175 років юності

Наша чергова публікація до 175-річного ювілею КНУ імені Тараса Шевченка — про інститут поліглотів, інститут фольклористів, інститут науковців — Інститут філології.

Колись у «жовтому корпусі» мешкали знаменитий хірург Микола Пирогов (у його квартирі зараз розташований зал мистецтв) та перший президент Академії наук Володимир Вернадський. Пізніше приміщення віддали під всенародну бібліотеку України.

— Тут прекрасна енергетика, іноді йдеш на роботу обтяжений якимись життєвими проблемами, але тільки переступаєш поріг цієї будівлі, усе забувається. Недарма вона оспівана Булгаковим, узагалі, коли згадуєш, які люди тут працювали, це надихає, — каже заступник директора інституту Олена Снитко (на знімку).

Олена Степанівна завідує кафедрою російської мови. Протягом шести років з моменту її заснування у 1834 році цю кафедру (щоправда, тоді вона мала іншу назву — російської словесності. — Авт.) очолював Михайло Максимович. Учений запропонував свою класифікацію слов’янських мов, а українську розглядав як самостійну і рівноправну з російською. З ім’ям іще одного вченого — Володимира Перетца, обраного 1903 року на посаду професора та завідувача кафедри російської мови і словесності, пов’язане викладання спеціального курсу забороненої тоді історії української літератури.

— Це вчені заклали прекрасний фундамент для вивчення української мови та літератури, — зазначає пані Олена.

Іноземні мови вивчали в університеті від дня його заснування. На сьогодні Інститут філології — це кузня поліглотів. 32 мови — від «рідних» слов’янських до «чужих» східних, потужні міжнародні зв’язки, постійна практика за кордоном. Тут готують філологів, викладачів, перекладачів, фольклористів, спеціалістів з комп’ютерної лінгвістики, а також письменників.

— Серед наших випускників не тільки видатні вчені, які стали академіками, визнаними фахівцями своєї галузі, а й багато діячів на дипломатичній ниві. Дехто зараз обіймає дуже високі посади, приміром, голова секретаріату Президента Віра Ульянченко та голова СБУ Валентин Наливайченко, — розповідає Олена Снитко. — А якщо подивитися на структуру Міністерства закордонних справ, то там також наші випускники-філологи: представники України в ООН, посли в іноземних країнах. Я думаю, це все завдяки тому, що університет дає глибоку освіту і вчить самостійно мислити.

Не дивно, що Інститут філології приваблює абітурієнтів, а конкурс на деяких спеціальностях сягає 10 осіб на місце.

— Нові умови, за якими ми відбирали студентів, звичайно, мають свої переваги, зокрема, значно збільшилася кількість бажаючих вступати до нас на всі спеціальності, але є і негативні моменти. Абітурієнти за нинішніх умов подавали документи до двадцяти, а то й до тридцяти вишів одночасно, і цей «броунівський рух», власне, заважав. Абітурієнт не міг чітко визначитися, діапазон був дуже великий — уявіть тільки: від кібернетики до філології, — каже О. Снитко. — Я думаю, що Міносвіти удосконалить цю систему, а результати нинішньої вступної кампанії ми зможемо оцінити лише під час зимової сесії.

— Та все ж, хто обирає Інститут філології?

— Змалювати портрет абітурієнта дуже важко, але в основному це дівчата і хлопці, закохані в літературу, які прагнуть вивчити не тільки одну, а одразу кілька мов. Утім, порівнюючи своє покоління з поколінням сучасних студентів, все ж відчуваєш різницю у світогляді, світосприйнятті. Я думаю, ми були більшою мірою романтиками, а нині молодь — прагматично налаштована. Вони чітко знають, чого прагнуть від життя, усі їхні дії спрямовані на досягнення певної мети. Вона, можливо, не завжди висока, але все-таки це — люди, яких можна поважати саме за ці риси.

До ювілею університету в Інституті філології почали готуватися заздалегідь. Та це й не дивно, адже тут працюють знавці своєї справи і визнані майстри слова. Близько трьох десятків підручників, хрестоматій і словників (на знімку внизу)  випущено лише за останні роки!

Молоде покоління науковців не пасе задніх — доробки студентів друкують у наукових збірниках альма-матер. Нині, кажуть викладачі, це звична практика, коли студент-філолог має по сім—вісім публікацій. 

— Цього року наш випускник В’ячеслав Левицький одержав премію Президії Національної академії наук за свої наукові розвідки в галузі літературознавства. У нього було 50 опублікованих статей! — каже О. Снитко.

Наукові конференції у філологів, а їх приблизно 15—16 на рік — щоразу подія для студентів. Коли кілька років тому на кафедрі германської філології вирішили провести конференцію з нагоди 130-річного ювілею від дня народження Івана Шаровольського (засновника германістики та романістики в Київському університеті), з інститутом зв’язалися родичі вченого. Вони взяли участь у пленарному засіданні й подарували кафедрі раритетні матеріали. А цьогоріч на конференції, присвяченій 200-річчю Миколи Гоголя, сцени з «Ревізора» розігрували актори театру імені Франка.

Пісні навчанню не завада. Ансамбль «Роксоланія» кафедри фольклористики — тому яскравий приклад. Ідеться не про самодіяльний і навіть не просто народний колектив — гурт «Роксоланія» виконує автентичні українські пісні, відтворюючи при цьому мовний, звичаєвий, побутовий і навіть духовний світ окремої місцевості чи села.

— Вони намагаються реанімувати автентику, всі їхні пісні й хореографічні постановки — результат тих фольклорних практик, які здійснюють наші студенти разом із їхніми керівниками,— розповідає завідувач кафедри фольклористики Олена Івановська.

Справжня автентична пісня проймає людей до глибини душі, навіть тих, хто раніше ставився до неї дещо скептично. Керує ансамблем заслужений працівник культури України, професор Іван Павленко. До великого колективу входять вокальна, інструментальна та хореографічна групи. Задіяні в ансамблі переважно студенти кафедри фольклористики, бо, окрім співів, танців та музики, артисти активно займаються науковою і практичною діяльністю.