Угорщина: замість наділів роздавали чеки

Ми продовжуємо розповідати про земельний досвід європейських країн. Ще за часів соціалізму ця держава помітно вирізнялася від країн Східної Європи високим рівнем розвитку агровиробництва, а також неухильно зростаючим експортним потенціалом АПК. Хоча в 1958—1961 роках Угорщина пішла шляхом масової колективізації та кооперації сільського господарства, ділянки селян, які вступали до кооперативів, залишались юридично в їх власності. А частина доходів кооперативу розподілялася залежно від розміру земельних внесків. 

У 1990 році в угорських сільгоспкооперативах майже третина угідь належали їх членам. Решта гектарів була поступово викуплена та перейшла у власність колективних господарств. На початку 1990-го з майже 6,5 млн. га сільськогосподарських угідь на кооперативний сектор, включаючи присадибні хазяйства, припадало 61,1 відсотка, державний — 28,6, особисті підсобні господарства робітників і службовців — 6, на індивідуальні господарства фермерського типу — 1,2 відсотка. Крім того, 3 відсотки угідь перебувало у власності органів місцевого самоврядування. Однією з принципових особливостей структури виробництва було те, що потужні агроструктури з високим ступенем самостійності — близько 1500 держгоспів і кооперативів із середньою площею до 4,5 тис. га —тісно інтегрувалися майже з 1,4 мільйона особистих підсобних господарств громадян (середня площа господарства 0,5 га). Така взаємодія забезпечила в угорських умовах досить високу ефективність АПК.

На початку 1990-х головними проблемами в розвитку сільського господарства в Угорщині, як і в інших східноєвропейських країнах, стали приватизація земель і проведення земельної реформи з орієнтацією на поступовий перехід до фермерської моделі сільського господарства.

Концепцією земельної реформи було передбачено компромісний варіант компенсації колишнім власникам їх збитків за раніше втрачені ділянки. Процес супроводжувався видачею компенсаційних цінних паперів (чеків) замість виділення земельних паїв на місцевості. Їх розподіляли відповідно до встановленої гнучкої шкали, і розмір наданої у такий спосіб компенсації залежав від масштабів завданих збитків від вилучення землі. Власник компенсаційних чеків міг використати їх для придбання акцій державних підприємств, що приватизуються, муніципальних квартир, а також продати чи обміняти. Протягом перших трьох років після видачі компенсаційних чеків виплачувалися відсотки.

Ці чеки дозволялося використовувати як платіжний засіб для купівлі на аукціонах землі в будь-якій частині країни. Тож на аукціони було виставлено до мільйона гектарів. Стосовно ділянок, придбаних за компенсаційні чеки, запроваджувалися обмеження з їх використання. Куплену за чеки землю необхідно не менш як п’ять років обробляти самому або передати в оренду, але не дозволялося продавати. Такі обмеження були застосовані задля уникнення спекуляції землею.

Членам колишніх кооперативів надавалися паї. При цьому конкретні ділянки не виділялися в натурі, а фіксувалися за прізвищами власників у кадастровій книзі, що дало змогу уникнути черг і судових позовів.

На початку 1992 року у власності 1410 кооперативів Угорщини було 5,6 мільйона гектарів сільгоспугідь. За рахунок приватизації паї отримали 289 тисяч працівників кооперативів, 350 тисяч пенсіонерів — колишніх членів, 20 тисяч службовців, а також 484 тисячі колишніх членів кооперативів, які вийшли з них у різний час, та їх спадкоємці. Кожна з цих понад 1,1 мільйона осіб отримала у приватну власність майновий пай вартістю 2400 доларів та 3,4 га землі. Земельні ділянки отримали також організації держгоспів, їх робітники та службовці — близько 80 тисяч осіб. Не підлягали розподілу землі 24 найважливіші спеціалізовані державні підприємства. Приватизація держгоспів відбувалася повільно. Насамперед — через складність виділення земель у натурі та передачі її для задоволення компенсаційних вимог. До повного задоволення цих вимог усі держгоспи залишалися в руках державного майнового агентства, яке вирішувало питання приватизації. Самостійно держгоспи могли продавати лише неземельні державні фонди, а землю орендувати у майнового агентства. Звідси — невизначеність і збої в діяльності держгоспів. Друга причина збоїв — велика заборгованість державних господарств, що становила близько половини вартості їхніх основних фондів. Покупці мали купувати разом із частиною господарств і їхні борги. Це зумовило зниження цін на майно. Задля збільшення попиту на землі держава виділила спеціальний кредит для надання допомоги у приватизації.

Законом «Про землю» 1995 року визначені правила продажу землі сільгосптоваровиробникам, згідно з якими перевагу в отриманні землі мали (в порядку пріоритетності): сусідні фермери, фермери того ж району, муніципалітет, держава. Продавати сільгоспугіддя іноземним громадянам або спільним підприємствам за їх участі заборонено — на практиці це робилося через підставних осіб.

Проте оскільки вільна купівля-продаж земель поширювалася лише на суб’єктів Угорщини, через відсутність у більшості громадян вільних коштів ціни на сільгопгектари були невисокими — майже удесятеро нижчими від вартості угідь у країнах Західної Європи.

До 15 червня 1992 року члени кооперативів мали ухвалити на загальних зборах кооперативу рішення про форму його подальшого існування (на принципово новій основі — як добровільне об’єднання самостійних пайовиків) або припинення функціонування і розподіл на приватні господарства. Згодом такі господарства перетворювалися на товариства приватних осіб. З’ясувалося, що 1200 з 1400 кооперативів Угорщини обрали кооперативну форму господарювання. Переважна більшість селян також підтримали ідею збереження кооперативів, але вже з приватним володінням на землю (спільна часткова власність). Площа ріллі у володінні одноосібних господарств становила 50 відсотків всього її фонду, сільгосппідприємств і господарських товариств — 19 відсотків, кооперативів — 31. У приватному секторі спостерігається певна реструктуризація земель на користь фермерських господарств — власники невеликих господарств дедалі частіше надають свої наділи в оренду фермерам.

У цілому політика держави у галузі земельних відносин характеризується орієнтацією на приватні фермерські господарства. У зв’язку з цим передбачається, що через певний період 30—40 тисяч великих фермерських господарств з ділянками до 50 га, об’єднані обслуговуючими кооперативами, можуть стати серйозними конкурентами іншим виробникам агропродукції.