19 серпня 1989 року трохи більш як сто сміливців зібралися в приміщенні лялькового театру в Луцьку, аби офіційно заявити, що Волинська регіональна організація Народного руху України за перебудову є, вона діє і має амбітні плани на майбутнє.
Найвідважнішим і найрішучішим промовцем того дня був Олександр Гудима — скромний викладач Луцького педагогічного училища. Він закликав не йти ні на які компроміси з владою, не вірити її обіцянкам і якомога швидше затвердити тризуб і жовто-синій прапор, як національні символи України. Поруч з ним були його вірні соратники: Михайло Тиський — перший голова крайової організації Руху, Олександр Юрченко, Євген Шиманович, Катерина Шаварова, Геннадій Кожевніков, Володимир Банада...Потім були багатотисячні мітинги на Замковій площі (їх тоді називали вічами), пікетування будівель обкому партії, КДБ, прокуратури... В січні 1990 року тисячі моїх земляків стали в ланцюг Злуки, щоб з’єднати древній Львів із столичним Києвом, Захід і Схід України. Після повернення з київського шосе, де волиняни на Рівненщині під Гощою вишикувалися в кілька десятків кілометрів, вони таким само ланцюгом з’єднали Київський майдан Луцька із Замковою площею.
Про все це згадалося 19 серпня, рівно через двадцять років після установчої конференції Руху. З нагоди цієї історичної події на будинку Волинського академічного театру ляльок встановили меморіальну дошку.
Волинська область.
На знімку: мітинг з нагоди відкриття меморіальної дошки.
Фото автора.
