Помаранчева влада поводиться у відносинах із Росією як хуліган напідпитку в нічному тролейбусі

Останнім часом деякі політики почали шукати душевнохворих у керівництві окремо взятого міста. Я б замість цього порадив психіатрам приділити увагу здоров’ю деяких — поки що — лідерів загальнонаціонального масштабу.

З часу «Помаранчевої революції» політика України стосовно Росії набуває дедалі нових ознак параної та шизофренії.

Не розвиваючи української мови, прагнуть відучити українців від російської. А чому заодно не від англійської, китайської? Якщо позбавляти українців перспектив міжнародного спілкування — то всіх одразу. Що ще може лежати в основі такої мовної політики української влади, як не комплекси її ініціаторів? Можливо, хтось із помаранчевих лідерів у школі одержав «двійку» по російській мові або отримав підручником російської мови по чолу від сусіда по парті. У цьому разі доводиться припустити, що політику багатомільйонної країни визначають підліткові комплекси одного-двох її громадян. Майже за Фрейдом.

Далі. Взяти претензії української влади до Росії із приводу Голодомору. Заперечувати голодну смерть тисяч радянських громадян як у 1932—1933, так і в 1946—1947 роках нікому і в голову не прийшло б. Але до чого тут утворена 1991 року держава Росія? Чому не Грузія, чиїм представником був лідер СРСР Йосип Сталін? І чому Президент і МЗС України не «наїжджають» на Монголію з приводу татаро-монгольського ярма, не погрожують Польщі й Литві з приводу окупації українських земель протягом декількох століть? Мабуть, Росію просто хочеться вважати винною в усьому — зокрема й у тім, що нинішній українській владі вже котрий рік не вдається сумлінно працювати.

«З тієї ж опери» і настирливі ідеї про міфічну «російську агресію». Захищатися від якої пропонується винятково спробами вступити до НАТО. Логіки й тут не видно, адже Росія й СРСР, з яким її ототожнюють «помаранчеві», лише додавала Україні території — починаючи з Галичини, Закарпаття й закінчуючи Кримом. А претензії, щоб відібрати в України ту чи іншу частину її земель або водних просторів, звучать саме з території членів НАТО, приміром, тієї-таки Румунії. Тобто там, де немає загрози, — в нашої влади манія переслідування. А там, де потрібно захищатися, — інстинкт самозбереження виключений. Хіба так мислить нормальна людина? А цивілізована держава?

Загалом у відносинах з Росією українська влада майже всі минулі чотири роки поводилася, немов підпилий хуліган у нічному тролейбусі. Дебошир, побачивши пристойного пасажира, спершу викрикує образи, потім обливає його пивом із пляшки, струшує йому на голову попіл від сигарети, а коли розгніваний пасажир у відповідь зауважує й бере хама за обшивку, хуліган щиро обурюється: як, за що, адже він поводився цілком пристойно.

Саме таку аналогію викликає зовнішня політика України в 2005—2009 роках, нещодавня заява Президента Росії й реакція вітчизняних чиновників, відповідальних за зовнішню політику.

Тим часом заява Президента Медведєва не є ворожою, виходить із важливості братніх зв’язків українського й російського народів, необхідності підтримки українців, які мешкають у Росії, містить конструктивні пропозиції про повернення україно-російських відносин на рівень стратегічного партнерства.

Безумовно, як заявив лідер Партії регіонів Віктор Янукович, справжнє відродження нормальних, добросусідських, рівноправних і взаємовигідних відносин України з нашим стратегічним партнером Росією буде можливим лише в тому разі, якщо Президентом України в результаті перемоги на виборах 2010 року стане кандидат від Партії регіонів.

Нині Голова Верховної Ради України Володимир Литвин запропонував провести спільне засідання парламентаріїв з Верховної Ради України та Федеральних Зборів Росії для обговорення ситуації й напрацювання пропозицій для подолання кризи в україно-російських відносинах.

У цьому зв’язку вважаю за необхідне повною мірою задіяти потенціал депутатської групи Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків із Російською Федерацією, співголовою якої я є. Нашою групою успішно апробовано формат спільних засідань за участю депутатської групи Державної Думи РФ у зв’язках з Україною. Минулого, 2008 року, в період чергового загострення напруженості в україно-російських відносинах, такі переговори мали відчутний позитивний результат. Дію «великого» україно-російського договору про дружбу і співробітництво було продовжено на новий десятилітній термін, хоча спочатку повідомлялося, що договір може не бути відновлено.

І в нинішній ситуації двосторонні переговори у формі спільного засідання депутатської групи Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків із Російською Федерацією й депутатською групою Державної Думи РФ у зв’язках з Україною, які традиційно проходили в Одесі, на базі Одеської національної юридичної академії, допоможуть розрядити обстановку й перевести діалог між нашими країнами в конструктивне русло.