Що у фізика на думці. Ейнштейн та уранова бомба

«...Це явище здатне призвести також до створення ядерних бомб, можливо, хоча й менш імовірно, винятково могутніх бомб нового типу. Одна бомба цього типу, доставлена на кораблі й висаджена в порту, геть зруйнує весь порт із прилеглою до нього територією...» 70 років тому Альберт Ейнштейн надіслав Франкліну Рузвельту лист, що змінив перебіг історії.

Невеликий конфуз стався на аукціоні «Крісті» в грудні 1986 року. Виставлений на торги історичний документ — чернетка широко відомого оригіналу — виявився коротшим на 20 рядків, що спричинило коливання стартової ціни, і вона зупинилася між 60 і 80 тисячами доларів.

І Нільс Бор (на знімку) і Вернер Гейзенберг (ліворуч) визнавали, що реалізація будь-яких ідей ядерної фізики зажадала б від Німеччини такої колосальної концентрації зусиль, про яку немислимо було навіть і думати в 1941 році.

Знову, вже не вперше, виникли нові версії про справжнє авторство: чернетка зберігалася в сім’ї американського фізика Лео Сціларда, на ній дата «2 серпня 1939 року», а на стіл американському президенту Рузвельту 11 жовтня 1939 року поклали трохи довший текст за підписом Альберта Ейнштейна. Суть листа зводилася до того, що елемент уран може стати джерелом нового виду енергії, яку можна використовувати й у військових цілях. Наприклад, для створення ядерної бомби. Фашистська Німеччина вже займається цими розробками, й Америці треба поквапитися...

У суспільній свідомості зміцнилася думка, начебто Рузвельт моментально скликав помічників, почав давати вказівки з розгортання робіт... Насправді ж два місяці лист не доходив до президента і з’явився перед ним тільки завдяки особистій участі Олександра Сакса, одного з найближчих радників Рузвельта. 12 жовтня Сакс під час сніданку розповів йому, як Наполеон прогнав Фултона з проектом пароплава і не зміг використовувати судна з новими двигунами для вторгнення в Англію.

«Якби Наполеон виявив тоді більшу уяву і стриманість, історія XІX століття могла б розвиватися зовсім інакше», — додав Сакс. І тільки після цього Рузвельт прочитав лист Ейнштейна. Як результат, з’явився досить скромний консультативний комітет з урану. Таким був початок гонки ядерних озброєнь.

З роками забулася революційність цього, здавалося б, невеликого епізоду з коротким листом. Але ж сталося нечуване! Кабінетний учений, книжковий хробак, звернувся до правителя могутньої держави зі стриманим посланням, а той виявився найдалекогляднішим політиком епохи. Наука залишила тиху заводь лабораторій і перетворилася на політичну силу. Звичайно, головну роль відіграв авторитет самого Ейнштейна. Такого авторитету не було у радянського фізика Георгія Флєрова, коли він двічі писав Сталіну, грунтовно доводячи необхідність створення атомної бомби.

Гітлер узагалі нікого з учених не слухав, і хоча Вернерові Гейзенбергу, головній фігурі на той момент у німецькій науці, авторитету не забракло, для фюрера фізика все одно залишалася «єврейською наукою»... Виникає якась непогодженість: в Америці фізики-емігранти лякали Рузвельта можливим створенням ядерної зброї в Німеччині, але чи була ця загроза взагалі?

Почати треба з першого вдалого розщеплення атомного ядра. У грудні 1938 року німецькі вчені Ган і Штрасман установили поділ ядер урану під дією нейтронів. Результати були опубліковані на початку наступного року. Сенсації не виникло, але вдалий дослід став кроком у дослідженнях багатьох учених: Енріко Фермі в Римі, Фредеріка Жоліо та Ірен Кюрі в Парижі, Джеймса Чедвіка в Лондоні та Ернеста Лоуренса в Берклі. Отто Ган згодом одержав за своє відкриття Нобелівську премію з хімії. Події розвивалися швидко: на самому початку 1940 року в Англії два німці-емігранти, Отто Фріш і Рудольф Пайєрлс, показали можливість викиду великої кількості енергії при розщепленні ядра урану. Уже йшла війна, й англійці обережно поставилися до перспектив, що відкрилися, — засекретили роботи.

Головну роль в історії з листом відіграв авторитет Ейнштейна. Чого не було в радянського фізика Георгія Флєрова (на знімку), який двічі писав Сталіну про необхідність створення атомної бомби.

А в Німеччині відбувалося щось незрозуміле: історики спираються на спогади учасників тих подій, і деяка частка недовіри до мемуаристів цілком зрозуміла. Факт полягає в тому, що під впливом відкриття Гана — Штрасмана німецькі військові почали фінансування і забезпечили замовленнями на продовження фундаментальних розробок майже усіх своїх видатних фізиків — з тих, хто ще не емігрував. Учені охоче включилися в роботу під протекцією військового відомства — адже це мало на увазі постачання, устаткування, матеріали, а ще...

А ще науковці, зайняті у військових проектах, звільнялися від призову в діючу армію. Але зусилля фізиків не злилися в єдиному проекті, кожний з них продовжував працювати у власній вотчині — була то університетська кафедра чи промислова лабораторія. І ось що ще цікаво: в працях німецьких фізиків того часу слово «бомба» взагалі не звучало!

Йшлося про «нові джерела енергії» — і така лексика була близька військовим замовникам, з огляду на паливні проблеми воюючої країни. Мелькав термін «уранова машина», що на початку війни звучало дуже привабливо. Але, по-перше, обсяг робіт був невеликий — міністр озброєнь Рейху Альберт Шпеєр писав, що на якійсь робочій нараді з ученими він готувався поторгуватися, очікуючи запити з їхнього боку «... у мільйони марок». А вони запросили жалюгідних кілька сотень тисяч. 

А по-друге, всі перспективи розвитку були припинені в 1943 році — після Сталінграда Гітлер категорично заборонив фінансування будь-яких наукових праць, якщо не гарантувався практичний ефект для воєнних цілей упродовж півроку. Безвідмовно підтримувалися тільки ракети фон Брауна — і це була та сама «зброя відплати», що її союзники помилково ототожнювали з атомною бомбою. Засідання в Гітлера протоколювалися з німецькою акуратністю, і з 2200 нарад лише один раз, у середині 1942 року, порушувалося питання про атомну зброю.

До грудня 1939 року Вернер Гейзенберг прорахував і обґрунтував для Німеччини необхідність будівництва реактора — з метою збагачення урану-235 (ідея реалізувалася у світі лише через двадцять років). Однак, за його словами, сам він ніколи не вірив, що це можливо під час війни і для війни. Неможливість атомного проекту підтверджується не тільки міркуваннями науковими й економічними.

Військові аналітики одностайні в тому, що створення яких-небудь об’єктів ядерної індустрії неминуче призвело б до появи на карті Європи мішеней такого масштабу, що для «літаючих фортець» союзників не становило б великих труднощів знищити ще на стадії будівництва і заводи, і реактори, і шляхи транспортування уранової сировини. Схоже, шансів на створення атомної бомби в Німеччини не було. Як це все бачилося через океан?

Важко припустити, що Рузвельт був неосвічений, наївний чи боягузливий. Після прочитання листа Ейнштейна ще півтора року він запевняв американців, що США залишаться в непохитному нейтралітеті щодо війни у Європі. Запевнення перервалися навесні 1941 року, коли стартував ленд-ліз. І ось у жовтні 1941 року — за два місяці до Перл-Харбора! — почалися роботи, що згодом одержали назву «Манхетенський проект», — програми США з розробки ядерної зброї. Про мотиви Рузвельта історики продовжують сперечатися, але в одному йому не відмовиш: у далекоглядності.

А стосовно фізиків, то найпопулярнішою легендою в Америці вважається така. Лео Сцілард і Енріко Фермі дійшли висновку, що роботи в галузі ядерної фізики потребують державної підтримки. Але рухав ними не тільки відомий інтерес «задовольняти свою цікавість за рахунок держави». Емігранти з Європи, вони несли в собі пекучий емоційний заряд щодо гітлерівського нацизму і фашистських режимів.

У липні 1939 року Сцілард і Юджин Вігнер приїхали вперше до Альберта Ейнштейна з чернеткою звернення до президента. Небагаті люди, без автомобіля, вони попросили приєднатися до них Едварда Теллера — власника гарного «Плімута». Чи заходив майбутній батько водневої бомби в будинок до Ейнштейна, точно не відомо, але сам Теллер у мемуарах писав, що його участь в атомній програмі США починалася з посади шофера. Проте навіть авторитет Ейнштейна не допоміг просунутися листу до столу Рузвельта. Випадково в когось з цих трьох виявився серед знайомих Сакс, ділок з Уолл-стріт і особистий друг Рузвельта.

Фермі, Сцілард, Вігнер... Уже відбулися чи майбутні Нобелівські лауреати, блискучі мізки, порядні люди —їм ще належало після війни багато разів переоцінювати свою роль у гонці атомних озброєнь. Хто з них зробив найбільший вклад у написання історичного листа — до кінця, напевно, не буде зрозуміло ніколи. Теллер до глибокої старості не відходив від справ і консультував Рейгана з приводу «зоряних війн». А Ейнштейн відмовився брати участь у Манхетенському проекті, пославшись на своє принципове небажання мати справу із секретними матеріалами. Лист був написаний 70 років тому, але історія самого листа до кінця так і не написана.