Глобальна фінансово-економічна криза, яка вибухнула в середині 2007 року, прискорила фундаментальні процеси у світовій економічній системі. Почалися зміни структури світової економіки й характеру торговельних і господарських зв’язків, з’являються нові точки зростання. Змінюється і зміст дискусій про оптимальні моделі безкризового економічного розвитку. Значно менше стає тих, хто на різні лади прославляє споживчий рай, неоліберальну економіку й теоретичні «знахідки» прихильників теорії монетаризму. Від авторитетних міжнародних експертів і політичних лідерів дедалі частіше лунають заклики провести корінну перебудову всієї системи світових соціально-економічних і господарських зв’язків. Разом з тим, під впливом кризи глобального капіталізму прискорюється процес перебудови всього глобального світопорядку.

 

Політичні зміни відбуваються болісно. Знову загострюється боротьба за глобальне лідерство, зростає напруженість і конфліктність практично у всіх регіонах планети. Почався новий виток гонки озброєнь. За даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру (Stockholm Іnternatіonal Peace Research Іnstіtute, SІPRІ), в 2008 році країни світу побили всі рекорди по сумі витрат на військові цілі. На озброєння було витрачено понад 1,464 трильйона доларів. Ця сума на 45% більша, ніж десять років тому й на 4% більша, ніж роком раніше.

Світ знову опинився біля небезпечної межі, коли будь-які спроби протидіяти об’єктивному процесу перебудови світової політичної й економічної системи можуть призвести до непоправних наслідків для всієї людської цивілізації.

Нові світові лідери і контури майбутнього світового порядку

Ще на початку 2007 року комуністи стверджували, що нинішній світовий порядок нежиттєздатний і неминуче зміниться. Економічна криза лише прискорила цей процес, кристалізувала всі проблеми, що нагромадилися, і виявила повну неадекватність сформованої світової системи. Стало цілком очевидно, що політична і економічна ієрархія світу, заснована на абсолютному домінуванні країн «золотого мільярда» — США та їхніх союзників, більше не відповідає реаліям сучасності.

Сьогодні можна із упевненістю стверджувати, що у світової економіки з’явилися нові локомотиви зростання. Країни, що розвиваються, які не використовували збиткові теорії монетаристів і не захоплювалися будівництвом споживчих пірамід, виявилися більш стійкішими до кризи.

У Заходу справді з’явилися сильні конкуренти. Про це переконливо свідчать порівняльні показники економічного розвитку держав так званого світового центру і провідних країн, що розвиваються.

ВВП США впав у першому кварталі 2009 року на 5,5% до аналогічного періоду минулого року. Обсяг промислового виробництва в річному обрахуванні у квітні 2009 року знизився на 12,5%, а рівень безробіття в травні 2009 року досяг 9,4% і продовжує зростати.

Не краща ситуація і у так званій Єврозоні. ВВП Єврозони стосовно І кварталу 2008 року скоротився на 4,8%, а рівень безробіття зріс до 9,2%. Обсяг валового внутрішнього продукту Німеччини, найбільшої в Європі економіки, порівняно з початком 2008 року, скоротився на 6,9%, а промислове виробництво рухнуло на 21,6%.

Водночас у Китаї та Індії за підсумками І кварталу основні індикатори свідчать про зростання національних економік. Згідно з попередніми оцінками, валовий внутрішній продукт Китаю в І кварталі 2009 р. зріс на 6,1% порівняно з І кварталом 2008 р. При цьому, уже в ІІ кварталі, за прогнозами аналітиків, темпи зростання економіки Китаю прискоряться до 8%. Крім того, передбачається, що економіка найближчим часом вийде на шлях стабілізації й поліпшення показників.

Стосовно Індії аналітики та експерти, у тім числі й Міжнародного валютного фонду (МВФ), говорять про деяке уповільнення темпів зростання — до 5,25% в 2009—2010 фінансовому році. Тим часом центральне статистичне відомство Індії прогнозує, що за підсумками поточного року зростання економіки досягне 7,1%. Також за прогнозами експертів зростання спостерігатиметься й в економіці Ірану, а економіка Бразилії скоротиться лише на 0,53%.

Справді, криза дещо знизила темпи економічного зростання в країнах, що розвиваються, але на відміну від західних економік не заморозила його. Багато експертів, у тому числі в країнах Заходу, визнають, що найближчими роками економічна першість може перейти саме до країн, що розвиваються. За прогнозами Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), зростання ВВП Китаю наступного року становитиме 9,3%, Індії — 7,2%, Бразилії — 4%. Для порівняння: економіка США цього року скоротиться на 2,8% і зросте лише на 0,9% у наступному.

Разом із зміцненням економічних позицій зростає й політична суб’єктність країн, що розвиваються. Вони дедалі рішучіше заявляють про необхідність глибокої реформи світової політичної й фінансово-економічної системи, усе суворіше порушують питання про посилення своїх позицій у рамках ООН, МВФ, СОТ, збільшенні ролі в урегулюванні міжнародних конфліктів і суперечностей.

Про реальність намірів потіснити США і перебудувати світову політичну і фінансово-економічну систему, яка базується на доларі, свідчить саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) і зустріч держав групи БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай), які відбулися 15—16 червня 2009 року в Єкатеринбурзі.

Учасники переговорів у рамках БРІК закликали до реформ міжнародних фінансових інститутів, зокрема — радикальних змін в ООН. Країни—члени групи закликали до створення стабільної, передбачуваної та багатосторонньої валютної системи.

Країни—члени ШОС також обговорювали необхідність створення нової системи глобальної фінансової безпеки, питання політичного і військового співробітництва для підтримки безпеки в Євро-Азіатському регіоні.

У напрямку перебудови фінансово-економічної системи країнами БРІК уже здійснюються реальні кроки. Ще наприкінці 2008 року Китай уклав із шістьма країнами угоди про використання у двосторонній торгівлі національних валют. Сьогодні плани відмови від розрахунку в доларах США у взаємній торгівлі обговорюються із Бразилією та Російською Федерацією.

Загалом у світі активізуються інтеграційні об’єднання, виникають нові економічні й валютні союзи. Продуктивно йдуть переговори про створення митного союзу між Росією, Білоруссю і Казахстаном. Передбачається, що угода незабаром буде доопрацьована і набуде чинності вже 1 січня 2010 року.

Прискорюються процеси політичної та економічної інтеграції в Латинській Америці. У квітні 2009 року на саміті країн—учасниць Боліваріанської ініціативи (ALBA), який відбувся у венесуельському місті Кумана, було одностайно ухвалено рішення про введення умовної одиниці для взаєморозрахунків — сукре. На першому етапі сукре перебуватиме в обігу як віртуальна валюта, однак у майбутньому планується перехід до повноцінної валюти, що дасть змогу відійти від нав’язаної диктатури долара. Імовірно, що сукре діятиме не тільки в країнах ALBA, а й в інших державах, зацікавлених у такому інструменті, зокрема, в Еквадорі та Парагваї.

Шляхом економічної інтеграції рухаються й країни Перської затоки. На початку липня 2009 року міністри закордонних справ чотирьох із шести країн—членів Ради співробітництва арабських держав Перської затоки — Бахрейну, Кувейту, Катару й Саудівської Аравії — підписали угоду про створення валютного союзу. Зроблено перший реальний крок на шляху до створення єдиної валюти в цьому багатому нафтою регіоні.

Отже, висновки комуністів про те, що світ поступово повертається до багатополярності, виявилися правильні. Ми бачимо, як сьогодні стрімко зростає вплив Китаю та Індії, активізується політичне й економічне співробітництво в Євразії, з’являється нова Латинська Америка.

Водночас економічна міць і політичний вплив США та їхніх союзників невблаганно скорочуються. Похитнулися позиції американського долара, за рахунок емісії якого США тривалий час підтримували невгамовне зростання споживання й видимість благополуччя всередині країни. Зростає боргове навантаження на економіки країн Заходу. Інвестори дедалі пильніше вивчають можливості вкладати гроші в країни з дефіцитом бюджету 12,3% ВВП і зовнішнім державним боргом близько 9 трлн. доларів.

Непорушне благополуччя «золотого мільярда» опинилося під загрозою. Проект Pax Amerіcana, однополярного світу на чолі з єдиною надімперією США, впритул наблизився до свого логічного завершення. Однак ні колишній гегемон, ні його західні союзники, схоже, із цим не згодні.

Антикризові рецепти старого світу

Достеменно зрозуміло, що Захід не має наміру миритися із зростанням економічного і політичного впливу країн, що розвиваються. Фундатори однополярного світу не можуть визнати об’єктивну необхідність перебудови світової політико-економічної системи. Замість нарощування співробітництва із країнами, що розвиваються, і спільного пошуку шляхів вирішення глобальних проблем Захід агресивно приєднався до гонки за глобальне лідерство.

Причини такої поведінки «держав ядра» очевидні. Щоразу, коли економіки цих країн опинялися в кризі, головним інструментом боротьби із внутрішніми проблемами ставав відвертий економічний паразитизм. Пріоритетом для політичного істеблішменту країн Заходу завжди були й залишаються інтереси великого приватного капіталу. Саме тому основний тягар економічних проблем еліти держав «золотого мільярда» завжди намагалися перекласти на робочі класи у своїх країнах і населення держав капіталістичної «периферії».

Для вирішення цього завдання в хід ішов стандартний набір інструментів: допомога вибраним олігополістичним групам за рахунок увімкнення друкарського верстата, скорочення податків, за одночасного і різкого зниження соціальних виплат, оптимізації виробництв і відвертого протекціонізму.

Наслідки таких «антикризових дій» західних урядів очевидні.

Увімкнення друкарського верстата, так зване «кількісне ослаблення», у США, ЄС, Великій Британії, Японії, уже в найближчому майбутньому призведе до галопуючої інфляції у світових масштабах. А отже, до знищення трудових заощаджень і скорочення реальної оплати праці робочих класів, особливо в країнах капіталістичної периферії. США вже не раз вдавалися до послуг «контрольованої» інфляції.

Уперше долар був офіційно девальвований в 1933 році. Влада США просто відмовилася від закону про золотий стандарт (1900 рік) і зменшила золотий вміст долара з 1,50463 гр. до 0,88867 гр., або на 41%. Такий же девальваційний «фокус» американська адміністрація зробила в період кризи початку сімдесятих. В 1971 році вміст золота в доларі було знову скорочено, а менш як за рік обмін доларів на золото й зовсім було припинено. Сьогодні на світових ринках за унцію (31,1 грама) готові платити близько 950 доларів США.

Глобальна інфляція, в остаточному підсумку, найсильніше ударить по трудящих країн індустріального поясу — Латинської Америки, Південно-Східної Азії та Східної Європи. Економіки цих країн найчастіше мають яскраво виражену експортну орієнтацію. В умовах різкого скорочення попиту на зовнішніх ринках і фактичної ізоляції від світових ринків капіталу для підтримки конкурентоспроможності продукції власники виробничих активів змушені використовувати єдиний доступний засіб — скорочувати доходи робітників та службовців своїх компаній. У результаті країни «золотого мільярда» одержують здешевлення імпортної продукції, а населення капіталістичної периферії — надексплуатацію і зниження трудових доходів.

Так звана оптимізація виробництв, яка розгорнулася по всьому світі, веде до масового скорочення робочих місць, закриття заводів і фабрик. На вулицях опиняються мільйони робітників. У глобалізованому світі, де панують транснаціональні корпорації, втратять роботу насамперед робітники «винесених» на периферію виробництв.

При цьому політичний істеблішмент країн Заходу знову прагнутиме нав’язати свої антикризові рецепти країнам, що розвиваються. Через міжнародні структури — МВФ, СОТ, Світовий банк, не гребуючи прямим політичним тиском, західні уряди вибиватимуть із країн, що розвиваються, борги своїх приватних банків. Від них вимагатимуть відкрити ринки для імпорту, урізати бюджетні витрати, скоротити соціальні субсидії й державну допомогу.

Саме за рахунок економічного паразитизму Захід пережив Велику депресію, вибрався із кризи сімдесятих, запобіг краху капіталістичної системи наприкінці вісімдесятих — початку дев’яностих років минулого століття. Сьогодні він намагається зробити це знову.

Однак, порівняно з тридцятими або навіть сімдесятими роками минулого століття, ситуація істотно змінилася. Багато країн, що розвиваються, володіють досить великими золотовалютними резервами, мають незначний дефіцит або навіть профіцит державного бюджету й низький рівень зовнішнього боргу в співвідношенні до ВВП. Уже не країни Заходу, а зростаючі економіки є основними світовими кредиторами.

Лідери серед країн, що розвиваються, з успіхом освоїли або динамічно освоюють технологічні уклади високого рівня, що базуються на атомній енергетиці, мікроелектроніці, супутниковому зв’язку й космічних технологіях.

Не маючи ефективних економічних інструментів примусу держави капіталістичного центру, передусім США, перейшли до стратегії політичного «стримування» своїх прямих конкурентів. В основу цієї стратегії ліг головний імперський принцип — «розділяй і пануй», а основні інструменти її реалізації — створення центрів нестабільності навколо потенційних світових лідерів.

Небезпечні стратегії «стримування»

Кілька років тому ми, комуністи, попереджали, що американська зовнішня політика дедалі активніше вдається до позаекономічних методів міжнародної конкуренції. Уже тоді в геополітичному арсеналі США міцно закріпилися стимулювання внутрішнього сепаратизму, організація локальних конфліктів і так званих «кольорових революцій» у найближчому прикордонні лідерів регіону. Одна з основних цілей — не допустити стабілізації політичних режимів у цих державах і політично обмежити зростання їх геоекономічного впливу. Це багато в чому пояснює тліючий уйгурський і тибетський сепаратизм у Китаї, проблеми в індійських штатах Джама і Кашмір, тиск ззовні з метою створити «санітарний кордон» недружніх держав навколо Росії. Що сьогодні відбувається у світі?

Загострилася проблема ядерного статусу Північної Кореї. Незважаючи на численні декларації, США й країни Заходу не захотіли докладати зусиль до пошуку компромісного варіанта в переговорах із КНДР у рамках «Шістки». Всі зусилля західної дипломатії у вирішенні північнокорейської проблеми зведено до узгодження з Росією та Китаєм більш жорстких санкцій стосовно КНДР. У регіоні повним ходом іде локальна гонка озброєнь і брязкання зброєю. Знову залунали заклики здійснити військову інтервенцію проти Північної Кореї.

Критична ситуація в Центральній Азії. Перебування обмеженого військового контингенту НАТО в Афганістані дедалі виразніше перетворюється із чинника стабілізації ситуації в регіоні на основну причину незгасаючого збройного конфлікту. Операція «Незламна свобода», розпочата в жовтні 2001 року проти фундаменталістського режиму Талібан, сьогодні переросла у війну окупаційних сил проти мирного населення. За різними оцінками, втрати серед мирних жителів Афганістану в результаті ударів сил НАТО становлять від 3,5 до 5 тис. чоловік. Офіційну статистику нинішній уряд Афганістану не веде, боїться назвати своєму народу справжню ціну «американської допомоги».

Водночас США та їхні союзники наполегливо прагнуть перенести конфлікт на територію Пакистану. З 2008 року американські збройні сили регулярно завдають ударів по прикордонних районах Пакистану. Планомірно й наполегливо розхитується політична ситуація в самому Пакистані, нагнітається напруженість у відносинах Пакистану із сусідньою Індією.

Петро СИМОНЕНКО, голова фракції КПУ у Верховній Раді України, Перший секретар ЦК Компартії України.