідко або не ходить на вибори, або ставить відмітку у графі «Проти всіх». Тож використання чи невикористання такого колосального ресурсу — вартість технологічних рішень якого є низькою, а ефект не співрозмірний з традиційними медіа — залежить винятково від самих політиків, сказав «Голосу України» Максим Сваневський, консультант з Інтернет-комунікацій.

За допомогою нових технологій, приміром, політична сила може об’єднати своїх активних прихильників з усіх куточків України, користуватись їх допомогою на місцях, краще розуміти, врешті-решт, що їм потрібно. У такий спосіб можна сформувати багатотисячну армію активістів, які сприятимуть політичній силі безкоштовно — лише через свої переконання. Кожна така людина зробить значно більше і краще, ніж ті, що сидять на зарплаті, запевняє експерт. Та це — як має бути, а як насправді?

— Зараз дуже багато і часто говорять про можливості, які відкриває Інтернет для політиків. На жаль, сьогодні в Україні нема жодного політика чи політичної сили, яких би можна було назвати «цифровими». Вітчизняні політики застосовують Інтернет-технології десятирічної давнини,  — каже Максим Сваневський.

Більшість кандидатів на пост президента України (Віктор Ющенко, Віктор Янукович, Юлія Тимошенко, Володимир Литвин, Анатолій Гриценко, Юрій Костенко, Олег Тягнибок, Наталія Вітренко) обмежують свою Інтернет-присутність наявністю персонального сайту. Деякі з них, відверто невдалі, — лише «для галочки». Однак деякі мають непоганий дизайн, доступний двома-трьома мовами, оперативно оновлюються та надають можливість поставити запитання політику, поспілкуватися з однодумцями на форумі та навіть приєднатися до політичної сили чи зробити пожертвування. Але «тут нічого нового нема. Все це можна було робити й наприкінці 90-х років», — констатує співрозмовник.

Із тих, хто оголосив про намір взяти участь у майбутніх виборах, лише лідер комуністів Петро Симоненко не має навіть власного сайту — інформацію та новини про нього можна прочитати на сторінках сайту КПУ.

І лише троє кандидатів у президенти пробують використовувати увесь наявний Інтернет-арсенал. Арсеній Яценюк, Інна Богословська та Сергій Тігіпко уже ведуть (начебто особисто) он-лайн щоденник, розміщують на спеціальних сервісах власні фото та відео, діляться останніми новинами та думками, зареєстровані у найпопулярніших соціальних мережах. Та й ці кроки на шляху до прогресу далекі від досконалості, адже там рідко знайдеш цікаві ідеї, повідомлення, що чіпляють за живе, немає відчуття долученості до процесу. Плюс — чимало суто технологічних помилок.

На думку Максима Сваневського, усе це — через нерозуміння технологій (так званих «соціальних медіа»), «завдяки яким з’явилася можливість взаємодіяти з виборцями, сприяти їхній самоорганізації, отримувати від них зворотний зв’язок. Натомість українські політики розглядають Інтернет винятково як платформу для інформування виборців про свої плани, ідеї, програмні засади. Фактично, це те саме, що робиться сьогодні через традиційні ЗМІ».

Отже, кандидати у президенти України лише пробують — більш-менш вдало — використовувати нові технології замість того, щоб уже сьогодні отримувати від них реальні результати. Та слід розуміти, каже Максим Сваневський, що «ефективне використання цих технологій можливе лише у разі, коли політична сила готова витрачати свій час і зусилля на роботу з прибічниками. Тобто Інтернет у даному випадку є лише інструментом. На жаль, більшість політичних сил навіть не мислять такими категоріями». А якщо переважна більшість політиків не розуміють, що таке, і, головне, для чого існують соціальні мережі, он-лайн щоденники та відеосервіси, то спроби їх використання можуть лише зашкодити.