Українська модель недержавного пенсійного забезпечення

У червні Верховна Рада України вкотре розглядала питання пенсійної реформи. І хоча пенсійна реформа в країні зараз загальмувала через кризу, ця вимушена зупинка — тимчасова. Йшлося про те, що Україна має власну накопичувальну модель пенсійного забезпечення. Вона будувалася на досвіді інших країн (Польщі, Болгарії, Угорщини, Чилі). Проте реалізувалася пізніше, і, на думку багатьох експертів, є більш соціально надійною.

Незважаючи на відмінності в особливостях побудови пенсійних систем у різних країнах світу, всі вони базуються на загальних принципах безпеки та надійності накопичення та збереження заощаджень учасників. Найголовніше завдання — зберегти активи та захистити їх від інфляції протягом десятиліть. Отримання прибутку на ці активи для учасників — другорядне завдання. Одночасно має бути забезпечена максимальна публічність та прозорість як системи недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) в цілому, так і кожного із суб’єктів цієї системи. Отже, недержавне накопичувальне пенсійне забезпечення вирішує найважливіше соціальне державне завдання — соціальний захист людей у старості.

Запровадження НПЗ у країнах світу відбувалось об’єктивно, через певні виклики реальності. Такі, як неспроможність «бюджетних» солідарних пенсійних систем забезпечити гідну пенсію, дефіцит «довгих» інвестицій та потреба в запровадженні антикризових елементів в економіці.

НПЗ мало забезпечити громадян гідними пенсіями через створення накопичувального персоніфікованого пенсійного забезпечення, створити недержавні пенсійні фонди як довгострокового інвестора з прогнозованою поведінкою тощо. Для досягнення таких цілей українську модель недержавного пенсійного забезпечення побудували так, аби гарантувався безумовний пріоритет інтересів учасників — майбутніх пенсіонерів. Бо система матиме майбутнє лише в тому випадку, коли буде здатною викликати довіру кінцевого споживача. Особливого значення це набуває також з огляду на запровадження другого рівня пенсійної системи України. Жодні стимули для роботодавців — податкові пільги, можливості «відкатів» і т. д. не забезпечать прогнозовану довгострокову базу для розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення.

Це підтвердила фінансова криза. Більшість підприємств у зв’язку з важким фінансовим становищем призупинили пенсійні програми, скоротили частину людей, припинили перераховувати пенсійні внески. При цьому фізичні особи стали більш активно укладати пенсійні контракти на свою користь. Звільнені з підприємств не лише не забирають свої накопичення, а й самі продовжують робити внески до НПФ. Напевно, це найкраще підтвердження того, що обрана модель НПЗ правильна і в Україні відбулася.

При цьому серед інших концептуальних її «родзинок» є неможливість банкрутства недержавний пенсійних фондів та їх непідприємницький статус, та пріоритет інтересів учасників серед усіх суб’єктів системи НПЗ. Цей пріоритет забезпечується на технологічному рівні. Тобто технології роботи в сфері недержавного пенсійного забезпечення закріплені законодавчо та побудовані таким чином, що імперативно реалізують передусім інтереси учасників. І у випадку відходу від цих технологій, їх зміни, викривлення досягнути поставлених цілей буде неможливо. Тому не можна розглядати систему НПЗ без технологій, за якими вона працює.

Серед основних технологічних особливостей української моделі відмічається:

1) Законодавча регламентація продукту НПФ як гарантія надійності системи. Порядок визначення внесків, виплат, зміст пенсійних контрактів, звітність, напрямки інвестування тощо виписано у законі.

В Україні законодавчо обмежені пенсійні схеми (заборонені схеми з визначеними виплатами, солідарні пенсійні схеми, за схемами з визначеними внесками заборонено гарантування майбутньої дохідності), види пенсійних виплат (чітко визначені підстави для одноразових виплат, НПФ заборонено пропонувати довічні виплати як більш ризиковані, аніж виплати на певний строк, оскільки залежать від нечітких умов — тривалість життя).

Такі обмеження знижують вплив ймовірностей на стан пенсійних накопичень та результати діяльності НПФ, дають змогу захистити права учасників НПФ, оскільки внески з моменту їх персоніфікації за певним учасником стають його власність і ніхто, окрім учасника, в тому числі і вкладник, не мають права їх вилучити. Така детермінованість спрощує процес фінансового прогнозування.

2) Суть недержавних пенсійних фондів, як пулу активів, вартість якого є власністю учасників. НПФ, маючи статус, є за своєю сутністю пулом активів, формування, оцінка та використання якого жорстко регламентується законодавством, здійснюється та контролюється цілою системою суб’єктів (адміністратор, банк-зберігач, торговці цінними паперами, агенти, аудитори і т. д.) відповідно до їх повноважень, прав, обов’язків, ризику та відповідальності.

Чиста вартість цих активів повністю розподіляється між учасниками фонду, тобто майбутніми пенсіонерами, відповідно до сум внесків учасників та часу «роботи» цих внесків у фонді.

3) Непідприємницький, некомерційний статус НПФ для засновників, неможливість їх банкрутства. Особливий соціальний статус НПФ визначається виключним видом діяльності для них (недержавним пенсійним забезпеченням) та непідприємницьким характером діяльності (неприбутковістю). Метою діяльності НПФ не є отримання прибутку для своїх засновників (на відміну від банків, страхових організацій та інших фінансових установ). НПФ створюється з метою накопичення та збереження цих накопичень протягом тривалого часу.

У зв’язку з цим законодавчо встановлена неможливість ліквідації НПФ за процедурою банкрутства. Натомість передбачена спеціальна процедура ліквідації НПФ, під час якої всі накопичення учасників переводяться до інших суб’єктів НПЗ під наглядом державних органів влади.

4) Право власності учасників НПФ на повну вартість персоніфікованих пенсійних накопичень (частку чистих активів). Найважливіша особливість української моделі НПЗ — те, що учасник є безумовним власником пенсійних накопичень, має право самостійно встановлювати режим внесків, виплат, контролювати свої накопичення, в будь-який момент переводити їх до іншого фонду. Він має право знати, яка частка у чистій вартості активів фонду належить йому.

5) Види НПФ та їх технологічна життєздатність на практиці. НПФ в Україні існують трьох видів: відкритий, корпоративний, професійний. Передбачалось, що різниця між цими видами буде функціональною. Однак на практиці основним працюючим видом НПФ є відкриті фонди, вони максимально гнучкі щодо побудови індивідуальних планів пенсійного накопичення, а тому дають можливість запропонувати вкладникам максимальний сервіс. Корпоративні фонди створюються в основному, коли у засновників є ціль забезпечити абсолютний власний контроль за НПФ, «не пускати чужих». Створення професійних НПФ — скоріше маркетинговий хід для привертання уваги працівників окремих професій.

6) Рада НПФ як єдиний орган контролю над станом усієї системи недержавних пенсійних фондів. З початку роботи системи НПЗ роль рад була вторинною, вони, як правило, формувалися номінально. Однак зараз, коли з’явились результати діяльності фондів, очевидною стала необхідність оцінки ефективності роботи обслуговуючих компаній, учасники НПФ усвідомили, що можуть та хочуть контролювати свої накопичення, тож почали апелювати до рад НПФ. В умовах фінансової кризи роль рад НПФ зростає, і це розуміє все більша кількість засновників.

7) Необхідність державного регулювання НПЗ як соціально-фінансової системи. З урахуванням виключної важливості ринку та, аналізуючи досвід розвинутих країн, стає очевидним, що необхідний єдиний орган для реалізації державної політики регулювання ринку НПЗ, його розвитку, встановлення єдиних стандартів роботи на ньому. Надалі цей орган контролював би і роботу другого рівня пенсійної системи України, тобто всю накопичувальну складову пенсійної системи. Сьогодні таким органом здатне виступити Міністерство праці та соціальної політики України.

Забезпечення справедливого розподілу між учасниками чистої вартості активів фонду в залежності від сум та часу «роботи» пенсійних внесків із використанням механізму ОПВ. В українській моделі НПЗ закладено потужну систему забезпечення надійності обліку пенсійних накопичень, справедливості розподілу інвестиційного доходу фонду між учасниками, прозорості обліку та можливості контролю стану своїх накопичень кожним учасником. Причому механізм, який дозволяє все це забезпечити, закладений одночасно і в третій, і в другий рівні пенсійної системи України. Це механізм одиниці пенсійних внесків.

8) Формування інвестиційного портфелю НПФ як способу надійного збереження та накопичення пенсійних активів. Законодавчо закладена ціла система забезпечення надійності та безпечності інвестицій НПФ.

Так, пенсійні внески захищені від «простою» вимогою інвестувати їх не пізніше, ніж через два тижні після надходження.

Існує низка вимог до «якості» активів, в основному це стосується цінних паперів. Це вимоги щодо обертання на біржах, обмеження інвестування у пов’язаних осіб тощо. Мабуть, поміж неефективних вимог можна відмітити вимогу про наявність рейтингу інвестиційного рівня у облігацій та банків, у які інвестуються пенсійні активи. Ця вимога на даний момент не лише не ефективна, але і підвищує ризик інвестицій у зв’язку із зародковим станом системи рейтингування в Україні та її корумпованістю.

Також існують вимоги щодо диверсифікації інвестицій. Ще рік тому можна було сміливо сказати, що за винятком незначних деталей (низька частка дозволених інвестицій у банківські метали), вони відповідають потребам практики. Однак в умовах фінансової кризи, коли необхідно максимально захистити активи НПФ запропонована диверсифікація не дозволяє ефективно здійснювати антикризове інвестування. Цей виклик практики, безумовно, потребує уваги та урахування в майбутньому.

9) Максимальна прозорість та публічність. Простий контроль за фінансовим станом особистих пенсійних накопичень. Законодавством закладена потужна система забезпечення прозорості, публічності діяльності НПФ з урахуванням того, що фонди виконують соціальну функцію.

Останнім часом у зв’язку із запровадженням другого рівня з’явилась безліч пропозицій щодо можливих шляхів розвитку накопичувального пенсійного забезпечення в Україні (як державного, так і недержавного). Усі ці пропозиції можна умовно розділити на дві групи. Це і буде головна дискусія.

Перша група пропозицій орієнтована на зміцнення та подальший розвиток технологій існуючої моделі недержавного пенсійного забезпечення, її некомерційного характеру, соціальної спрямованості, що забезпечує пріоритет інтересів майбутніх пенсіонерів, побудову державного накопичувального пенсійного забезпечення на базі цієї моделі з використанням опрацьованих на практиці технологій та досвіду НПФ.

Друга група пропозицій спрямована на відмову від захисту інтересів учасників, зміну концептуальних технологій роботи моделі недержавного пенсійного забезпечення, заміну системи некомерційних фінансових установ (недержавних пенсійних фондів) комерційними структурами, орієнтованими в кращому випадку на максимізацію власного прибутку, в гіршому — на максимізацію доходів «менеджменту» таких компаній та їх «партнерів», в тому числі, і при побудові державного накопичувального пенсійного забезпечення.

Саме між цими двома альтернативами мають вибирати законодавці та органи влади, вивчаючи пропозиції щодо розбудови накопичувального пенсійного забезпечення в Україні.

Накопичувальне пенсійне забезпечення в Україні — ретельно спланована, виважена, збалансована система. Її працездатність та ефективність обумовлені технологіями роботи, законодавчим визначенням найменших подробиць цих технологій. Навіть незначна зміна того чи іншого процесу, технологічної особливості призведе до розбалансування системи, втрати її цілісності, а отже, суті. Тому будь-які зміни треба вносити, лише ретельно проаналізувавши їх здатність «вбудуватись» в діючу концепцію накопичувального пенсійного забезпечення.