19 серпня 1991 року в Севстополі було спекотно. У той час кондиціонерів у квартирах було менше, ніж навіть іномарок на вулицях міста. Тому ми із другом і колегою по журналістській роботі «рятувалися» холодним пивом у його квартирі. Від цього приємного заняття нас відволік телефон: міжміський. З’ясувалося, про наше існування згадав давній знайомий — офіцер, що служив у розвідці тоді ще Червонопрапорного Чорноморського флоту СРСР і за «успіхи в бойовій і політичній» одержав півроку тому підвищення по службі в Москву.
На запитання: «А що ви робите?» ми чесно відповіли: «Пиво п’ємо!». «Як?! У вас там танки на вулицях, дачу Горбачова оточив полк КДБ, у Москві ГКЧП, а ви пиво п’єте?! Ви хоч телевізор включіть...».
По телевізору транслювали «Лебедине озеро». Те, що ні в Севастополі, ні в Криму ніякого полку КДБ просто не існувало в природі, наш московський співрозмовник знав і без нас. Але чуткам повірив. Його впевненість у тому, що «все погано й Горбачова незабаром заарештують», нам вдалося трохи похитнути запевненнями, що танків на вулицях Севастополя ми не спостерігаємо, у місті все спокійно, а також нагадуванням про те, що «полк КДБ» — з розряду вигадок столичних журналістів.
Його заспокоїли. А самі трохи напружилися. До дачі у Форосі, де «заточили» Михайла Сергійовича, їзди на легковому автомобілі менш як півгодини. У газетах друкують документи «ГКЧП». Та й «полк КДБ» міг бути засекречений настільки, що про його існування не знав ніхто, кому «не положено»...
Про всякий випадок ми з товаришем вирішили наступного дня піти в міськком партії й погасити тримісячну заборгованість у сплаті партійних внесків, що утворилась з незалежних від нас причин. Монументальна будівля в центрі міста зустріла нас гробовою тишею. Довелося виявити деяку наполегливість, поки в одному з кабінетів знайшли рядову (так, принаймні, вона нам відрекомендувалася) співробітницю горкому КПРС. Наша пропозиція взяти в нас партійні внески ошелешила жінку. На наше щастя, вона швидко оговталася: «Молоді люди, а ви телевізор дивитеся? Про те, що в країні коїться, знаєте? Ви прийшли сюди провокацію влаштувати? Ідіть-но у своїх справах!». На наше прохання про зустріч з ким-небудь із відповідальних працівників горкому жінка відповіла коротко: «Нікого немає! Ідіть звідси!»
Потім були: «хітова» прес-конференція Янаєва з товаришами; приліт Руцького в Крим; заборона Єльциним Компартії; знаменита на увесь світ фраза Михайла Сергійовича про те, «хто є ху» насправді; розповіді про «фороське сидіння»; про те, як «я три дні без сну й відпочинку тримав на прицілі кулемета Горбачова»...
Незабаром прийшла черга й Великої Історії. 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР прийняла постанову «Про проголошення незалежності України». Безпосереднім і активним учасником тих подій, і тих, що потім відбулися, був Іван Федосович Єрмаков — в той час голова Севастопольської міськради й по сумісництву керівник виконкому.
— Після «ГКЧП», — згадує Іван Федосович, — події стали розвивалися з калейдоскопічною швидкістю. Треба враховувати при цьому особливість Севастополя: військово-морська база СРСР, місто союзного підпорядкування, насичене військовослужбовцями та зброєю, Москва й Київ далеко, і, відверто кажучи, уваги особливої не виявляли до нас — проблем іншого масштабу й іншого значення було багато.
28 січня 1992 року Верховна Рада прийняла постанову «Про Державний прапор України». Тодішній глава парламенту Іван Плющ підписав документ, згідно з яким прапор належало підняти на будівлях, де розташовувалися органи держвлади. За тиждень, 5 лютого, була сесія міськради. Наприкінці робочого дня я її закрив. Після цього в зал засідань співробітники апарату міськради приносять розпорядження з Києва: прапори підняти. Дав доручення. Але де взяти прапор? Депутат міськради морський офіцер Вадим Махно дістав зі свого портфеля жовто-блакитне полотнище.
На ранок 6 лютого над будівлею Севастопольської міськради майорів Державний прапор України. Щоправда, прикріпили його неправильно: жовтою смугою догори. Злого наміру в цьому не було — в ті часи у виконкомі міськради знайти людину, знайому з українською символікою, було практично неможливо. Помилку оперативно виправили.
Севастополь.
