День незалежності, як і багато, гадаю, моїх співвітчизників, «святкувала» на городі. В селі Стебному Черкаської області, де минули дитячі роки. Тому в мене від добряче «побитої» роками столітньої хати в дворі, присадибної ділянки в кілька соток залежність по життю. Тож коли треба на картоплю чи на інші роботи — відразу туди. До чого це я?
Колись тутешні селяни ні-ні та й вставляли в балачку іронічне-докірливе: «У колгоспі добре жить: один робить — сім лежить!» Тепер цю фразу один з місцевих жителів проронив з гіркотою в іншому контексті. Економічна ситуація в колишньому колгоспі, як і ледь не в кожнім селі, — малоприваблива. Особливо якщо кинути погляд на ферму, де колись мукало кілька сотень корів. Потім худобу віддали на м’ясо, а доярок розігнали. І перспективи, що ферма знов оживе, ніякої. В напівзруйнованих будівлях тиша, розбиті вікна зяють пусткою — теж пам’ятник нашої незалежності. Як молодь, так і перевірені кадри, що віддали господарству не один десяток років, вимушено тиняються без діла. «Один робить — сім лежить...» Колишній колгосп тепер — поганий роботодавець...
Ніхто не хотів відповідати
Якщо говорити про економіку в цілому, на минулому тижні наша незалежна валюта продовжила своє падіння. Причина — чи то наближення свята, чи то президентські вибори, що неофіційно давно стартували, чи посилення кризи, чи осінь, чи все відразу: банкіри, видно, зовсім заплуталися й стомилися коментувати. Тим часом долар в обмінниках доріс до 8 гривень 50 копійок. У цьому контексті здивував керівник групи радників глави НБУ Валерій Литвицький. Він, повідомляє «ІнтерМедіаКонсалтинг», сказав дослівно таке: «На валютний курс впливає спектр платіжного балансу, а також економічна ситуація та інфляція. За Конституцією, Національний банк відповідає за стабільність національної грошової одиниці і ніде не сказано, що Нацбанк відповідає за обмінний курс. Адже обмінний курс залежить від того, яка купівельна спроможність усередині країни».
Треба ж! А коли знадобилось врятувати капітали окремо взятих чиновників із потопаючих комерційних банків, Нацбанк відповідав за все. І швець, і жнець... На підтримку курсу й на підтримку ліквідності банків кидалися мільярди. Але тепер інше: ситуація передвиборна, потрібні капітали виведено за кордон.
Напередодні Дня незалежності відчули свою залежність від бензину водії. Здавалося б, куди ще? Та ж ні, пальне продовжує рости в ціні, приносячи торгівцям захмарні прибутки.
По солодке — до сусідів
Оце тобі, бабусю, і цукор для консервації! Напередодні світлого свята делегація, поспіхом зліплена з представників міністерств і відомств, зібралась до Білорусії. Навряд чи при цьому наші гінці вбрались у вишиванки — приводів пишатися мало. Мета візиту — просити сусідів продати нам хоча б 50 тисяч тонн цукру.
Наші засоби масової інформації, мабуть, щоб не засмучувати народ перед 18-річчям не дуже підходящою до урочистості моменту новиною, здебільшого мовчать. Зате білоруські ЗМІ радісно роздзвонили про це світові. З Києва, мовляв, прибувають ходаки просити цукорцю, хоча ще недавно всіляко від нього відмовлялися. Раніше навіть слали сябрам гнівні листи: мовляв, з Білорусії просочується за «сірими» схемами цукор, вироблений із сирцю, і не дає, таким чином, розвернутися українським цукроварам. Але тепер білі кристали подорожчали майже в два рази. От і вирішив український уряд вирівняти ціни в магазинах, викинувши на ринок дешевший білоруський солодкий пісок.
Тут, може, і варто було б нам повірити в добрі наміри наших чиновників високого рангу, якби не починався днями сезон цукроваріння в Україні. Поки білоруський цукор завезуть, він стане зовсім зайвим, оскільки на ринку з’явиться чимало свого. Так що і без допомоги сусідів ціни на солодкий продукт у наших магазинах незабаром стабілізуються. А кому, як не вітчизняному виробникові, в нас пріоритет? Навряд чи економічно не обґрунтоване рішення імпортувати — дурість вітчизняних правителів, котрі вміють дуже навіть адекватно мислити, коли мова заходить про їхні особисті інтереси. Швидше за все, є зацікавлені в обвалі цін на солодкий продукт, чому дасть поштовх надлишок його на ринку в сезон цукроваріння. У результаті вдасться обанкротити десяток-другий заводів, що їх потрібні люди і приберуть до рук. І не секрет, що підприємства, змінивши власника, навряд чи повернуться до життя в наступному сезоні. Їх просто можуть пустити на металобрухт. До речі, схема ця випробувана і спрацьовувала вже не раз.
Ще одна цукрова новина, не така приголомшлива. На минулому тижні під час прес-конференції Антимонопольний комітет дуже вже оптимістично розказував журналістам, як збирається «прищучити» компанії, що змовляються і роздувають ціни на солодкий продукт на внутрішньому ринку. Разом з тим ще в 2006 році АМКУ оштрафував шість компаній, загалом — на 17,2 мільйона гривень. Ті занурились у судові тяжби і, схоже, навіть не збираються нічого платити в держбюджет. Так що залежність усякого роду спекулянтів від Антимонопольного комітету ілюзорна, а нас від вищезгаданих компаній — дуже навіть реальна і влітає в копієчку.
Залишається радіти залежності від городу, який справді робить нас незалежними.
