Полиці українських магазинів і ринків завалені польськими яблуками, ціна на які часто «кусається». Подумалось: а куди поділися вітчизняні, хіба в Україні немає людей, які вміють доглядати за садами? Мій батько свого часу, хоча й жив у райцентрі і мав лише вісім соток під садибу, щойно вивів фундамент під хату, одразу ж заклав садок. Доглядав за ним, а той віддячував щедрими врожаями: не враховуючи падалиць, мали тоді до сорока ящиків яблук (а в садку були ще й груші, сливи, вишні...).
Сусіди, бувало, жартували:
— Павловичу, а картопля де, деруни з чого пектимеш?
— А ви порахуйте, що дорожче коштує: картопля чи яблука? — казав батько.
І був правий, бо навіть у ті часи яблука зимових сортів на ринках коштували дорожче від картоплі. Продаси кілька ящиків яблук, а за виручені кошти й картоплі на всю сім’ю купиш.
Про цей випадок згадала ще й тому, що батько (не агроном за професією, а садівник-любитель) довів: і на Поліссі — зоні ризикованого землеробства — можна вирощувати гарні садки. Було б лише бажання. Схоже, в цьому переконані й члени Єврокомісії, які у поліських районах, що постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС, намагаються за підтримки місцевої влади реалізувати соціально-економічний проект із садівництва. Ось і Володимирецький район не обминули.
— Цей проект — міжнародна технічна допомога в розвитку садівництва, — розповідає голова Володимирецької райдержадміністрації Володимир Ткачук ( на знімку), який до призначення на цю посаду двадцять п’ять років пропрацював у сільському господарстві, тож як агроном за фахом і практик, знає, як зробити так, щоб згаданий проект дав якомога більшу віддачу. — «Чистих» коштів (а вартість проекту півмільйона євро) район не отримає — нам допомагатимуть інвентарем, добривами, саджанцями — одне слово, всім тим, що потрібно для закладання садів. Водночас у районі з березня працює два представника Єврокомісії — так звана сервісна група, яка допомагає нам на практиці реалізувати проект із садівництва.
— А як швидко ви готові його втілити? — цікавлюсь у Володимира Федоровича.
— Уже з нинішньої осені, — каже керівник району. — Ось тільки стосовно окремих моментів досягнемо консенсусу з Єврокомісією. Адже проект, на жаль, не адаптований до українських умов та менталітету. І цю прогалину ми маємо вирішити із сервісною групою. Скажімо, проект більше розрахований на одноосібництво: селянину допомагають реманентом, добривами, саджанцями для закладання саду, а він, якщо безробітний, має знятися з обліку в центрі зайнятості, тобто, відмовитися від допомоги у зв’язку із безробіттям, зареєструватися як підприємець, сплачувати державі передбачені законодавством платежі. Але тут постає запитання: а за які кошти людина буде жити — адже садок не родить на наступний рік? Інша проблема: що, як правило, біля будинків селян невеличкі городи, а паї розташовані далеко за селом. Це дуже незручно для ведення садівництва і з точки зору розміщення, і тому, що молоді деревця можуть бути знищені зайцями...
Тож, враховуючи місцеві умови, запропонували сервісній групі розглянути інший спосіб реалізації проекту із садівництва, — продовжує Володимир Ткачук. — На нашу думку, доцільніше залучити до нього власників паїв із сіл, близько розташованих до районного центру, де згідно з проектом з’явиться плодопереробне підприємство, — їм ближче возити вирощений урожай. А щоб була суцільна ділянка під садівництво, провели перемовини з власниками паїв. Вони дали згоду, щоб сільськогосподарський виробничий кооператив «Бережанка» (село Каноничі Володимирецького району), яке має необхідну техніку, кадровий потенціал, склади для зберігання фруктів та овочів на чотири тисячі тонн, розбив на орендованих у них паях сади й опікувався ними. Селяни матимуть від того певний зиск — це вже як домовляться. І, звичайно ж, оплачувану роботу, бо чимало власників паїв працюють у СВК.
Саме ці нюанси нині обговорюємо із членами сервісної групи Єврокомісії, від яких відчуваємо розуміння і зацікавленість у реалізації проекту, — підсумував Володимир Ткачук. — А загалом, у місцевих мешканців є бажання долучитись до садівництва.
Рівненська область.