Люди припиняють мислити?

За даними соціологічних опитувань, проведених торік, 46 відсотків населення України не купує книжок, тому що не має потреби у читанні. Офіційні статистичні дані ще більш показові: останнім часом в Україні випускається 1,2 книги в розрахунку на одну особу, що в чотири рази менше, ніж в Росії, та в чотири-вісім разів менше, ніж у країнах ЄС. А в якій ще країні так масово закриваються книгарні, як у нас? До слова, в Україні припадає одна книгарня на 96 тисяч населення, у той час як у Франції — на 20 тисяч, у Росії — на 75 тисяч населення. «Ми опинилися у справжній кризі читацької культури», — подумав уряд і минулого року ухвалив концепцію Державної цільової програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції на 2009—2012 роки. Як варіанти виходу із такого надскрутного становища запропонували: проводити регулярні книжкові ярмарки, систематично досліджувати український книжковий ринок, стежити за рівнем популярності читання у суспільстві та постійно моніторити читацький попит тощо.

І якщо із виставками та ярмарками у нас більш-менш склалося, то із вирішенням решти завдань ситуація значно гірша. Так, відповіді на запитання «Що і як читають українці?» на державному рівні ніхто не знає. Мало того, за словами начальника відділу книгорозповсюдження та виставок департаменту видавничої справи та преси Держкомтелерадіо Тараса Головка, у нас навіть немає кому зайнятися дослідженням цього питання. Мовляв, спеціальної інституції досі не створено.

Намагаються хоч трошки прояснити ситуацію щодо уподобань читаючої частини нашої країни самі видавництва та книжкові магазини. Звичайно, про репрезентативність їхніх досліджень говорити не доводиться. Утім, хоча б якісь цифри все-таки краще, аніж нічого.

Так, за даними Оксани Жилко, начальника виробничого відділу ДАК «Укрвидавполіграфія», 35 відсотків українців не читають книжок. Мовляв, сучасні читачі стали ліниві. Кількагодинному усамітненню із книгою вони надають перевагу або екранізації відомого твору, або його аудіоваріанту. А більшість же просто обходиться без літератури взагалі.

Серед тих, хто все ж читає, найбільший попит, за даними пані Жилко, має художня література, як-то романи, детективи. Часто купують і дитячу літературу. Щодо мовного розподілу, то майже 60 відсотків купують видання російською мовою. Однак при виборі дитячих книжок перевагу, як правило, надають україномовній літературі. Не залежуються на поличках магазинів і книжки «розкручених» українських авторів — Ірени Роздобудько, Марії Матіос, Люки Дашвар, Андрія Кокотюха та інших. До речі, за словами пані Жилко, сучасні читачі стали дуже вибагливі. Мовляв, окрім змісту, зважають і на якість поліграфії.

— Гадаю, на якість друку і паперу дивляться передусім міські мешканці. А в селах люди неновому глянцевому журналу радіють. Я щоразу, коли їду до свекрухи, відвожу туди стоси старих журналів, романів. То до нас потім усе село сходиться читати. Вони на мене дивляться — як на просвітницю, — каже киянка Олена Григорівна.

«Коли у нас була практика книгарні на колесах, ми приїздили у віддалені села. До нас за книжками люди у черги ставали, бо найближча книгарня, якщо її так можна назвати, у райцентрі. А до нього ще треба доїхати», — розповів видавець з Волині.

Ми не закликаємо усіх купувати українську книжку, бо знаємо, що не таке вже це і дешеве задоволення. Та якщо маєте таку можливість — ходіть у бібліотеки, обмінюйтеся із знайомими, урешті-решт, скачуйте з Інтернету і читайте. Адже як сказав Дені Дідро: «Люди припиняють мислити, коли припиняють читати».