Нині поза містом проживає третина населення нашої країни. Така ж частка українських школярів навчається в сільських школах. Однак протягом п’яти років у селах закрито 316 навчальних закладів та 475 дільничних лікарень. Близько двох тисяч населених пунктів, у кожному з яких понад 50 учнів, не мають своїх шкіл. Ускладнюється ситуація тим, що лише менше чверті випускників вищих навчальних закладів повертаються до села. І не дивно, адже окрім побутових негараздів, на них тут чекає ще і платня на 25—30 відсотків нижча, ніж у місті. За таких обставин учителям сільських шкіл доводиться викладати по декілька предметів одночасно. Якщо до цього додати низький рівень забезпечення цих навчальних закладів наочним приладдям та комп’ютерами, усе це, звичайно, позначається на якості освіти, яку здобуває молоде покоління. Як наслідок — лише десять відсотків випускників сільських шкіл вступають до вузів.
Розімкнути це коло покликаний проект доповнень до Закону «Про вищу освіту» за авторством представника БЮТ Богдана Губського. Документ зареєстровано в апараті Верховної Ради у червні цього року. Він розширює статтю 18 чинного закону, доповнюючи її пунктом, який надає право спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі освіти й науки при формуванні й розміщенні державного замовлення на підготовку фахівців із вищою освітою не менш як 20 відсотків від загального обсягу державного замовлення із напрямків професійної підготовки в галузі медицини, освіти, культури, сільського господарства та державного управління у вищих навчальних закладах державної форми власності навчання закріплювати за особами, що проживали і навчалися в сільській місцевості і селищах міського типу останні п’ять років перед початком проведення вступних тестувань. Передбачено, що зарахування до вузу відбуватиметься за результатами вступних тестувань та на підставі угоди про навчання, укладеної між керівником навчального закладу та вступником. Форма відповідної угоди про навчання затверджуватиметься спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади.
Проектом доповнень також регламентується, що випускники вищого навчального закладу державної форми власності, зараховані на навчання відповідно до вимог статті 18, зобов’язані пропрацювати не менше трьох років за отриманими ними напрямками професійної підготовки у сільській місцевості, або селищах міського типу. Якщо ж це зобов’язання не виконуватиметься, то сума вартості навчання у вузі відшкодовуватиметься до держбюджету за рахунок випускника у встановленому порядку.
Автор законопроекту сподівається, що запропоновані ним доповнення сприятимуть отриманню повноцінної вищої освіти особами, що проживають на селі, і поліпшать кадрове забезпечення сільських шкіл. На його думку, у такий спосіб молодь, отримавши гідну освіту, матиме стимул повертатися на роботу в рідні краї. Саме повноцінне кадрове забезпечення життєдіяльності в селі, йдеться у пояснювальній записці, допоможе підняти його з руїн. Можливо, якщо законопроект буде ухвалено, так і станеться. Та не слід забувати, що гідна оплата праці сільських вчителів та медиків, а також забезпечення їх житлом, могли би служити не менш важливим аргументом і спонукати до праці із сільськими учнями навіть міських вчителів та медиків, яким працевлаштуватися в обласних центрах не так-то й просто.