Сім’ю Наталії Соловйової з трьома дітьми з Краматорська прихистив від жахіть війни батьківський дім. Саме сюди, на Хмельниччину, родина переїхала, щоб перечекати важкі часи. Та всі вірять, що мир і спокій у Краматорську невдовзі таки запанують і вони знову повернуться додому. Адже там залишився голова родини.
Наталії не довелося довго обирати, куди виїжджати із зони воєнних дій. Вона — родом із Хмельниччини. Тут, у Старокостянтинівському районі у селі Сковородки, живуть її мама і сестра. Тож хто прихистить у важкий момент життя, як не найближчі люди та батьківський дім.
Разом із мамою до села перебралися тринадцятирічний Влад, Світланка, якій ще не виповнилося й трьох років, та однорічний Ростик. У Краматорську в них залишилася двокімнатна квартира. Наталія змушена була відмовитися від роботи медсестри, діти — від своїх школи та дитсадка...
У дорослих душа розривається від того, що там відбувається. Немає такої хвилини, щоб не думали, як там. Чи живі і здорові ті, хто залишився. А в Сковородках — тихо і спокійно. Батьківський дім завжди затишний і привітний. Бабуся рада, що приїхали онуки — доглядає і пестить їх, як може. Роботи, зрозуміло, додалося. Зате побільшало дитячих голосів та веселощів. Діти завжди тішать.
Дорослі оберігають їх від тривожних новин, переконані, що малечі не треба знати про війну, і намагаються всіляко відгородити їх від цього. Все нагадує звичайні літні канікули у бабусі в селі. Хоча дуже важко приховати тривогу. Тим паче що постійно в думках — рідний для них Краматорськ, батько і чоловік, який чекає там на свою сім’ю.
Наталії є з ким поговорити. Бо так сталося, що сестра зі своєю сім’єю теж повернулася до Сковородок. І теж із Краматорська. Щоправда, трапилося це ще до того, як там розгорнулися бойові дії. В її родині проблеми виникли до початку воєнного конфлікту, коли жінка втратила роботу через скорочення. Тоді виживати у місті без постійного заробітку було вкрай складно. Тож вирішила з дітьми шукати прихистку в батьківському домі. Хоча у селі теж сутужно із робочими місцями і заробітками, проте робота чи то на городі, чи біля худоби завжди знайдеться. А отже, прогодувати родину можна.
У долі справді дивні шляхи. Раніше думалося, що щастя, достаток, гарну роботу можна знайти лише в місті. І сестри також сподівалися, що село зникло з їхнього життя, залишилося далеко позаду. Хіба що з дітьми можна було приїхати на канікули в гості до бабусі з дідусем. Та все сталося інакше. Тепер з надією та сподіваннями на спокій повертаються до Сковородок.
Коли з’їхалися всі, у домі стало тісніше. Але всі вони — одна родина, якось порозуміються. Та головне — тут безпечно і дорослим, і дітям. Тож усі разом поки що облаштовують своє життя тут. А люди навколо намагаються допомогти, як можуть. Дітей обстежили і підлікували в районній лікарні. Одній із сестер обіцяють роботу в сільраді...
Попри все Наталія, мама з татом, уся родина сподіваються, що війна закінчиться і все в їхньому житті налагодиться. Жінка хоче повернутися до Краматорська. Зустріти там свого чоловіка, живого і здорового. Відправити дітей до школи і дитсадка — одне слово, знову почати жити мирно. І щоб діти ніколи й не згадували, що одного літа їм довелося провести у бабусі свої воєнні канікули.
Фото з сімейного архіву.
У часи лихоліття в батьківському домі знову зібрались і доньки, й онуки.
