Незалежне зовнішнє оцінювання, державна підсумкова атестація, зміна умов і правил прийому до вищих навчальних закладів України та інші реформи в освітній сфері спричинили неоднозначне сприйняття в суспільстві.

Завершилася чергова кампанія запровадженого 2004 року зовнішнього незалежного оцінювання (в подальшому ЗНО) і зарахування за його підсумками випускників шкіл до вищих навчальних закладів країни. Незважаючи на п’ятирічний досвід впровадження даної новації в освітню сферу, як у суспільстві загалом, так і серед педагогічної громадськості, ставлення до ЗНО неоднозначне. І ось, на наш погляд, чому.

ЗНО потрібно закріпити законодавчо

Спочатку ЗНО розглядалось виключно як засіб боротьби з корупцією в освіті. Але корупція, ця загальнонаціональна біда, що проникла в усі сфери суспільства, все-таки побічне явище. На наш погляд, для кожної держави першочерговою найважливішою проблемою для розв’язання є підвищення якості освіти. А ЗНО не сприяє цьому, воно навпаки — стримує, що ми і спробуємо обґрунтувати в цій публікації.

Тестування знань випускників було започатковано 2004 року й упроваджувалось по етапах до набуття ним загальнодержавного рівня. Нині ЗНО регламентується одним указом Президента України, двома постановами Кабміну та наказами Міністерства освіти і науки України. Проте в Законі «Про освіту» немає жодного слова про ЗНО. Мало того, законодавче врегулювання цієї процедури й дотепер відсутнє через неприйняття парламентом України відповідного закону в березні 2009 року.

Усе це призвело до накопичення проблем, які так і залишаються нерозв’язаними. Проте розглянемо все по черзі.

По-перше, механізм упровадження ЗНО не має законодавчого закріплення, а отже, присутній суб’єктивний чинник з боку Міністерства освіти і науки (в подальшому МОН) як монополіста в організаційно-процедурних питаннях ЗНО. По-друге, указ Президента та постанови Кабміну не узгоджені. Так, в указі акцент робиться на тому, що ЗНО — це насамперед вступні випробування випускника, а вже потім — державна підсумкова атестація цього ж випускника, а в постановах уряду — навпаки. МОН стоїть на роздоріжжі, бо від того, який підхід буде взято за основу, залежать вимоги до тестів і вибір системи тестування (для вступу ж до ВНЗ потрібна особлива — рейтингова). По-третє, запровадження ЗНО започаткувало знецінення шкільного атестата та зниження рівня середньої освіти, оскільки випускники (а наразі вже й десятикласники) цілеспрямовано вивчають (самостійно чи з репетитором) лише ті предмети, за якими тестуватимуться, а до інших, яких, до речі, чимало, спостерігається певне нехтування. По-четверте, відсутня правова відповідальність за можливі порушення тих, хто залучений до ЗНО. А це величезна кількість людей: учителі, методисти, інструктори, спостерігачі. По-п’яте, немає підстав нині однозначно стверджувати, що ЗНО створює рівні умови для абітурієнтів. Якщо в певній процедурі тестування задіяна людина, виключити вплив суб’єктивного чинника неможливо. До того ж дія суб’єктивних чинників можлива й на етапі перевірки тестових робіт та видачі сертифікатів. По-шосте, сертифікату на сьогодні не надано законного статусу. Він відсутній у переліку документів про освіту, жоден нотаріус не засвідчує його копії. За підробку цього документа не можна притягти до відповідальності через відсутність норми закону. Але парадокс полягає в тому, що право вступу до вузу надають лише сертифікати. По-сьоме, неврегульованими є ще два документи: Умови прийому та Правила прийому до вузів. Умови затверджує МОН, а Правила — ректор за погодженням із міністерством. Як саме мають узгоджуватися ці два документи, повинно бути зазначено в законі. Згадайте, саме на цій підставі Києво-Могилянська академія у 2008 році затвердила свої Правила прийому без погодження з МОН. У підсумку вони закону і не порушили, бо його немає, і провели своє тестування.

До речі, слушним є питання власне прийому абітурієнтів за сертифікатами. В Умовах прийому не вказано, які бали слід вважати вирішальними (з української мови чи профільних предметів), а головне — як зараховувати абітурієнтів: за сертифікатами сумарно чи вибірково. Зокрема, як бути технічним вузам: який предмет має стати вирішальним для них — українська мова чи математика? Наприклад, один абітурієнт набрав 180 балів з української мови і 170 — з математики, а другий — 170 з української мови і 180 — з математики. В Умовах та Правилах прийому відповіді на такі запитання відсутні. Отже, на відміну від зарубіжних аналогів, у вітчизняному ЗНО зроблено спробу об’єднати абсолютно різні завдання: здійснити державну атестацію знань випускників минулих років і провести вступні випробування у вузи. А вищезазначені проблеми ЗНО свідчать про необхідність концептуального реформування освіти.

«Новинки» для випускників

І далі. Що слід брати до уваги: рівень якості освіти чи організацію проведення ЗНО або Державну підсумкову атестацію (в подальшому ДПА). Якщо порівняти ЗНО та ДПА у 2008 році та цьогорічні, то це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Які ж «новинки» для випускників наступного року готуються у стінах МОН України, як мінімум до січня-лютого 2010-го, є таємницею. Друге: у 2008 році на вибір випускників було запропоновано 12 навчальних предметів, а 2009-го — лише 8. Чому такі вільності виявляє МОН України? Відповідь однозначна — відсутність законодавчого забезпечення ЗНО та правової відповідальності його суб’єктів. А в мотиваційних відписках ми завжди виступаємо в ролі філософів. Наведемо приклад. Чому 2008-го предмет «Основи правознавства» був у переліку навчальних предметів для ЗНО, а 2009-го — ні. Його виключено, на наш погляд, абсолютно необґрунтовано. Це суперечить практиці наявності профільності дисципліни, що склалася й виправдала себе на вступних іспитах у вузи. Як результат, юридичним вузам буде невідомий рівень початкової професійної підготовки абітурієнтів за профільною дисципліною — основами правознавства; а за історією України, природно, про це судити не можна. Крім того, самі абітурієнти будуть дезорієнтовані в предметі своєї майбутньої професійної діяльності. Відсутність профільного предмета на юридичні факультети вузів дає підставу зараховувати вступників за непрофільними дисциплінами. Так, у 2009 році на юридичний факультет Закарпатського державного університету абітурієнт має право подати аж п’ять сертифікатів із різних предметів, Київського національного університету — три, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого — два. Але який навчальний предмет приймальна комісія вузу візьме як профільний, залишається загадкою. У школах в учнів різко знизилася мотивація до вивчення основ правознавства, діти не бажають брати участь в олімпіадах та конкурсах—захистах науково-дослідницьких робіт Малої академії наук України з цього предмета — він став непрестижним. Сотні класів із поглибленим вивченням правознавства у всіх типах загальних навчальних закладів держави, включаючи діючі правничі ліцеї, вмить стали не потрібні.

Керівництво Міністерства освіти мотивує виключення з переліку ЗНО цього предмета відсутністю і годин у навчальних планах для учнів 10—11 класів, і вчителів-фахівців з правознавства. З метою створення рівних можливостей для вступників з основ правознавства питання щодо включення до інваріантної частини навчального плану годин для вивчення цього предмета у старшій школі міністерство могло вирішити дуже легко. Мало того, діють шкільні навчальні програми з основ правознавства для старшої школи, затверджені тим-таки міністерством. Стосовно вчителів-фахівців, то на 90 відсотків в усіх школах України цей навчальний предмет читають вчителі-історики та сумісники юристи — фахівці їх вузів. А якщо принципово, то як бути із «фахівцями» з етики, економіки, філософії, курсів «Людина і суспільство», «ОБЖ», «Основи захисту споживчих прав»? Навчальні предмети є, а вчителів-фахівців немає. Або інший факт: в усіх школах держави 90 відсотків тих, хто веде інформатику, це вчителі математики. До речі, з переліку навчальних предметів було виключено також інформатику, економіку, всесвітню історію, які є не менш престижними у школі, ніж основи правознавства. Чи буде виправлено допущені помилки, покаже час. Усі ці проблеми ЗНО належить розв’язати на державному рівні.

Крім того, залишаються дискусійними й інші не менш важливі питання, які також мають бути вирішені в комплексі. Наприклад, що оцінює ЗНО: знання, вміння чи здібності? Чи впливатиме ЗНО на рівень загальної середньої освіти? Чи слід вважати конфіденційною інформацію під час проведення ЗНО? Хто повинен затверджувати програми та тести ЗНО? Вичерпним чи невичерпним буде перелік навчальних предметів ЗНО для вибору їх вступниками? Чи викоренить ЗНО хабарництво та корупцію під час вступної кампанії? Чи мають бути преференції для сиріт, інвалідів та деяких інших категорій вступників? Чи варто переходити на тотальне тестування або надати вступникам (особливо тим людям, що закінчили школу 5—10, а то й більше років тому) право вибору: звичні екзамени або тести? Чи варто проводити в школі ДПА, якщо вона нічого не важить? Чи треба запровадити рейтинг шкільного атестата (за якими критеріями?) вступника як додаткову обов’язкову умову вступу до вузу? Як усе-таки підтримати дітей з підвищеною мотивацією до навчання (переможців обласних предметних олімпіад, МАН, республіканських турнірів)?

До речі, стосовно подолання хабарництва та корупції в освітній сфері, то вона так і не була, на наш погляд, подолана. Це зло просто перемістилося в інші державні інституції та набуло інших форм у вузах. Але це вже інша тема.

Пропозиції для вдосконалення

Сьогодні у країні чимало зроблено для функціонування системи ЗНО. Є, незважаючи на серйозні недоліки, деякі позитиви. Проте система потребує вдосконалення. І ось наші пропозиції для цього.

1. Слід законодавчо закріпити механізм впровадження ЗНО та запровадити кримінальну й адміністративну відповідальність за порушення процедури проведення ЗНО його учасниками: від громадського спостерігача до керівника Українського центру оцінювання якості освіти.

2. ЗНО повинно оцінювати знання випускників і, до певної міри, вміння, а здібності виявляти під час творчих випробувань на певних напрямах підготовки, як-от: журналістика, акторське мистецтво, архітектура, музика, художнє мистецтво, спорт.

3. Програми та тести ЗНО мають бути орієнтовані на шкільні навчальні програми з відповідних навчальних предметів і затверджуватися винятково Українським центром оцінювання якості освіти. Чекають на вдосконалення й дуже розбалансовані, перевантажені та відірвані від життя шкільні навчальні програми на рівні Міносвіти України.

4. Умови прийому та Правила вступу повинні бути завжди узгоджені, а сертифікату слід надати законного статусу.

5. Український центр оцінювання якості освіти з його регіональними та місцевими структурними підрозділами повинен мати статус окремого незалежного та самостійного органу держави (без кадрового підпорядкування Міносвіти України).

6. Слід звести до мінімуму перелік категорій осіб, які мають право на пільги, або пільговиками повинна опікуватися держава в особі галузевих міністерств (бронювання місць, їх фінансове забезпечення), крім Міносвіти України, що дасть можливість талановитій молоді боротися за бюджетні місця, визначені МОН України, і це буде цілком справедливо.

7. Слід у законі зазначити вичерпний перелік навчальних предметів ЗНО для вибору їх вступниками до вузів.

8. ДПА у школах слід скасувати через те, що вона не є гарантією вступу до вузу. Учень повинен вибрати собі 5 навчальних предметів із переліку для ЗНО — і все. З метою уникнення зривів навчально-виховного процесу в усіх школах України (а це відрив від навчання учнів інших класів через наявність пунктів тестування у школах, повне навчання та відвідування уроків учнями випускних класів, повна реалізація вчителями навчальних програм для випускників, відсутність замін уроків через перевірки вчителями тестування ЗНО з математики та української мови) та будь-яких надуманих суб’єктивних підстав для нез’явлення вступника на тестування згідно з графіком ЗНО перенести з травня на червень і проводити його лише раз. Тестування здійснювати за рейтинговою системою вибору вступниками визначених у законі навчальних предметів: від більшої кількості до меншої, для зручності їх перевірки за термінами. Вступну кампанію до вузів перенести на липень-серпень.

9. До сертифікатів ЗНО ввести як додаткову обов’язкову умову вступу до вузу рейтинговий бал шкільного атестата випускника. Пропонуємо і таке нововведення. З метою уникнення будь-якого суб’єктивізму з боку вчителя при виставленні балів учням випускних класів у додатку до атестата, що є його складовою частиною, формулою виведення рейтингу шкільного атестата учня здійснювати за фактичним оцінюванням його освітніх досягнень із навчальних предметів інваріантної складової навчальної програми за навчальний рік. Практично це має такий вигляд: історія України — 1-й семестр — 8 балів, 2-й семестр — 7 балів, річна — 15:2=7,5(8) балів, тобто у бік збільшення. Потім суму річних балів з усіх навчальних предметів інваріантної частини навчальної програми поділити на їх кількість. Ось вам і рейтинг шкільного атестата (він вписується окремим рядком у сам атестат). Гадаємо, це підвищить рівень загальної середньої освіти. Адже успіхи у школі зможуть стати у пригоді учням, які наберуть однакову кількість балів у незалежному оцінюванні.

Владислав ЛУК’ЯНОВ, народний депутат України;

Федір БРЕЦЬКО, відмінник освіти України, вчитель-методист, викладач історії і правознавства Ужгородської гімназії;

Людмила ЛОХА, заслужений вчитель України, вчитель ліцею №100 «Поділ»;

Володимир СУТКОВИЙ, заслужений працівник освіти України, вчитель загальноосвітньої школи №11 Артемівська Донецької області.