Селище Первомайка на околиці Сніжного дало притулок переселенцям із прикордонної зони. Кілька десятків мешканців Степанівки і Маринівки Шахтарського району налагоджують життя на новому місці. Села перебувають під щільним вогнем щонайменше чотири тижні. Люди сподіваються, що переїхали тимчасово, а деякі час від часу відвідують рідні домівки, розташовані за 8—10 кілометрів. Адже залишили господарство напризволяще.
— Ми жили в центрі, все покинули, нічого не взяли, крім двох корів, — розповіла «Голосу України» мешканка Степанівки Віра Єрмоленко. — Ворота бомбою пробиті, двері збиті, на сусідському городі снаряд розірвався. Голови підняти не можна, люди з підвалів не вилізають. Ми з чоловіком самі чотири дні просиділи в підвалі, а потім схопили корів — і пішки подалися.
Жінка пригадує, що дорогою до Первомайки тричі потрапляла під обстріл. Падали на землю, чекали і знову йшли. В особливо небезпечних місцях повзли. Полишити тварин — такої й думки не було. Мовляв, це — годувальниці, вони не заслужили на смерть. «Бігли, вийшли до посадки. По нас тричі лупили. Поруч ще одна жінка вела трьох корів, упала, зламала ногу. Як ми вижили, не знаю».
На околиці Сніжного втікачів зустріли місцеві мешканці, запропонували порожні хати, поділилися продуктами, необхідними речами. «Корови стоять, ревуть, і в мене істерика. Тепер ніколи не зможу дивитися кіно про війну. Ті, хто влаштував це, — нехай будуть прокляті до сьомого коліна», — каже Віра Єрмоленко.
«Люди хочуть повернутися і зібрати врожай. Хоча б той, який не згорів»
Тепер вимушені переселенці вдень і вночі прислухаються до звуків бою у рідних селах. Люди скаржаться на те, що їхніми проблемами ніхто не опікується. Влади в селі (Маринівка входить до складу Степанівської сільської ради) немає: виконуюча обов’язки сільського голови виїхала до Росії. Зв’язок у прикордонній зоні не працює, а новини приносять мешканці, котрі у хвилини затишшя намагаються нагодувати худобу, яка залишилася вдома, чи зібрати врожай на городі. Останнє не виходить: стріляють постійно.
— Зараз у селі залишилося не більше 20 відсотків мешканців і десь 20—30 відсотків знайшли притулок у Сніжному й околицях, — підраховує Олександра Бикадорова, яка свого часу десять років обіймала посаду секретаря Степанівської сільської ради. — Магазини закриті, доставки немає. Ті, хто приїздить годувати худобу, привозять тим, хто залишився, хліб і ліки. Є один мешканець, який регулярно їздить на ринок, коли обстрілів немає. Теж привозить під замовлення продукти. Організованого постачання немає, і припускаю, що у людей уже закінчилися і борошно, і крупи.
У мирний час у Степанівці мешкали 1100 осіб (понад 500 будинків), у Маринівці — 480 (270 будинків). За словами співрозмовниці, останнє село найбільше потерпіло від бойових дій: згоріла школа-дитсадок, загинула домашня худоба, зруйновані будинки. У Степанівці, за інформацією місцевих, постраждав учительський будиночок.
— У перші дні обстрілу було дуже страшно. Селом ходили недоєні корови, вили собаки. Тепер люди організувалися, ті, хто залишився, годують худобу і свою, й чужу. Приблизно 25—30 осіб постійно живуть у бомбосховищі в центрі Степанівки. Колись там були торгівельні склади. Тепер люди облаштували побут, заганяють до бомбосховища три автомобілі — щоб не розбомбили і було на чому виїхати. Ходити селом бояться, тому про справжню картину ніхто не скаже, — додає колишній секретар сільради.
Залишилися не тільки пенсіонери, а й молодші мешканці сіл. Лише днями змогла виїхати мати з двома неповнолітніми дітьми. Про ще одну родину з двома дітьми, яка не хотіла кидати домівку, нічого невідомо. Можливо, люди таки переїхали до безпечного місця. Не хочуть нікуди рухатися ті, хто живе з власного господарства і боїться опинитися без запасів.
— Усі дуже хочуть повернутися додому і зібрати врожай. Хоч би той, який не згорів, бо поля із пшеницею навколо вже спалені. Власники корів згодовують зараз худобі сіно, припасене на зиму. Бо під обстрілом не поїдеш косити траву. А що буде взимку? Потрібна постійна доставка продуктів і ліків. Цим ніхто не займається. Ми, мешканці Степанівки і Маринівки, з нетерпінням чекаємо, коли на нас звернуть увагу. Адже якось повинні захистити людей від усього цього? — висловлює думку селян Олександра Бикадорова.
Шахтам бракує вибухівки, бо її вивезли терористи
Через бойові дії на території Донеччини значна частина вугільних підприємств призупинила роботу. Про це «Голосу України» розповів голова Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець: «Шахта імені Стаханова державного підприємства «Красноармійськвугілля» стоїть, бо пошкоджені підстанція і високовольтна лінія в районі Дзержинська. Друга лінія електроенергії до шахти подається від Павлограда, але з одним вводом підприємство працювати не може, це ризиковано. На шахті «Бутівська» в Донецьку гірники самі відмовилися спускатися під землю після того, як на териконі сепаратисти розмістили артилерійську установку». «Почнуть звідси стріляти, а потерпатимемо ми», — так кажуть шахтарі.
За інформацією лідера профспілки, в обласному центрі не працюють шахти, які входять до державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» (ДВЕК). «Наприклад, шахта імені Скочинського залишилася без вибухівки — її забрали сепаратисти, 720 кілограмів. Вибухівка потрібна для того, щоб виконувати в шахті хитне підривання для боротьби з метаном. З аналогічних причин — відсутність вибухівки — зупинилися й інші шахти», — додав Михайло Волинець.
У державному підприємстві ДВЕК визнають: проблема з вибухівкою справді існує. «Запасів залишилося на дві зміни. Як буде далі, не знаємо. Але на сьогодні (середу. — Авт.) шість шахт із семи працюють, за винятком «Жовтневого рудника», який залишався без електроенергії після обстрілу, там проблема. План ми, звичайно, не виконуємо. Робітники, які хочуть іти у відпустку, йдуть, примусово нікого не відправляємо», — зазначила представник компанії Олександра Вапнік.
Унаслідок бойових дій пошкоджені лінії електропередачі, які ведуть до Авдіївського коксохімічного заводу та Донецької фільтрувальної станції в Ясинуватському районі. В разі повного зупинення коксового виробництва на заводі може статися залповий викид неочищених промислових вод із вмістом шкідливих та отруйних речовин — аміаку, фенолів, смоли тощо. Зараз підприємство працює на одному вводі із чотирьох, фільтрувальна станція знеструмлена повністю. Бригади енергетиків у понеділок і вівторок не могли виїхати на місце пошкодження, бо тривали обстріли.