Плодові ліси — реальний шлях вирішення проблем оздоровлення й екології в Криму

Крим — найпівденніший регіон України. Він майже зусібіч омивається морем: із заходу і півдня — Чорним, зі сходу — Азовським. З материком, тобто з південною Україною, його з’єднує тільки вузький, лише 8 км завширшки, Перекопський перешийок. Північний берег Криму сильно порізаний і омивається величезним солоним озером Сиваш (Гниле море). На сході Крим витягнутий у довгий Керченський півострів, відділений від Кавказького берега Росії вузькою Керченською протокою, що з’єднує Чорне море з Азовським. Крим лежить між 46° 21’ і 44° 23’ північної широти і 32° 30’ і 36° 40’ східної довготи від Гринвіча. Відстань від Перекопу до мису Сарич (найпівденніша точка півострова), тобто приблизно з півночі на південь, — близько 200 км; відстань від мису Тарханкута до Єнікалє, тобто із заходу на схід, — майже 320 км. Загальна площа півострова близько 25.317 кв. км. Крим невеликий, але на цьому невеликому клаптику землі природа виявляє дивовижне різноманіття і барвистість як щодо форм ландшафту, так і розмаїтістю грунтових і кліматичних умов.

Щодо рельєфу, північна, степова частина півострова —гладка рівнина, що мало відрізняється від нескінченних степів південної України. Північні береги Криму —низинні солончаки, які свідчать, що вони ще недавно заливалися морем. Численні солоні озера, наприклад, Мойнакське і Сасик у Євпаторії, ще більше підкріплюють це припущення.

Далі на південь рельєф стає більш різноманітним: уже від Сімферополя починається горбиста область передгір’їв, що простягнулися від Севастополя до Феодосії, загалом, двома грядами: більш низькою третинною грядою, утвореною жовтуватими вапняками і строкатими мергелями, висотою від 150 до 300 метрів, і більш високою крейдяною грядою, утвореною крейдоподібними мергелями, на південь вона обривається крутими уступами. Висота деяких вершин крейдяної гряди — до 600 м.

У Криму росте близько 2400 видів рослин, з яких на дерева припадає 77 видів, кущів — 113 видів. Деревна і кущова флора приурочена до передгірної і гірської частини півострова; деревна — здебільшого, до гірської, що займає лише 700 кв. км.

На висоті 350 м північного макросхилу починається пояс дубових лісів. Тут супутні деревні породи і кущі — клен, горобина, ясен, липа, держидерево, грабинник, кизил, бересклет, сумах, ліщина та ялівці — високий і колючий. У підпоясі скельного дуба, на додачу до них, — бук, граб у грабинникових дубняках і черешня (пташина вишня) у кизилових дубняках.

Ґрунти Північного Передгір’я раніше використовувалися для вирощування польових культур, однак через низьку природну родючість обробіток їх у цих районах узагалі припинили.

Наші дослідження, проведені в 1999—2005 роках, показали, що такі ділянки закинутої ріллі заростають передусім бур’янистою рослинністю, яка конкурентніша від культурних і пасовищних рослин. З часом на цих землях з’являються кущі й дерева, які виросли з насіння, занесеного тваринами і птахами. Вирощування сільськогосподарських рослин в умовах постійного подорожчання засобів виробництва та енергоносіїв на цих землях, характерних низькою природною родючістю ґрунту, економічно нераціональне. Крім того, частина земель зі складним рельєфом і підвладна ерозійним процесам узагалі була непридатна для сільськогосподарського виробництва.

Згідно з даними головного управління статистики в Автономній Республіці Крим, скорочення посівної площі сільськогосподарських культур з 1990 року по 2006 рік на 500,9 тис. га відбулось, як видно з табл. 1, за рахунок скорочення площі під кормовими і плодово-ягідними культурами, і це більшою мірою характерно для північного передгір’я Криму.

Крім того, у декілька разів скоротилися обсяги посадок лісових насаджень і відновлення знищених, а також ушкоджених пожежами лісів.

Загальновідомо, що за останні роки не тільки мало посаджено нових лісозахисних насаджень, а й катастрофічно зменшилися площі посадок ще не амортизованих за часом посадок. При розпаюванні земель у степових районах Криму не були враховані особливості землекористування цього регіону, що характеризувалися стрункою системою міжпольових лісосмуг. Їх просто вирубали на дрова та інші потреби за безконтрольності й потурання місцевої влади. Не випадково за останні роки в Криму відновилися пилові бурі, що завдають величезної шкоди виробничим посівам, і, що ще небезпечніше, значно знижують природну родючість ґрунтів Криму, знищуючи гумусовий шар ґрунту, сприяючи посиленню негативних дій вітрової і водяної ерозій.

Вважаючи відновлення, ремонт і посадку нових лісових насаджень у степових районах півострова завданням першорядним і архіважливим, гадаємо, що колишні способи ведення цих робіт не дадуть позитивного результату. Змінилися земельні відносини. У більшості своїй земельні масиви колишніх громадських господарств роздроблені, лісосмуги в таких умовах виявилися нічийними, земельні ділянки часто переходять від одного орендаря до іншого і практичного інтересу в цих випадках у нових «хазяїв» немає. Посаджені нові лісосмуги зазнають непосильного для них випробування: під час випасу худоби, обробки прилеглих полів, відсутністю належного догляду з боку механізованих загонів лісогосподарських організацій. Величезні суми бюджетних грошей можуть бути витрачені марно без користі важливій справі.

За нашим переконанням, необхідно докорінно переглянути як породний склад, так і посадку, і догляд за молодими насадженнями.

Перше — в степових і передгірних районах Криму міжпольові лісосмуги раціонально висаджувати невибагливими плодовими породами, що не потребують інтенсивного захисту від шкідників і хвороб; рано починають плодоносити, створюють об’ємну крону, з тривалістю господарського використання не менш як 30—40 років. Такими культурами могли б бути: абрикос, зізіфус (унабі), мигдаль, фундук (пірамідальні та кущові форми), волоський горіх, фісташка, софора японська, кизил, айва, троянда чайна та інші породи. У місцях, підданих заболочуванню, з метою проведення біологічного осушення висаджувати тополю пірамідальну, деревину якої при досягненні 10—12-літнього віку можна було б використовувати для виробництва високоякісної тари під ягоди і фрукти. Планування посадок таких лісових смуг необхідно вести з урахуванням змінених земельних відносин. Новопосаджені лісосмуги рекомендується передавати в довгострокову оренду (на 15—20 років), на конкурсній основі й з установленням орендної плати, що відповідає якісному догляду за насадженнями, а вирощений врожай має бути власністю орендаря і використовуватися на свій розсуд.

У разі незадовільного догляду — посадки рішенням місцевих органів влади передаються іншому орендарю. Особливу увагу можна приділити тим верствам населення, що з тих чи інших причин не мають земельних паїв. Відповідальність за насадження і їхнє збереження у цих випадках лягає конкретно на орендарів.

Друге — посадку лісосмуг повинен і надалі проводити Республіканський комітет з лісового і мисливського господарства за кошти, виділені з державного і місцевого бюджетів.

Третє — посадку плодових порід робити в обов’язковому порядку сертифікованим оздоровленим матеріалом, при цьому подорожчання посадкового матеріалу (саджанці плодових порід) компенсується за рахунок збереження і довговічності насаджень.

Ми усвідомлюємо те, що завдання, поставлене таким чином, не просте, однак альтернативи йому в якісному вирішенні питання ми поки що не бачимо.

Соціально-економічні й земельні відносини в АР Крим можна охарактеризувати як напружені. Особливо це гостро відчувається в передгірній зоні, де ситуація загострилася, з одного боку, збільшенням чисельності за рахунок кримськотатарського населення, з другого, зменшенням капіталовкладень у сільськогосподарське виробництво (техніка, добрива, пестициди і гербіциди, зрошення), що призвело до зниження природної і без того низької родючості ґрунту. Відповідно, у цій зоні значно нижча продуктивність худоби і врожайність сільськогосподарських культур. Улітку частина рослинності природних пасовищ висихає, що не дозволяє весь весняно-літній період тримати на пасовищному кормі тварин. Великі труднощі виникають також із заготівлею кормів на осінньо-зимовий період.

Велика щільність населення цих регіонів у такій ситуації призводить до високого рівня безробіття, низького рівня життя і багатьох інших негативних соціальних явищ. Зазначені вище риси в розподілі температури й опадів значною мірою визначають характер кримської рослинності і за належного догляду за насадженнями цілком придатні для закладення продуктивних плодових лісів.

Характерно, що добре приживаються і навіть плодоносять самосіяні породи: шипшина, мигдаль гіркий і фундук лісовий. Як бачимо, природа сама спрямовує хлібороба на раціональне використання таких земель, а їхня загальна площа ерозійних і вже еродованих земель у передгірній зоні з низькою ефективністю виробництва становить більш як 100 тис. га.

Використання земель Північного Передгір’я під посадками абрикоса, фундука, зізіфуса, мигдалю, волоського горіха, кизилу, обліпихи, шипшини, троянди олійної, лаванди та інших культур дозволить забезпечити земельними ділянками і роботою більшу кількість населення.

Серйозні дослідження, проведені з 1935 по 1941 роки в Криму професором Кримського сільськогосподарського інституту В. А. Колесниковим по культурі волоського горіха, коли вперше дослідним шляхом була розроблена агротехніка його оброблення, система розмноження й укладено реєстр сортозразків і видів горіхоплідних, а також видано рекомендації для впровадження найбільш врожайних клонів волоського горіха відповідно до умов регіонів Криму, переконливо доводять реальність вирощування в плодових лісах цієї цінної і довговічної культури, що не потребує великих зусиль по догляду за плодоносними деревами.

У шістдесяті роки минулого століття, з огляду на результати проведених дослідів щодо волоського горіха, в Криму були значно збільшені його посадки. У Кіровському, Білогірському, Сімферопольському районах було висаджено більш як 1000 га лісосмуг з волоського горіха, багато з цих посадок плодоносять досі. Кримська державна обласна дослідна станція проводила досліди за основними параметрами його агротехніки, для чого було висаджено різних сортів горіха на площі понад 120 га. Більшість цих лісових горіхових смуг добре зарекомендували себе під час пилових бур.

Аналогічний досвід вирощування фундука є в Туреччині, де інститут фундука вирощує і реалізує саджанці селянам, а ті у свою чергу доглядають за плантаціями і збирають врожай. У середньому один гектар насаджень фундука дає близько 1000 доларів прибутку на рік.

Ринок на раніше перелічені плоди та ягоди не насичений і наполовину як в Україні, так і за її межами. Розміщення зазначених порід рослин дозволить зменшити ерозійні процеси, окультурити покинуті землі і значно поліпшити водний режим усього регіону. У вирішенні питань зайнятості населення — передача в оренду плодових лісів, підвищити зайнятість населення в цих найбільш густо населених регіонах, коли для догляду за посадками будуть залучені цілі сім’ї жителів сільської місцевості.

Вивчаючи стани розглянутого питання, не раз доводилося звертати увагу на місця давніх поселень у передгірній зоні і по долинах річок Криму, де зустрічалися «здичавілі» поодинокі або групами плодові дерева (яблуні, груші, вишні, черешні, сливи і т. д.), що плодоносять у складних умовах вегетації.

У Криму в дикому вигляді ростуть чотири види вишні: вишня антипка (C. mahaleb), вишня пташина, або черешня (С. avіum), здичавіла вишня звичайна (С. vulgarіs) і вишня кисла (C. austera).

Ліщина звичайна, або фундук (С. avellana), утворює підлісок у букових лісах гірського Криму. Кущі до 4 м заввишки, зі світло-коричнювато-сірою корою, опушеними молодими пагонами, майже округлим листям, до 12 см завдовжки, з великими лопастеподібними зубцями, опушеними по жилках. Цвіте ранньою весною до розпускання листя, вирізняючись особливою витонченістю численних звисаючих сережок. Плід — округлий або довгастий горіх.

Кизил звичайний Cornus Mas L. (род. Кизилові), латинська назва перекладається як «ріг»; представники цього роду мають дуже міцну, важку деревину. Невисоке деревце до 8 м заввишки, часто росте кущоподібно. Стовбур покритий темною, тріщинуватою корою, молоді пагони спочатку зеленувато-жовті, пізніше коричневі. Непокірне, цілісне листя яйцеподібної форми, цілісно-крайнє, світло-зелене, до 10 см завдовжки, блискуче, знизу блідіше, з притиснутими, розсіяними волосками. Дрібні, жовті квітки з жовтими приквітками по 15—25 у пучках, розпускаються до появи листя, надаючи рослині екзотичного вигляду. В передгірній зоні Кіровського району Криму щорічно населення близько розташованих сіл збирає гарні врожаї кизилу звичайного.

Свидина південна Swіda (Thelycranіa) australіs (род. Кизилові). Свидина — кущі або невисокі дерева з пурпурними пагонами, непокірним, простим, знизу блідо-зеленим листям, білими квітками в щиткоподібних суцвіттях без обгортки. Плоди соковиті, кулясті, синьо-чорні або чорні. Свидина південна відома також за назвою глог.

Мигдаль звичайний (Amygdalus communіs L.). Кущ мигдалю досить високий, 3—8 м, з гіллястою кроною. Квітучий мигдаль — надзвичайне видовище, оспіване не одним поетом. Квітки біло-рожевого кольору суціль покривають рослину. Мають форму чашечки в рожевому віночку. Листя довгасте, ланцетоподібне, з’являється після цвітіння через 2—3 тижні.

Мигдаль виростає на кам’янистих і щебенистих схилах на висоті від 800 до 1600 м над рівнем моря (мигдаль бухарський доходить до 2500 м), віддає перевагу багатому на кальцій ґрунту. Виростає невеликими групами по 3—4 особи, віддалені одна від одної на 5—7 метрів. Дуже світлолюбний, дуже засухостійкий завдяки добре розвиненій кореневій системі та ощадливій транспірації. Цвіте в березні-квітні, місцями навіть у лютому, плоди дозрівають у червні-липні. Починає плодоносити з 4—5 років і плодоносіння триває 30—50 років. Живе до 130 років. Розмножується насінням, кореневими паростками і пневою порослю. Переносить морози до -25°З, але з початком вегетації страждає від весняних заморозків.

Плід — кістянка, покрита волосками, що розтріскується після дозрівання. Усередині кісточка, де і знаходяться їстівні одне чи два насіннячка. Мигдальне зернятко може мати гладку або зморшкувату поверхню. Гіркий і солодкий мигдаль найлегше розрізнити, пробуючи на смак, ніж за морфологічними ознаками.

Крихкий мигдаль одержав свою назву через дуже тонку ламку кісточку, яка не містить дірочок і бородавок, легко ламається від дотику. Насіння солодке.

Фісташка (Pіstacіa), належить до сімейства сумахових (Anacardіaceae). Рід налічує 8 видів дерев або кущів. Росте в Південній Європі, Північній Африці, Малій і Середній Азії, на Кавказі, в Криму. В природі зустрічається на схилах. Багатостовбурне дерево або кущ 4-6 м, рідше 10 м заввишки. Живе 300—400 років.

Морозо-, жаро- і засухостійка рослина, пристосована до жорстких умов напівпустель з великими перепадами температур і бідних ґрунтів. Рід фісташок дуже давній, він виник на Землі ще в третинному періоді. В Криму росте фісташка туполистова, яку називають також терпентинним, скипидарним і ладанним деревом. Висота дерев сягає 8—10 метрів, стовбур рослини могутній, крона сильно розгалужена. Листя складне, має сильний смолистий запах.

Фісташка чудово пристосована до виростання на півдні, до умов із крайньою сухістю повітря, високими температурами і нестачею вологи в ґрунті. Маса кореневої системи цієї рослини набагато більша від надземної частини, завдяки чому фісташка умудряється «випити» із землі 15—20 тонн води за рік.

Перший опис дикої фісташки в Криму було зроблено в класичній праці К. І. Габліца «Физическое описание Таврической области по ее местоположению и по всем трем царствам природы». В ній автор, зокрема, зазначає, що фісташка багата «жидкой смолистой материею, которая приятным своим бальсамическим запахом походит на Мекской бальсам».

У живиці фісташки — рідкій смолі, що добувається з надрізів на дереві, міститься до 25% ефірної олії. Найінтенсивніше смолоутворення відбувається влітку, в липні й серпні. За сезон з кожного дерева можна взяти від 40 до 100 г живиці. Фінікійці покривали смолою фісташки дерев’яний посуд. У Стародавній Греції і країнах Азії з неї добували ароматичні куріння й ароматну жуйку, оскільки жування фісташкової смоли знищує неприємний запах у роті, очищає зуби і зміцнює ясна. Але основне застосування смоли — лікувальне. Вона здавна входила до складу мазей і пластирів, що виліковують ревматизм, загоюють старі виразки і рани. Близько тисячі років тому нею лікував своїх пацієнтів знаменитий Ібн Сіна, більше відомий нам як Авіценна. Сучасні фармацевти роблять зі смоли фісташки ліки від опіків, тріщин на шкірі і пролежнів.

Деревину фісташки називають російським бакаутом. Вона дуже тверда, важка, із щільністю вище 1 м на куб. см, тоне у воді.

Фісташка живе до тисячі років. У Криму біля середньовічних поселень є дев’ятсотлітні посадки цієї рослини. Але ця давня рослина розмножується дуже погано, тому що плодоносить нерегулярно, з перервою в 2—4 роки, а поросль знищується худобою. У результаті площа під фісташкою туполистовою в Криму помітно скоротилася, і в 1980 року цей вид внесено до Червоної книги. Фісташка туполиста (дика) — Pіstacіa mutіca (atlantіca cabulіca)

У природі зустрічається на Кавказі, в Ірані, Афганістані і Малій Азії. Дерево до 10—15 м заввишки. Живе 1000 років. Листопадна деревна рослина. Має багато назв: ладанне, скипидарне, кевове, смоляне дерево. Це реліктова рослина, що росла на Землі ще 62 мільйони років тому. Висота дерев невелика, але стовбур могутній, а округла приземкувата крона сильно розгалужена. Листя складне, зі смолистим запахом. Дрібні й непоказні зеленувато-жовті квітки зібрані в невеликі щільні суцвіття — кисті. Кістянки майже кулясті, дрібні, до 0,6 см у діаметрі. Залежно від ступеня дозрівання, набувають гарного червоного, рожево-синього і блакитно-зеленого забарвлення. Плоди-кістянки їстівні. Фісташка схожа на айсберг, бо від начебто невеликого дерева коріння відходить убік на 30—40 м, а в глибину на 12—15 м.

Фісташка світлолюбна рослина. Вона вирізняється повільним ростом і винятковою морозо-, жаро- і посухостійкістю, виносить морози до -30°C. Віддає перевагу ґрунтам, багатим на кальцій. Розмножується насінням і порослю. Росте повільно.

На початку XX століття директор Нікітського ботанічного саду Ф. К. Калайда прищепив до кримської туполистої фісташки великоплідну фісташку азіатську. Роботи в цьому напрямі в Нікітському ботанічному саду тривають. Річ у тім, що кримська фісташка з її чудовою кореневою системою є унікальним протиерозійним захистом, особливо на еродованих схилах і в безлісній східній частині півострова. Тому потрібна не заміна її на їстівну фісташку, а гібридизація, що дозволяє сполучити корисні властивості обох видів рослин. Нами в Білогірському районі біля селищ Зуя і Кримська троянда знайдені кущі фісташки туполистої, які плодоносять щорік.

Шипшина травнева, або коричнева — Rosa majalіs Herrm. = (Rosa cіnnamomea L.). У кримських шибляках, характерних для Середземномор’я густих, майже непрохідних заростях низькорослих дерев і чагарників, часто зустрічається шипшина. У Криму виділено 12 видів цього куща. Найпоширеніший серед них — шипшина собача. Не морщіться, почувши неблагозвучну назву, шипшина і тисячі сортів прекрасної троянди — одна й та сама рослина.

Позбавлена помітної краси на відміну від своєї культурної форми, дика шипшина — воістину чудова рослина. Її коріння добре закріплює еродовані схили й осипи, у колючих заростях гніздиться багато видів птахів. Крім шибляків, росте шипшина по ярах, на лісових узліссях дубових лісів, в ущелинах серед скель і на кам’янистих осипах.

Цвіте шипшина наприкінці травня — початку червня, у серпні починають червоніти й дозрівати її плоди, поживні, вітамінні й лікувальні достоїнства яких знали вже древні греки, римляни, знамениті тибетські лікарі. За часів Івана Грозного і Бориса Годунова по шипшину споряджали цілі експедиції, збирати її зобов’язували населення цілих сіл, бо тоді плоди і коріння шипшини вважалися мало не основною лікувальною сировиною, їх з вигодою обмінювали на дорогоцінні тканини і хутро. Сучасна наука знайшла у плодах шипшини вітаміни А, В1, В2, С, Е, РР, К, Р і багато мікроелементів: марганець, кобальт, молібден, мідь, хром, кальцій, магній, залізо. Збір плодів шипшини практикується в Криму повсюдно.

Порівняно нова культура для Передгір’я — зізіфус, як ніяка інша підходить для цього регіону. Початок вегетації і цвітіння починається в нього значно пізніше найостаннішого терміну заморозків, а сама рослина має хорошу стійкість до низьких температур.

Зізіфус, або унабі, синоніми: ююба, китайський фінік, «французька грудна ягода» (лат. Zіzіphus jujuba Mіll., Z. sіnensіs Lam. Сімейство крушинових — Rhamnaceae — колючий листопадний кущ або невелике деревце 5—10 м заввишки з товстою корою. Листя просте, еліптичне, короткочерешкове, суцільнокрайнє. Квітки дрібні, зеленувато-білі, період цвітіння і плодоносіння червень—жовтень. Плоди — невеликі круглі або яйцеподібні, м’ясисті, гладкі; спочатку мають блідо-жовтий колір, потім червоно-коричневий. Це соковиті кістянки з дуже солодкою, смачною і поживною м’якоттю. Рослина окультурена в стародавні часи і широко поширена в країнах Південної і Східної Азії, на півдні Європи (Середземномор’я), в Японії, Австралії. Культивується на Кавказі, в Центральній Азії та в Криму. Росте на сонячних сухих схилах гір і пагорбів. Відомо близько 400 сортів.

Плоди культурних сортів дуже різноманітні за формою, забарвленням, вмістом цукру, смаковими особливостями. Використовуються в їжу у свіжому і сухому вигляді. Зізіфус вважається цінною лікарською і харчовою рослиною, його плоди, а також насіння і листя, кору коріння застосовують у китайській народній медицині. Вони мають заспокійливу, гіпотензивну дію. Плоди мають тонізуючу, сечогінну дію, насіння — седативну дію, тонізує травлення, кора коріння — при розладах шлунка. Містять анестезійну речовину, яка при жуванні тимчасово паралізує сприйняття солодкого і гіркого смаку, в результаті на якийсь час втрачається здатність відчувати солодкий смак. Цукор, узятий після цього в рот, видається, як камінчик, несмачним. Однак здатність відчувати солоне чи кисле цілком зберігається.

Розглядаючи питання створення плодових лісів, ще раз звертаємо увагу на обов’язковість і послідовність вирішення низки основних завдань:

Перше — посадка має здійснюватися сертифікованим оздоровленим посадковим матеріалом у контейнерах або із закритою кореневою системою, що, незважаючи на його подорожчання, надалі окупиться високим ступенем приживання і більш раннім вступом у плодоносіння. З питань, пов’язаних із забезпеченням такого типу посадкового матеріалу в АР Крим, мається все необхідне для прискореного вирішення цієї проблеми.

Друге — посадка лісосмуг у Степовому Криму, а плодових лісів у Кримському Передгір’ї має бути поставлена на державний рівень і мати бюджетне фінансування.

Третє — наукове забезпечення програми покласти на Кримський інститут АПП УААН, Кримську станцію садівництва Інституту садівництва УААН, Кримський аграрно-технологічний університет, Кримський агротехнологічний коледж Національного аграрного університету.

Ці наукові установи здатні забезпечити потребу в оздоровленому сертифікованому посадковому матеріалі на основі такого:

1. Кримський інститут агропромислового виробництва EFFY має біокомплекс із сучасним технологічним обладнанням, що дозволяє вирощувати на оздоровленій основі близько 10 млн. посадкового матеріалу на рік.

2. Є приміщення і теплиця, що при невеликих додаткових капіталовкладеннях (установлення столів живильників, штучного освітлення і т. д.) за рахунок зеленого живцювання кількість посадкового матеріалу можна збільшити багаторазово.

3. Наявність зрошуваних площ в інституті, раніше не займаних плодовими культурами, дає змогу створити маточники для одержання безвірусного посадкового матеріалу. Влітку за рахунок зеленого живцювання є можливість виростити саджанці мигдалю, унаби, шипшини, фундука, фісташки, горіха волоського, глоду, абрикоса, цінних сортів винограду, м’яти, лаванди, троянди олійної та інших цінних порід плодових і лікарських культур.

Четверте — системі лісгоспів Криму під силу виконати роботи з проектування, посадки і первісного догляду за насадженнями та наступної передачі їх в оренду.

П’яте — розробити в кожному районі програму використання ерозійно-небезпечних і еродованих земель під посадки ягідних і плодово-ягідних культур, адаптованих до складних умов росту.

Шосте — в програмі «ПЛОДОВІ ЛІСИ І ЛІСОСМУГИ КРИМУ» передбачити:

1 етап. Створення маточника плодових культур на основі оздоровленого матеріалу.

2 етап. Організація роботи біотехнологічного комплексу з прискореного одержання посадкового матеріалу.

3 етап. Вирощування посадкового матеріалу в контейнерах.

4 етап. Підготовка площ (проектування, обробка ґрунту і посадка плодових культур).

5 етап. Закріплення або передача у власність чи довгострокову оренду ділянок з насадженнями.

6 етап. Догляд за плантаціями.

Як і під час посадки лісосмуг, передавати плодові ліси в оренду на термін не менш як 15 років бажаючим жителям сільських і селищних населених пунктів із правом використання вирощеної плодової продукції на свій розсуд.

Розв’язання цієї проблеми, на наше переконання, є важливим державним завданням, і його вирішення покращить стан водного балансу степової зони Криму, зробить Крим привабливішим для численних туристів, поліпшить загальну екологічну обстановку в Криму, убезпечить від вітрової і водяної ерозії, що активно розвивається сьогодні, і сприятиме підвищенню зайнятості населення в особливо густонаселених передгірних районах Криму.