Великий хліб, який не проковтнути

В області такого великого короваю не чекали. Здавалось, торішні показники, котрі були найкращими за багато останніх років, уже важко буде перескочити. Тому обережно прогнозували: якщо не дотягнемо до рекорду за валовими показниками, то візьмемо якістю. Але природа виявилась щедрою до подолян. Хоч через посуху навесні та на початку літа урожайність ярих культур виявилась дещо нижчою від очікуваної, то пшениця видалась на славу, і навіть торішні рекорди опинились позаду. Вже тепер область зібрала понад 1,3 мільйона тонн зернових, а попереду ще кукурудза і гречка. До того ж є ще один приємний показник — якість зерна. Торік навіть третьокласна пшениця була рідкістю. Більшість господарств зібрала збіжжя п’ятого — шостого класу, а це фуражне зерно, на яке покупець особливо не кидається. Тож низьку ціну значною мірою пояснювали саме цим. Тоді ж у багатьох районах заговорили про нагальну необхідність створювати тваринницькі комплекси, котрі мали б стати головними споживачами цього фуражу.

Цьогоріч ситуація змінилась кардинально. Пшеницю в області збирають переважно третього — четвертого класу, а це вже зовсім інший продукт. Щоправда, заради об’єктивності варто зауважити, що зміни стались не завдяки впровадженню високих технологій, нових сортів чи досягнень аграрної науки. Розгадка задачі простіша: теперішнього жнивного сезону були змінені параметри оцінки класу зерна. Тож у більшості випадків і виходить, що за тієї само якості отримали вищу оцінку. Чи постраждає від цього переробка, якій доведеться з цього зерна молоти борошно та пекти хліб? Навряд чи. Бо виробник при закупівлі сировини використовуватиме свої параметри. А от для селянина таке нововведення — справжня перемога. Адже не один рік велася мова про те, що вимоги до якості зерна, його лабораторна оцінка нерідко проводиться упереджено. В результаті клас нижчий, і ціни менші.

А нові правила повинні були суттєво змінити ситуацію і на ринку продажу. Золоте зерно, яке принесли жнива, мало б озолотити і тих, хто його виростив та зібрав, але...

У Городоцькому районі ВАТ «Городоцьке» — одне із найпотужніших. Так сталось, що останніми роками аграрний сектор району серйозно здав свої позиції, а цьому господарству все-таки вдавалось не просто заробляти на день насущний, а ще й думати про завтрашню перспективу.

Усе пізнається в порівнянні. Ще минулого року тут гадали, що зерно продають не так швидко і не за тими цінами, як хотілося б. Однак теперішня ситуація виявилась ще напруженішою. Коли зібрали половину врожаю, а це понад дві тисячі тонн, стало очевидним: ховати його вже ніде, всі засіки забиті вщерть. Тож куди звозити решту пшениці?

Ось тут і згадався минулий рік. Хоч яким невдалим вважався він для селянина саме за ціновою політикою, але тоді в таку само пору вже змогли продати і пару тисяч тонн пшениці, весь зібраний ріпак, торгували горохом і ячменем. І тепер є всі ці запаси, але як продавати?

Покупці швидко скористались моментом, розуміють, що хліборобам, хоч плач, а урожай дівати ніде. Дехто вже просто неба готовий складати, але хіба це вихід? Отож і змушені віддавати зібране за цінами, котрі ніяк не радують.

В області підрахували: цьогорічна тонна пшениці обійшлась господарствам у тисячу, а то й більше гривень. Якщо врахувати, як тяжко давався цей врожай, котрий практично не був підкріплений ні кредитами, ні будь-якими фінансовими дотаціями, стане зрозумілим — господарства воліли хоча б щось заробити на ньому. Бо інакше ситуація складається так, що все, зароблене в одному сезоні, доводиться вкладати в урожай наступного. Не те що про розвиток хазяйств, про їх утримання, елементарні щоденні витрати вже й мови не йде. Але при цьому ринкова ціна на зерно подекуди не перевищує названої собівартості. Тож хліборобам доводиться ходити з року в рік по одному й тому самому фінансовому колу.

Щоправда, знову прозвучали урядові обіцянки про безмежні можливості Аграрного фонду, котрий начебто готовий прийняти все зерно без обмежень. Але ж одна справа — обіцянка, інша —життєві реалії. Скасували в тому-таки АФ паперово-бюрократичні перешкоди, виникли інші обмеження: не більше п’ятисот тонн збіжжя з одного господарства. Зняли це — а зерно знову ніде подіти. Кажуть, у тому самому ВАТ «Городоцьке» вже на другий день після почутої радісної звістки про зняття всіх обмежень гонці просто на крилах полетіли до АФ. Але там їх запал швидко охолодили: поки ж то механізм буде, поки гроші надійдуть...

Давнє влучне і гостре зауваження гумориста про те, що село змушене постійно боротись, якщо не з негодою, то... з великим урожаєм, набуло не тільки для Хмельниччини, а й для всіх хлібних регіонів країни небувалого гострого значення. До дива і уряду, і аграрних керманичів великий хліб минулого року став не винятком, а вже цьогорічним правилом. Не треба глибоко вникати в економічні теорії, щоб зрозуміти: відбувається перевиробництво зерна. І не тільки його. Господарства вже відчули на собі проблеми із продажем ріпаку, котрий ще донедавна вважався дуже перспективним і дефіцитним. Про те, скільки нам потрібно засівати буряку, щоб не лихоманило цукрову галузь то від перевиробництва, то від раптового незрозумілого зростання цін на цукор, ніхто вже й не говорить. Але найбільшим клопотом залишається пшениця. І не тільки тому, що це наймасовіша культура. А ще й тому, що хліборобам ніяк не зрозуміти, як збіжжя, котре завжди було еквівалентом добробуту і найстабільнішої валюти для українців, так стрімко девальвує.

Деякі господарства вже пробували об’єднуватись, щоби тримати свою цінову оборону. Вже кілька років поспіль ведеться розмова про необхідність створення зернового оператора на рівні області, щоб заїжджі трейдери не поводили себе так зухвало. А скільки переговорено про те, щоб перетворити Аграрний фонд на справжнього захисника інтересів і селянина, і споживача, вже й не згадати. Але, на жаль, далі цих розмов справа так і не просувається.

Керівники господарств, котрим довелось поспілкуватись із своїми колегами із багатьох різних країн, побачити досвід організації ринкових взаємовідносин за кордоном, тільки руками розводять, бо вкотре пояснювати, що наш хлібороб практично позбавлений державної опіки, вже просто не вистачає слів.

Сьогодні чимало кращих господарств області, де завжди дбали і про високу врожайність, і про відмінну якість, і про дотримання технології вирощування, чи не найповніше відчувають на собі гримаси аграрного ринку. В сільськогосподарському виробничому кооперативі села Савинці, що в Ярмолинецькому районі, цьогорічні жнива зустріли із... повними коморами. Золоте збіжжя, яке торік так радувало людей, так і не наважились продати за цінами, які й собівартості не добігали. Тепер керівник розповідає, що за ячмінь, приміром, йому пропонують по півтисячі гривень за тонну. А як же він віддасть його за таку ціну, коли кожна тонна обійшлась не менш як у 800 гривень? А що робити з пшеницею, яку в господарстві зібрали майже з півтисячі гектарів?

Це питання не обійшло жодне господарство. Бо тільки обмолотили останній колос, а вже треба готувати ріллю, орати, сіяти. А кредитів знову немає. А замість готівки — гори зерна. А замість високих зарплат і прибутків — лише проблеми.

 

Хмельницька область.