Хто штовхає націю до деградації?

Відомо, що театр починається з вішалки, а будь-яке місто — з його центральної вулиці. Суми — не виняток. Уже більш як сто років візитною карткою нинішнього обласного центру залишається вулиця Соборна, або ще — Сотня. Гортаю сторінки книги «Суми. Вулицями старого міста» зі світлинами вікової давнини. Сотня — представлена в ній найповніше. Всі знімки випромінюють відчутний спокій. На одному з них статечно прогулюються під руку півтора десятка добропристойних пар. На іншому — Сотня заповнена безліччю сумчан на відпочинку: гімназисток і гімназистів, міською інтелігенцією і буржуа, крамарями, ремісниками, малечою, яка вчепилася за батьківські руки. Спокій, тиша, благодать. Сьогодні — все не так...

Пройдімося сьогоднішньою Сотнею. Удень вона щосили ще сяк-так намагається зберегти свої колишні пристойність, імпозантність та респектабельність. Натомість увечері центральна вулиця міста разом із трьома міськими скверами, які оточують її, скидає з себе маску благопристойності і перетворюється на п’яний шарварок, схожий на справжній содом і гоморру. Увечері Сотня і зелені оази — це суцільний пивний бар, на якому бал править захмеліле, а то й п’яне, нерідко, як чіп, наше «світле майбутнє». З початку і до кінця трьохсотметрової вулиці на тебе — ні обминути, ні обійти — суне стіна відкоркованих пивних пляшок у руках юнаків і юнок. У «найкрутіших» — замість пивних місткостей проблискують винні та горілчані. Ще більше цього випорожненого «добра» валяється безпосередньо під ногами перехожих, у смітницях та обабіч лавок для відпочинку. Причому тон у цих п’яних оргіях переважно задають малолітки ще з материнським молоком на губах, чимало з яких також вже давно живуть в обнімку з «ширкою».

Це, зважте, картина робочого тижневого вечора. Зате у вихідні та святкові дні підростаюча зміна «відтягується» по повній, та так, що улюблена колись багатьма поколіннями сумчан Сотня, немов страшний монстр, наскрізь просякнута п’яним угаром і молодечим «матом», в якому удосконалюються представники обох статей. Причому криють по-соромітницьки з такою барвистістю — навіть у боцманів вуха в’януть. Після такого «молодецтва» вулиця Соборна — давня і недавня гордість міста — на ранок нагадує справжнє пляшкове сміттєзвалище. Тим часом чимало «героїв-недолітків» після кількагодинного хмільного куражу вирушають на серйозніші «подвиги», які нерідко закінчуються у буцегарні. Ось тому пересічні сумчани вечірньої пори дедалі частіше обходять Сотню десятою дорогою: не приведи Господи, потрапиш «на зуб» захмелілим недоросткам — можна й кісток не зібрати. Боятися і справді є чого. Адже торік сумські малолітки скоїли 214 правопорушення — пограбувань, розбоїв, крадіжок та інших злочинів.

Коли дивишся на цю какафонію спотворених алкоголем юних облич, у кожної нормальної людини виникає запитання: «Чому? Чому, на порозі життя, значна частина молоді замість того, щоб стверджувати своє «я» у шкільних і студентських аудиторіях, за розробкою комп’ютерних програм, мольбертами, у спортивних секціях тощо, фактично у дитячому віці топить своє майбутнє у хмелю?»

Відповідей можна набрати десятки, а можна відбутися й однією лаконічною: бо абсолютна більшість доморощених українських можновладців, за великим рахунком, чхати хотіла і на державу, і на її майбутнє. У них більш «стратегічні» завдання: без оглядки на мораль і совість, якомога тугіше набивати власні капшуки. В цьому випадку ницість нації, очманілої від спиртного, їм лише на руку. Тому цілодобово, взявши у підручні радіо, телебачення, друковані видання, зомбують нестійку юну психіку «рекордами» «чернігівського», «сармату», «оболоні», зарубіжних «козелів», «туборгів», вітчизняних «SV», «nemіroff»... І летить українська юнь на цю рекламу, мов нічні метелики на світло. Іншого виходу їй не залишили. Де-де, а в Сумах їм точно більше «летіти» нікуди.

Так, приміром, ще шість років тому тисячі молодих сумчан щодня реалізовували свої інтелектуальні й професійні запити у двох десятках різноманітних гуртків — танцювальних, хореографічних, прикладного мистецтва, авіамодельних тощо — у міському молодіжному центрі «Романтика». А які там тоді проводилися дискотеки, щороку по кілька молодіжних всеукраїнських фестивалів і міжнародних конкурсів... Та тодішню міську і обласну владу, певно, взяли завидки, і вона за безцінь «сплавила «Романтику» на 12 років в оренду одній із комерційних структур. Відтоді Суми, до речі, єдиний обласний центр України, позбавлені молодіжного розважального центру. Аналогічна доля спіткала також Будинок культури сумських рафінадників та десяток колишніх кінотеатрів міста.

Прибравши їх до пожадливих рученят лише «за понюшку табаки», сумська «еліта» поступово трансформувала культурні надбання громади у комерційні банки, ресторани, автосалони, нічні дансинг-клуби та кабаре. Гуляй не хочу! Зі спортивним вихованням і гартуванням молоді також далеко не все «тіп-топ». Пам’ятаєте, як було колись? У кожній школі по кілька спортивних секцій, де молодь, замість вештатися вечорами з пивом чи вином, естетично і фізично загартовувала свої душі й тіла. Саме в них отримували перші путівки у великий спорт зірки світової величини — легкоатлети Куц і Голубничий, веслувальник Шапаренко, велосипедист Кириченко, шахіст Савон, парашутистка Приходько та інші — неодноразові переможці та призери Олімпіад, чемпіонатів світу і континенту. Нині все це тільки у споминах.

Ще більша духовна катастрофа на периферії регіону. В обласному управлінні культури і туризму мені надали одну цікаву довідку, від якої мурашки по шкірі. З наявних 719 сільських і селищних осередків культури — будинків і палаців — третина вже бозна відколи потребує капітального ремонту, а 13 — взагалі перебувають в аварійному стані. Зрештою, не дуже балують культурно-масовими програмами й нині діючі «форпости», оскільки більшість сільських і селищних рад бідні, мов ті церковні миші. Ось і тікає сільська молодь за духовною їжею до міст, і, не второпавши що до чого, з усього розмаху потрапляє в обійми «культури» зеленого змія, наркотиків.

Тож з першого логічно випливає наступне запитання: «Як протидіє держава цьому монстру, який розтліває незміцнілі душі, і чи, взагалі, протидіє?..»

— Протидіє, — бадьоро запевняли мене керівники відповідних обласних організацій. — Але в межах наданого державою фінансування, — додавали кволим голосом.

Спочатку начальник управління у справах молоді та спорту Сумської облдержадміністрації Віктор Бобиренко свій «рапорт» також почав з верхнього «до»: мовляв, в області функціонує більше півсотні різноманітних дитячо-юнацьких спортивних шкіл — східних єдиноборств, кінно-спортивна, з вільної боротьби, імені олімпійського чемпіона Володимира Голубничого, працюють спортивні гуртки й при житлово-експлуатаційних конторах.

Колектив управління й справді, надриваючи пупа, з усіх сил намагається навернути молодь на шлях добра та моральних цінностей, зокрема, фінансує організацію «Твоя перемога», в якій колишні наркозалежні через трудотерапію повертають до життя нинішніх своїх «однокашників», проводять профілактично-роз’яснювальну роботу серед школярів області та в оздоровчих таборах. Саме управління стало, наприклад, ініціатором відродження студентських будівельних загонів в області.

Тим часом через підліткову злочинність, що зростає, ситуація на вечірніх вулицях міст області стала настільки некерованою і загрозливою, що керівництво ГУМВС в Сумській області змушене запроваджувати в них комендантську годину: після 21-ї — влітку і 22-ї — взимку підліткам до 14 років можна з’являтися на вулицях міст лише вкупі з батьками.

Однак я згоден з моїми співрозмовниками, зокрема, і начальником відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх ГУМВС України в Сумській області підполковником міліції Миколою Лук’яновим, що півзаходами на місцевому рівні молодого покоління не врятуєш. Тож, можливо, вітчизняним можновладцям, які, назводивши закладів розпусти, почали замолювати свої незліченні гріхи у збудованих на крадені гроші церквах, час згадати пару біблейських заповідей: «не вкради...» та «полюби ближнього як самого себе...»

Сумська область.