Коли здоров'я збирають по крихтах

Більш як 200 дітей з різних областей України стоять нині в черзі на лікування у Заліщицькому обласному комунальному дитячому санаторії. Популярність його зростає, бо тут випробовують нові методи лікування цієї страшної хвороби. І потреба також, адже статистика свідчить: дітей-інвалідів в Україні з кожним роком стає дедалі більше. Лише на Тернопільщині більше 2 тисяч дітей з неврологічними захворюваннями.

«Аріадна», «Ірена», «Київ»... Три вілли, де колись відпочивала польська знать (одна з них була під патронатом сейму Польщі), а також відомі представники української інтелігенції, студентська молодь, й донині зберегли назви. На їх базі більш як 60 років тому було створено санаторій. Щоправда, «Ірена» йому вже не належить: тут розмістилися районні служби соціального спрямування. Головний лікар санаторію Петро Буринюк мріє повернути «Ірену» дітям, але немає на це фінансових можливостей. Зрештою, й відібрали віллу, користуючись матеріальними труднощами закладу, а тодішня районна й обласна влада не відстояли його інтереси. До речі, колишнього будинку відпочинку вже немає.

Недарма сюди їздили (за Польщі Заліщики були одним з найвідоміших курортів, навіть поїзд ходив Варшава—Заліщики). Місця тут справді чарівні. Цілющий клімат, Дністер підковою огортає місто. З цього боку річки — піщані пляжі, з протилежного — вкрита лісом гора. Щоправда, тепер від пляжів і знаку не залишилося. Берег замулений, вкритий чагарниками. Петро Буринюк хоче відновити пляж, що прилягає до території санаторію. Але цього року навряд чи вийде, хоч берег потрохи очищають. І знаходять при цьому чимало цікавих речей. Як, наприклад, скульптури левів, геть занесених намулом. Кажуть, колись вони охороняли вхід до «Аріадни». Їх відчистили, пофарбували і тепер леви на «службі» в дитячої оздоровниці. А скільки радості було, коли відкопали на березі прикордонний стовп з 1927 року. По Дністру тоді проходив кордон між Польщею і Румунією. Знахідку передали у місцевий краєзнавчий музей, хоч у санаторії виділено кімнату під власний музей.

— Це було справжнім випробуванням для колективу, — каже головлікар. — Коли дізналися, що вода наступає, зібрали всіх, хто живе неподалік. За годину евакуювали більше ста дітей, знеструмили будівлі. Найбільшої шкоди вода завдала спальному корпусу. Тодішній Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк, який відвідав санаторій, пропонував не відновлювати його, а будувати новий. Ми, звичайно, не проти, навіть майданчик зарезервували, але виділених коштів — 1,3 мільйона гривень — ледь вистачило на ремонтні роботи. Обладнання для кухні, меблі купували за спецкошти (санаторій бере участь у тендерах). Дитячому закладу допомогли «Алюміній України», Луганський Червоний Хрест, працівники Кременецької районної лікарні, які переказали свій одноденний заробіток. По-людськи поставилася до наших проблем місцева будівельна організація на чолі з Іваном Никоруком — частину виконаних робіт будівельники не зарахували до кошторису.

Якби покладалися лише на бюджетні кошти, що виділяють санаторію, то навряд чи можна було б говорити про повноцінне лікування чи харчування. Скажімо, в день на п’ятиразове харчування однієї дитини передбачено аж 7—8 гривень. Насправді годують на 32 гривні. Решту коштів заробляють самі. З лікуванням ситуація аналогічна. Якби не ініціатива головлікаря, котрий днює й ночує на роботі, в освоєнні нових методів лікування, то навряд чи такою ефективною була б допомога дітям.

Коли хворіє дитина, батькам світ немилий. У Надії Боярчук з Бережанського району двійко хлопчиків-близнят. У чотири місяці мати побачила, що з дітьми щось не так. Звернулися до лікарів. Мов грім серед ясного неба пролунав діагноз: ДЦП. Відтоді почалася виснажлива праця. В яких лише центрах та оздоровницях не була пані Надія з синочками... Здоров’я буквально збирали по крихтах. Арсенчика, дякувати Богу і медикам, вдалося поставити на ноги. З Артемком справи складніші. Ми його застали на шведській стінці. Кожен рух хлопчикові важко давався, запліталися ніжки, але мама була наполеглива: «Давай ще разочок спробуємо». Хочеться вірити, що настане час, коли обидва братики гайнуть вдвох за м’ячем. Мабуть, це буде найщасливіша мить у житті їхньої мами.

Від батьків дуже багато залежить, вважає Петро Павлович. Важливо, щоб у лікуванні створився ланцюжок. Санаторій, наприклад, тісно співпрацює з Тернопільською обласною школою для дітей, хворих на ДЦП. Це дає змогу «вести» їх, коригувати напрямки лікування. В Україні є кілька центрів, де займаються такими дітьми. Найвідоміші — у Донецьку, Луцьку, Трускавці. Кожен метод, якщо він допомагає дитині, має право на існування. Але казати, що лише він ефективний, на думку Петра Буринюка, неправильно. Потрібне комплексне лікування.

Разом із колегою — завідувачкою центру ранньої реабілітації, що діє при санаторії, Юстиною Мельник, вони розробили метод теплової релаксації, який збираються запатентувати. Річ у тім, що при ДЦП м’язи перебувають у постійно підвищеному тонусі. Щоб їх розслабити, тут почали використовувати сауну, теплові ванни. Температуру підбирають залежно від віку: від 40 до 60 градусів. Сауна зроблена з липових дощок. Це дерево має особливу енергетику. Далі фахівці працюють з кожною дитиною за індивідуальним планом: різні види душу, гідромасаж, теплі аплікації з куяльницьких грязей, трав’яні ванни, фіточаї, соляна печера. Її збудували нещодавно з кримської солі, яка містить багато мікроелементів і йоду. Розслабленню сприяє і спеціально дібрані викладачами Львівської музичної академії музичні твори, в основному класичні. Насадили соснову алею, де перед сном діти ходять з лижними палицями, що збагачує легені киснем. Практикують також лікування бісером, що масажує руки, виробляє точність рухів. З великим натхненням роблять діти ляльки-мотанки, які потім роздаровують на дні народження. Старших дітей возять на екскурсії історичними місцями, до меншеньких приїжджає театр актора і ляльки з Тернополя, з Коломиї — циркова студія.

Позитивно впливає на здоров’я іпотерапія. Санаторій придбав четверо коней і діти дуже люблять кататися на них. До того ж їзда обов’язково має бути без сідла. Як саме кінь впливає на здоров’я діток, достеменно ніхто не знає, але зрушення є. У задумах головлікаря зробити великий віз з боковими драбинами, куди б діти просовували ноги, а коні катали їх по Дністру. Течія ріки також має слугувати лікуванню. Взагалі, задумів у Петра Буринюка багато. Але для їх втілення потрібні кошти. Петро Павлович буквально атакує благодійні фонди з проханням звернути увагу на проблеми дітей-інвалідів і допомогти. Поки що у відповідь — мовчання. Проте опускати руки він не збирається.

Завдяки комплексному лікуванню, запровадженому в Заліщицькому санаторії, у 2007 році (минулий до уваги не береться, бо після повені він півроку не працював) позитив у лікуванні становив від 10 до 50 відсотків. За один санаторний курс семеро діток почали тримати голову, семеро почали ходити, шестеро — сидіти, тринадцять поповнили словарний запас. Той, хто знає, що таке ДЦП, належно оцінить роботу колективу, очолюваного педіатром-новатором з «глибинки» Петром Буринюком. А якби ще цим ентузіастам допомогли...

На знімку: Петро Буринюк під час сеансу іпотерапії.