Село Верхобуж нині стало знаменитим. Тепер його знають не лише тому, що бере тут початок одна з найбільших річок України — Західний Буг, а і завдяки фестивалю, який має таку ж назву, як і село. Міжнародний екологічний етнофестиваль «Верхобуж» уже два роки поспіль збирає на горі Збіч і місцевих мешканців, і гостей. Делегації зі Сходу України, Білорусі, Польщі почуваються тут, як у себе вдома. Благо, фестивальне поле величезне, близько 25 гектарів, а загалом — із ділянками, де ставлять свої намети учасники та волонтери заходу, з місцем, відведеним для машин та атракціонів, «Верхобуж» в своєму розпорядженні має аж 40 гектарів.

 

Польські гості оглядають поле, розташоване на горі, яка на 364 метри піднімається над рівнем моря, із заздрістю: немає у них такої величезної місцини, вільної від споруд та землеробства, щоби зібрати стільки люду для свята. За інших обставин це можна було б потрактувати як недолік, та тільки не зараз, коли гору Збіч застовпили не на жарт, а в прямому та переносному сенсі. Ще минулого року виросли тут електричні стовпи, щоб можна було бавитися людям до схочу. Деякі бажаючі мали змогу навіть навчитись пекти хліб. А поціновувачі козацьких традицій — випити меду та скуштувати кулешу. Дорослим до пізньої години можна було проводити майстер-класи з вишивки, гончарства, різьбярства, демонструвати свої етнічні традиції, дивитися численні концерти, а дітлахам — кататися на каруселях. Справді, хто б міг ще два роки тому навіть подумати, що можна буде лишень піднятися на гору, й на тобі — працює карусель, не гірша за столичну!

А замислювалось свято від біди...

...Щиро кажучи, автобус з журналістами таки «наковтався» пилюки, поки дісталися ми поля поблизу Верхобужа. Зате повною мірою переконалися: задум провести тут фестиваль мав таки підґрунтя. Від міжнародних автотрас, звичайно, далеченько буде, проте краса яка! Природа у її первозданному вигляді! І мають її бачити не лишень місцеві мешканці, а й значно ширше коло людей. Тільки тоді можна буде й зелений туризм розвивати, і дещо поліпшити інфраструктуру трьох сіл, які стоять тут одне біля одного і належать до Колтівської сільської ради. За два фестивальні роки село Верхобуж, приміром, не впізнати. Річку Західний Буг, яка тече тут потічком, взяли мало не в художні кам’яні береги, з’явилося вуличне освітлення. Газифіковані всі три населені пункти. І навіть дорогу з твердим покриттям у Колтові побудували. Тепер завдання — до наступного фестивалю протягнути її до Верхобужа. А ще три роки тому сюди навіть маршрутка не доїжджала, і люди скаржилися.

Чимало корисних ідей мали організатори, коли розгортали фестивальну діяльність, зокрема, затягнути сюди інвесторів, щоб людям було де працювати.

— І дещо нам уже вдалося. Невдовзі в Колтові постане тваринницький комплекс, куди буде вкладено близько 5 мільйонів євро, — із гордістю каже голова Золочівської держадміністрації Василь Фенчак. — Однак, що дуже важливо, й самі люди поміняли свою психологію. Хто пліт ремонтує, хто хату білить, хто впорядковує подвір’я. Соромно перед численним гостям, які, прямуючи до поля, проходять через Верхобуж, показати себе поганими газдами. Мешканці сіл, котрі ще кілька років тому занепали духом і думали, куди б це на заробітки податися, тепер відчули — про них не забули, їхні села мають перспективу, щоправда, до цієї перспективи треба й власні руки докласти.

— Не разовий захід провести, нехай і триденний, ми мали на меті, — додає депутат обласної ради Олександр Ганущин, який у передфестивальні дні тут днює і ночує, — а максимально вдихнути в ці населені пункти життя. І над екологією серйозно замислитися. Мріємо виток річки Буг окультурити. Ще треба працювати з громадою, щоб не допускали попадання стоків у річку — у кожному подвір’ї має бути забетонована яма. І тоді ніхто нам не дорікатиме, що захаращуємо Буг, котрий, як відомо, впадає у Нарву.

Забава на український кшталт!

Якщо проаналізувати численні фестивалі, які проходять на Львівщині, то більшість з них має молодіжне спрямування. А в Золочеві вирішили залучати до проведення фестивалю 30—40-річних місцевих мешканців. Адже ці люди мають сили, натхнення і бажання щось змінити на краще для себе і своїх дітей. Кинули в гурт заклик: зробімо собі свято! І люди радо і з готовністю відгукнулися. Можна сказати, що саме завдяки зусиллям пересічних селян вдалося гостям побачити колорит місцевої культури, яку таки представили всі 32 селищні ради. Хтось демонстрував старовинну вишивку, хтось знаменитий на всю округу мед, а хтось, як Почапівська сільська рада, показав, як жінки з давніх давен домовиків роблять — щоб оберігав сім’ю від усіляких бід. Сільський голова Віра Чорна сиділа поміж жінками в доброму настрої. Навіть не пригадували вони, коли всім разом вдавалося так зібратися останній раз і просто поспілкуватися. А Словінська сільська рада позбирала, хто що має старовинного, і влаштувала експозицію — і бомбетль був тут, і старовинна колиска, і нецки, де замішували тісто, і навіть привезли кілька старовинних гасових ламп, якими ще прадіди користувалися. І пирогів спільно наробили.... А село Вороняки продемонструвало цілу колекцію для любителів мисливства. Тут представили стільки опудал птахів та звірів, зроблених власноруч, що діти від намету цієї сільради не відходили.

Активно долучилася і молодь. Як зізнавалися по завершенні триденної імпрези хлопці та дівчата, вони саме тут остаточно переконалися, що можна вбратися у вишиту сорочку і побачити: ти не один такий! І співати, танцювати під українську музику, причому так, що аж підбори відпадають! Тобто бавитися на український кшталт, радіти життю й цінувати його!

Хоча, треба визнати, всі три дні майоріли над фестивальним полем різні знамена. Високо тримав свій прапор голова Брестської райради Олександр Солоневич. Він привіз з Білорусії кілька творчих самодіяльних колективів, і вони взяли участь у концертах.

— Знаєте, чому ми приїхали? — запитував він і сам відповідав: «Для нас важливо було дізнатися, звідки беруть початок чисті води Буга. Ця ріка — спільна артерія, яка єднає наші держави. І ми маємо дбати і про чистоту води, і про чистоту та щирість наших стосунків».

Цього року Золочівська райрада прийняла рішення про те, що день проведення фестивалю «Верхобуж» одночасно стає Днем Золочівського району. І це, звичайно, визнання того, що «Верхобуж» вдався і стає традиційним.

 

Фото автора.