Валерій Євдокименко: вперед, подалі від міфів!

Нині позицію колишніх керівників держави, партапаратників і, зрештою, професіональних досвідчених людей публічно озвучує хіба що пробютівський Леонід Кравчук та промовисті написи на парканах уздовж залізниці «Прости, Даниловичу!». Проте чиєсь намагання викреслити ту епоху і ту генерацію розумних людей — явище тимчасове і недолуге. Про бачення нинішньої ситуації в Україні та світі розмовляємо з авторитетним і мудрим чоловіком, колишнім першим секретарем Чернівецького міськкому партії, академіком, доктором економічних наук Валерієм Кириловичем ЄВДОКИМЕНКОМ.

— Дуже спрощеним поглядом на життя користуються багато з тих, хто будує теперішню державу та сучасні партії. Останнім часом настирливо експлуатують категорії «демократія», «свобода», «свобода особистості» та похідні від них. І дедалі більше мислячих людей вважає, що до цих категорій однозначного, одномірного, спрощеного ставлення не може бути. Надто складні ці категорії. Не випадково ж людство «товчеться» довкола них зі стародавніх часів. А скільки книг написано, дисертацій захищено!

Мені кортить звернути увагу на таке. Перше. Демократичні режими були і є невеликими «родючими оазами» серед пустель авторитаризму. Друге. Неважко «вирахувати», що «рафіновані» демократії є і будуть не в останню чергу спочатку за рахунок експлуатації колоній і напівколоній, а нині — за рахунок нееквівалентного обміну з країнами-маргіналами. В міру вирівнювання економічних потенціалів демократія не поширюється, а часто-густо перетворюється на диктатуру різних модифікацій і зовнішніх проявів. Третє. Постає сакраментальне запитання: чи не перетворить обмеженість ресурсів, а це важлива домінанта, та їх невідворотне вичерпання принцип особистої свободи, як основи демократії, на фікцію, на фіговий листок?.. Є над чим мислити в контексті пошуків справедливого світоустрою.

— Подаю кілька фактів і цифр на підтвердження сказаного. Торік американський інвестбанк Merrіl Lіnch і консалтингова компанія Capgemіnі Consultіng підрахували:

— на 8 млн. мільйонерів світу припадає 25% доходів і фінансових ресурсів населення Землі (6,6 млрд. чол.);

— під час нинішньої кризи багаті люди світу збільшили свої статки на 5% (до 109,5 трлн. дол.). Це за даними Бостонської консалтингової групи (Boston Consultіng Group — BCG);

— 1% сімей Землі володіє 35% усіх багатств світу, а 0,001% сімей — доларові мільярдери — володіють 1/5 цих багатств (21 трлн. дол.);

— статки 1% найбагатших на Землі — 109,5 трлн. дол. Це в 1,5 разу більше від світового річного ВВП (65 трлн. дол., за даними МВФ);

Світовий банк підрахував:

— 1,4 млрд. чол. (кожний четвертий на планеті) — за межею бідності;

— з середини ХІХ ст. до 

70-х років ХХ ст. різниця між доходами середнього жителя планети і середньосвітовим доходом на душу населення збільшилася з 40% до 80%.

Чи не тут коріння і тоталітаризму, і екстремізму, а потім — і тероризму?!

Ще кілька фактів для роздумів щодо демократичності світу.

Щоденні міжнародні потоки капіталу на початку ХХІ ст. становили близько 2 трлн. дол. США. У 2005 році обсяг іноземних депозитів у комерційних банках становив понад 15 трлн. дол. США (2000-го — 10 трлн. дол.).

За останні десятиріччя щоденний обсяг операцій на світовому валютному ринку зріс з 1 млрд. до 1880 млрд. дол. США, а обсяг торгівлі товарами і послугами —лише на 50%. У результаті в 2004 році обсяг валютних операцій у 70 разів перевищував обсяг світового експорту товарів і послуг.

Є хибна (якщо не злочинна) модель неконтрольованої емісії велетенської маси по суті віртуальних квазігрошових інструментів (так званих фінансових деривативів), котрі ще наприкінці 2007 року складали позабіржовий ринок понад 595 трлн. доларів США і біржовий ринок (березень 2008 р.) у 81 трлн., у сумі 677 трлн. дол. — і це при світовому ВВП лише в 54,3 трлн. дол., тобто в 12,5 разу менше.

— Бізнесова еліта світу чітко усвідомлювала, що накачана боргами бульбашка рано чи пізно лусне. І почала готувати контрольовано кризу, давши перед цим можливість середньому бізнесу розвинути ефективні підприємства, в т. ч. в інноваційних сферах, до етапу виходу на ІРО чи продажу інституціональному інвестору. І от, коли ці підприємства вийшли на вказану стадію, їх «обламують», влаштувавши кризу. Створені кров’ю і потом фірми за копійки прихоплять члени згаданої еліти, заволодівши у такий спосіб майже дарма перспективним бізнесом. Колишніх власників наймуть на зарплату менеджерів, а не захочуть — знайдуть інших. На цій основі переоснастять виробництво в тих же розвинених країнах і збережуть своє технологічне лідерство.

Відтік портфельних інвесторів і призупинення зарубіжного рефінансування зовнішніх запозичень українських корпорацій і банків поглиблюють і кризу, і стан вітчизняного виробника. Але ж, ідучи шляхом західної еліти, наші олігархи також не ловитимуть гав — поскуповують перспективні, але майже знецінені через кризу бізнеси.

Ті, у кого нині є гроші, спокійно створять спеціалізовані (з урахуванням специфіки України) структури (ті ж фонди прямих інвестицій) і скуплять все, що подешевшало. Після цього вже інші, а не нинішні інвест-банкіри, люди увіллють гроші й почнуть розвивати економіку, зміцнивши в ній своє домінування.

І так стається у світі. Багаті скуповують і інновації, і інноваторів.

Причина наших нинішніх негараздів криється не у випадкових помилках у фінансовій політиці або оцінці фінансових ризиків, не в недосконалості деяких механізмів функціонування фінансових ринків, а в глибинному внутрішньому дефекті всієї глобальної системи: відсутності необхідної глобальної легітимності існуючої світової валюти, демократичності і відповідальності в її емісії, належного рівня конкурентності та цивілізованості світового валютного ринку, контролю за ним з боку світової спільноти.

— Риторичне запитання. Потрібна нова, принципово по-новому збудована модель світоустрою — світової економіки, політики, загальної безпеки тощо. Потрібен радикальний, фундаментальний, системний погляд на все, що діється. І вчені формують цей погляд. Вони дедалі більше схиляються до думки, що упродовж всієї історії людство розвивалося у складі біосфери як природна її складова, пов’язана зі своїм первинним материнським лоном певними контрольними механізмами. Стабільність самої біосфери забезпечувалася саме тим, що вона здатна була контролювати себе самотужки.

Але десь із середини минулого століття людина почала поступово нищити ці регулюючі важелі. На думку генетика академіка Віталія Арнольдовича Кордюма, з останньої чверті ХХ ст. на Землі вже фактично існують дві цілком самодостатні й у дечому навіть альтернативні одна одній сфери: «біо» та «ноо» (за В. І. Вернадським). А людство, на жаль, не спромоглося знайти власних регулювально-стримувальних механізмів, без чого стабілізувати систему загалом неможливо. Тож, по суті, саме тому ми й переживаємо нині першу загальноноосферну кризу, пов’язану в основному з порушенням рівноваги між мутаційним тиском на генофонд і реальною чисельністю населення, виснаженням усіх планетарних ресурсів.

— І це за умови спільної копіткої напруженої праці всіх верств населення та подолання давньої хворобливої звички народу сліпо довіряти чинній владі.

Суспільну систему можна уявити як ланцюг транзиторних станів і періодів адаптації до нової якості. Управління цими процесами без усвідомлення загальної стратегії сміливо можна кваліфікувати як небезпечне. Плюропотентні транзиторні стани потребують якомога повнішої уваги справжніх фахівців найрізноманітнішого профілю.

Від злиднів може втекти лише суспільство високих технологій та знань. Отож до влади слід приводити не найбагатших, найродовитіших та найнахабніших, а найгідніших, найкреативніших та найрозумніших професіоналів. Бо ніхто інший не розв’яже стратегічні проблеми розвитку України.

Креативний професіонал самодостатній. Він зазвичай зайнятий улюбленою справою. Він не рветься до влади. До неї його слід запросити, іноді уклінно. Інтелектуалу-професіоналу кусок не лізе в горло, коли поруч недоїдають. Через своє світобачення він не перебуває в полоні псевдоцінностей, передусім гонитви за надприбутками, які слугують лише згубному для людства надспоживанню (насамперед в екологічному і моральному плані). Креативного «профі» не лоскочуть атрибути зверхності, досяжні через багатство чи посаду.

— Звісно, у кожного з нас є своя домінанта. Кожного мучить якась (можливо, лише йому цікава і для нього лише найактуальніша) проблема. Одна притаманна, мабуть, усім. Факт невідворотності смерті по-філософському ставить питання про сенс життя, упевнений в цьому. Дедалі більше схиляюся до відомої думки, що істинна мета життя викристалізовується у підготовці до достойної смерті.

— Правильно, іншою мала б бути постійна всепоглинаюча думка: що слід кожному з нас робити, аби якнайскоріше сформувати повноцінне (хоч, звісно, постійно рухоме і змінюване) громадянське суспільство? Бо лише воно довірятиме справжній, тобто професіональній, еліті. Настав час навчитися відрізняти від професіоналів тих, хто заскакує на платформи національно-демократичних сил, б’ючи себе в «демократичні груди», галасуючи про свою виняткову українськість, бо більше нічогісінько не вміє. Навіть на хліб заробити. Стають, з дозволу народу, депутатами, але за великим рахунком власними руками в цьому житті нічого не зробили і не зроблять. Ділові, політичні, моральні імпотенти-балакуни. Це від них біда — популізм як відхилення від справді актуальних проблем і потреб, що відволікає людей від реальності, яка гнітить їх, принижує і затягує у світ нездійснених мрій, ілюзій.

Омана, омана й омана! Злочинне відвертання уваги народу, щоб він не делегував владних повноважень фахівцям. А фахівці не верещать, помовчують, не дозволяють собі брехати. Їх не знають. Вони самодостатні і своєю непублічністю не переймаються. Нерозуміння цього заважає нам мобілізувати безліч людей негаласливих, скромних, але здатних дати Україні перспективу. Без корупції, через законослухняність.

— Авжеж. Тільки коли громадяни України власноруч почнуть обстоювати свої права і контролювати владу (звісно, не поодинці, а в добровільних різноманітних соціальних об’єднаннях), можна сподіватися про істотне поліпшення нашого життя на основі динамічного зростання темпів розвитку. Під професіоналами ми розуміємо не те, що Козьма Прутков у афоризмі твердив: «Спеціаліст нагадує флюс — повнота його однобічна».

Отже, справжнє просвітництво і конкретні кроки до громадянського суспільства, вкладення у людський капітал — ось те, з чого слід починати негайно, продумуючи наступні кроки.

Становим хребтом такого радикального оновлення є використання регіоналізму в широкому і звуженому розумінні (регіональні групи держав; окремі географічні частини сусідніх держав; єврорегіони, області тощо). Йдеться про накопичення необхідних інноваційних елементів на регіональному рівні. В найзагальнішому розумінні логіка полягає в тому, що на регіональному рівні, в т. ч. і в областях, де присутні моменти більшої культурно-історичної, ментальної подібності тощо, можуть бути винайдені потрібні рішення.

— Йдеться про нову парадигму управління соціально-економічним розвитком регіонів, відхід від існуючих шаблонів. Але це — тема окремої розмови.

А от до ідеологічних хвороб (нацизм, комунізм, дикий капіталізм) слід додати й політичний онанізм, яким займаються нині наші обранці. Шкода, що симптомів хвороби вони не помічають.