Проблеми лісу та землі в Україні

Правду кажучи, в назві статті вимушено допущена суттєва неточність, бо поняття «ліс» і «земля» вживаються нарівні, але вони нерівноцінні об’єкти праці й спостережень. У Лісовому кодексі (ЛК) України об’єктом економічних відносин визначається ліс, а не земля. Зазначені об’єкти мають різну економічну вагу та соціальну значимість. Земля — святе, дане природою, від Бога — природний ресурс! Ліс у сучасних умовах — не природний ресурс, а продукт праці на землі. Адже ліс без землі існувати не може, земля за Конституцією України належить українському народу і є його національним багатством. А ліс — то продукція лісівництва, хоч би як кому хотілось визначати його природним з погляду на підприємницькі інтереси та тривалий період ротації (рубки) лісостанів.

Винахідливі підприємці запозичили з радянської доби термін «державний лісовий фонд» та впровадили його в численні нормативно-правові акти, головне — в Лісовий кодекс України. У такий спосіб донині, майже 18 років з часів отримання незалежності, в земельному, лісовому і податковому законодавстві є чинними багато норм і правил, суперечливих між собою й із засадами ринкової економіки. Як наслідок, лісівництво по Україні залишається неефективним для власника природних ресурсів (землі), на 70 і більше відсотків є дотаційним із державного бюджету. А це — сотні мільйонів гривень щорічно!

Найголовнішою із організаційних проблем є визначення об’єктів господарювання під час здійснення лісівництва: ЗЕМЛЯ чи ЛІС? Адже від цього залежать, врешті-решт, економічні результати господарювання, розмір рентних платежів за використання земельних угідь. Якщо об’єктом економічних відносин є земля, земельні ділянки, то власник має отримувати ренту як постійний дохід за використання землі суб’єктами господарювання незалежно від результатів їхньої діяльності. Це — аксіома.

У лісовому законодавстві європейських країн ліс — землеволодіння з метою здійснення лісівництва. Ні в одній із них нема Державної лісової охорони. Є Лісова служба, що здійснює свою діяльність на госпрозрахункових засадах, а також лише в межах їм піднаглядної території. Що ж ми маємо в Україні?

За Лісовим кодексом, «Ліс — тип природних комплексів, в якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами... До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара» (стаття 1).

Упровадження цієї норми призвело до того, що з 1994 року в Україні лісгоспи набули назви «постійні лісокористувачі» замість «землекористувачі», відпали прозоре обчислення та справляння плати за землю (ренти), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, практично, втратили надані їм за Конституцією України повноваження здійснювати права власника щодо лісових земель, у тому числі як джерела формування фінансової основи та наповнення місцевих бюджетів. Крім того, випав із вжитку термін «лісівництво» як галузь рослинництва, об’єктом праці для здійснення якого є земля, земельні ділянки у складі земель лісогосподарського призначення, що надаються (не належать до лісового фонду!) відповідним суб’єктам господарювання.

Дивно, але факт: зазначених проблем «не бачить» галузева лісова наука. Так, у складі Держкомлісгоспу України є Науково-інформаційний центр лісоуправління (НІЦ ДКЛГ), який свого часу приймав досить активну участь у формуванні приведеного в Лісовому кодексі змісту поняття «ліс». При цьому його науковці зухвало звинувачували народних депутатів України, котрі підтримали законопроект Лісового кодексу Ю. Кармазіна №3459 від 23.03.2004 р., а також автора цієї статті у всіх «смертних гріхах». Ю. Кармазін у своєму законопроекті пропонував внести саме європейське визначення поняття «ліс», проти якого, зокрема, виступила лісова наука, в тому числі науковці згаданого НІЦ у широко відомих інтернет-публікаціях. У 2009 році той самий НІЦ уже піддає критиці визначення терміна «ліс», що наведено в ЛК 2006 року, незважаючи на те, що в 2004-му і 2005-му саме його відстоював (журнал «Вуд бізнес» «Украина: Лесной тупик на пути в Европу», 2005, №2—3. — С. 6—8).

З цього питання свого часу мною була опублікована стаття «Чи стане проект нового Лісового кодексу новим?» у журналі Верховної Ради України «Віче» (2004, №8. — С. 24 — 26). Ось те визначення із законопроекту №3459: «Ліс — це земля, у розумінні Кодексу — земельні ділянки, вкриті рослинністю деревних порід або тимчасово її позбавлені внаслідок господарської діяльності чи стихійних явищ, але призначені для вирощування деревини як основного продукту (товару) лісівництва. До лісів включають земельні угіддя, що мають площу 0,5 га і більше, деревних порід, які досягають чи можуть досягти у зрілому віці 5 м і більше». На жаль, ЛК 2006 року не став новим...

Тепер, після шести років «досліджень» в рамках україно-шведських, україно-бельгійських, україно-нідерландських і багато яких інших «україно-іноземних» (крім Росії) проектів, науковці НІЦ нагадують громадськості України про європейське визначення поняття «ліс»: «Ліс — земельна ділянка площею більше 0,5 га та зімкнутістю крон більше 10%, або деревами, що здатні досягти цих показників у даних умовах. Ряди дерев або лісосмуги враховуються як ліс, коли їхня ширина становить 20 метрів і більше...»1. Тобто те, що було запропоновано в законопроекті №3459 ще шість років тому!

Можна по-різному ставитися до етичних норм, відчуття патріотизму тощо, але не можна забувати про людську порядність і про необхідність прозорості формування економічних відносин між власником природних ресурсів, тобто народом, і суб’єктами господарювання з лісівництва. Тому хотілося б запропонувати публічну полеміку з питання визначення поняття «ліс» в українському законодавстві, щоб воно набуло належної ваги при визначенні лісгоспів чи то «постійними лісокористувачами», чи «постійними землекористувачами», з чим у майбутньому мають бути узгоджені земельне і податкове законодавство та інші нормативно-правові акти.

З цього питання мали б не формально, а обґрунтовано і публічно дати кожний із центральних органів державної виконавчої влади особисто відповідь, що ж таки є об’єктом економічних відносин із власником природних ресурсів під час здійснення лісівництва, ЛІС чи ЗЕМЛЯ. Таку відповідь повинні оприлюднити Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Міністерство аграрної політики, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація України, ННЦ «Інститут аграрної економіки», врешті-решт, Національна академія наук України, Держкомзем і Держкомлісгосп України. Є надто багато підстав і доцільність прийняти визначення, яке відповідає європейському досвіду і було запропоновано у згаданому вище законопроекті №3459 (2003 р.), а також терміново внести зміни до Лісового кодексу України.

Тільки після узгодження та визначення поняття «ліс», юридичного його закріплення можна буде з надією говорити про можливість розроблення закону, який визначав би порядок використання земель лісогосподарського призначення, як то передбачено Земельним кодексом України (ст. 57, п. 2), замість чинного ЛК, основні положення якого запозичені з радянської нормативної бази, створити передумови для здійснення прибуткового лісівництва в Україні замість постійно дотаційного. Треба оберігати кошти державного бюджету та інтенсифікувати лісівництво в Україні й доведення його за економічними показниками до європейського рівня!