Продовжуючи цикл публікацій до 175-річчя Київського національного університету імені Тараса Шевченка, «Голос України» звертається до спогадів випускників різних факультетів. Про історію та сьогодення, зокрема, філософського факультету наші читачі вже знають з публікації інтерв’ю з деканом Анатолієм Конверським. Тепер же слово за тими, хто в різні роки отримав диплом філософа у Київському університеті.
Серед випускників філософського факультету — народні депутати України, працівники адміністрації Президента, керівні працівники міністерств і відомств, дипломатичні представники України за кордоном, політики, оглядачі у ЗМІ, ректори та декани провідних вузів країни. Ось деякі з них.
Мирослав Попович (випускник 1953 року), учений-філософ, громадський діяч, академік НАН України, директор Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка:
— Часи, коли треба було визначатися з освітою, були дуже складними: тільки-но закінчилася війна, батько загинув на фронті. Я був певною мірою прорадянськи налаштований, та пам’ятав і голодомор, і репресії, тож було багато сумнівів, питань до навколишньої дійсності, прагнення зрозуміти це все. Саме на філософському факультеті вирішив шукати відповіді на свої запитання.
На серці відклалась доцент Марія Львівна Злотіна (представниця київської філософської школи ХХ століття. — Авт.), запам’ятався і Володимир Шинкарук (згодом професор, декан факультету. — Авт.), який був на два роки старший, але ми з ним були на «ти». А ще — середовище, студенти, досить специфічні й цікаві.
Студенти були страшно бідні, голодні, погано вдягалися. Але ми дуже цінували освіту, багато працювали, було мало часу на розваги. Та й ті почалися лише на останніх курсах: дозволяли собі інколи попити пиво, читаючи вірші Бернса у перекладі Маршака.
Тоді студенти були приречені на вперту роботу над собою, адже була велика прірва між рівнем знань після школи й тим, чого вимагали в університеті. Курси, за винятком кількох, були абсолютно порожніми, та все одно було дуже цікаво, хоча й важко. Читали багато, жадібно поїдали культурний багаж, який відкривав світ. Була потреба в знаннях, постійному читанні, розв’язанні життєвих задач.
Андрій Єрмолаєв (випускник 1992 року), директор центру соціальних досліджень «Софія»:
— Що таке «професія — філософ» не розумію і сьогодні. Скоріше, йдеться про тип і стиль мислення, образ і характер життя, життєвий вибір. Але з другого боку, філософія — царина знання, що вимагає системного і критичного підходу до навчання. Вважаю факультет одним із кращих у плані методики і фаховості викладання. Велика повага, подяка і пам’ять прекрасним викладачам, гуманітаріям і філософам з великої літери Роменцю, Босенку, Тарасенку.
Моє навчання — це роки перебудови. Унікальний час. Експерименти з навчальним процесом і буремне громадське життя в університеті й поза ним. Школа студентської самоврядності, неформальний рух, інтелектуальне дисидентство, контакти з представниками шахтарського страйкового руху і першими політичними об’єднаннями. Факультет був одним із центрів такого «вирування».
Студент філософського факультету того часу — дуже цікавий феномен. Критичний стиль мислення, запит на всеядність (економіка, соціологія, психоаналіз, і поряд — політичні процеси, нове прочитання історії, філософські школи), активність (неформальні рухи, гуртки, КВН, дні науки).
Таке покоління не знайшло собі місця за спокійною кафедрою. Більшість — у бізнесі, політиці, в експертному середовищі, на державній службі. Та залишається відчуття втраченості. Здається, наше інтелектуальне дисидентство так і залишилось нашим внутрішнім поколінським діалогом. Романтизм соціальних, економічних, гуманітарних змін нині підмінили первісністю гуманітарних наук, інфантильністю, медійністю знань.
Ірина Шувалова (випускниця 2009 року), поетка, перекладач, організатор літературних проектів:
— Сьогоднішні студенти філософського — це, переважно, заклопотані політологи, «запаковані» в коректні костюмчики. Тим приємніше час від часу натрапляти в коридорах на дещо дивакуватого вигляду юнаків і дівчат зі стосами книг, які обговорюють за філіжанкою чаю, скажімо, онтологічну проблематику.
Один із символів факультету — сова як уособлення мудрості. Тож тут завжди було чимало зображень цього птаха, зокрема, симпатичне чучело сови стояло на шафі в одній з аудиторій. Ми з друзями розробили кілька зухвалих планів незаконного привласнення пернатої реліквії. І лише несприятливий збіг обставин та пильне око заступника декана не дозволили втілити в життя наш абсолютно безглуздий задум.
Найскладніше було вчитися серйозно працювати з літературою, майже наново вчитися читати — адже фаховий філософський текст вимагає уваги до кожної дрібниці, засвоєння алгоритмів роботи з книгою, витворення ритуалу читання.
Уміти бачити щось і водночас ставити собі питання «а що за цим усім стоїть?» — головна перевага, яку дає факультет. Філософ — це мислитель-професіонал, ефективно думати — його робота і найцінніше вміння.
Замість післямови
Кожен опитаний нами випускник філософського факультету з радістю згадує про час, проведений тут. У всіх спогади викликають усмішку — часом ностальгійно-гірку, часом веселу. І хоча жоден і досі не може точно сказати, хто ж він такий, професіональний філософ, та кожен упевнений, що він мусить не стільки правильно відповідати на питання, скільки правильно їх ставити. І, звісно, ніколи не втомлюватися запитувати й щодень шукати відповіді!..
Спогади збирала Анна БОЙКО.