Філософія любові до життя

Фортуна майже завжди перебуває у доброму гуморі. Одного разу стрічає його, сяючого, Струк.

— Мабуть, нарешті сина оженили? — висловлює припущення.

— Та ні. Пощастило заполювати такого щупака, що ледь у човна затягнув.

Іншого разу усмішка ще ширша.

— Що, знову велику щуку зловили?

— Та ні. Зачепив великого судачила, а рибалка з іншого човна гукає: не поспішай витягати, я, каже, зараз цей процес зафотографую! Я почав із судаком гратися, рибалка підпливає ближче, клацає апаратом, а судак тим часом відчепився й утік.

— Чого ж радієте?

— Мені пощастило з ним сфотографуватися, а йому — звільнитися. Тож радію за нього й за свою невдачу.

Струк пересмикнув плечима: непереконливі міркування! Фортуна розтлумачив:

— Я живу за власною філософією оптимізму. Скажімо, повертаюся з добрячим уловом — радію, бо і я, як рибалка, чогось вартий. А повертаюся порожньом — радію, що ноша не тягне, а також, що не завдав риб’ячому царству жодної шкоди.

Наступного разу у Фортуни знов усмішка до вух.

— Невже й нині із судаком сфотографувалися?

— Ні, цього разу я сам мало не втопився.

— Чому ж радієте?

— Бо врятувався. Плив у гумаку через Дніпро, і саме посередині необережно блешнею порвав у балоні дірку. Повітря з половини човна аж свиснуло, і я вже чую, що знизу мокрий. Човник з усіх боків обгорнув мене і ледь тримає на воді. Оце, — думаю, — номер! Але ж виплив, хоч і хвиля була добряча! — і сміється на всі тридцять зубів, бо двох давно позбувся.

Недарма помічено, що серед справжніх рибалок-аматорів не буває самогубців. Бо вони у будь-якій виновій ситуації здатні помітити вузеньку щілинку для порятунку.

Риболовля — це така жорстока забавка, в якій людині інколи доводиться гратися зі смертю. Ще під час війни, коли Фортуна був хлопчиськом, йому довелось у повінь, що тільки починалася, опинитися з вудкою серед річки на острівці, котрий швидко ішов під воду. Малий ще не вмів триматися на воді, поряд — жодної живої душі, а вода крижана. І все ж йому пощастило, бо на острівець напливала колода. Він забрів у воду й кинувся до неї. Проте до колоди не дотягнувся — пішов під воду. Але за хвилину якась сила виштовхнула його на поверхню, ударився плечем об колоду, інстинктивно вхопився за неї і виплив.

Та й у зрілі роки на волинському озері Світязь з ним теж сталася придибенція. Заплив на шлюпці десь на кілометр від берега, заякорився й ловив чудову плотву з глибини десяти метрів. Але розгулявся сильний вітер, шлюпку почало кидати, хоча рибка й далі брала. Фортуна сидів обличчям до борту, коли на хвилину підвівся, аби розім’яти затерплі ноги, у човен вдарила сильна хвиля. Не зчувсь, як вилетів з нього, зробив у повітрі сальто й пірнув. Виринув, зразу ж схопився за борт, спробував залізти до човна, але той нахиливсь, черпнув води — і його зразу ж залило. Ця лушпина не пішла на дно лише тому, що була дерев’яна.

Рибалка виловив у шлюпці велику консервну бляшанку, й пересунувсь на корму, тобто туди, де був хоч якийсь сенс вичерпувати. Лівою тримався за човна, а правою черпав і виливав, а великі хвилі знову заливали посудину. Нарешті помітив, що робота не марнується: хвилі вже не заливають. За півгодини обережно з корми заліз до шлюпки, вилив рештки води, підняв якір і благополучно дістався берега.

Подібних випадків було кілька. Але Фортуну завжди рятувало самовладання. Він не впадав у відчай, холоднокровно оцінював ситуацію і починав діяти, сподіваючись тільки на власні сили, кмітливість і досвід.

Рибалка не раз запитував себе, що його притягує до водойм? І відповідав: таємниці під водою. Особливо в річках. Там води вічно плинуть, а рибка вічно мігрує. Можливо, саме зараз річищем просувається потужний косяк якоїсь риби, і якщо він цієї миті опиниться в потрібному місці і закине вудку з потрібною наживкою, то пощастить зловити щось унікальне.

Риболовля завжди складається з двох частин: з удач рибалки та удач риби. Є ще й така закономірність: благополучній в усіх відношеннях людині рибка братиме гірше, ніж невдасі. І ви, знаючи це, не заздритимете уловам інших рибалок і не розчаровуватиметеся в своїх. Зрозумійте, що наша Вічна Господиня — Природа шкодує невдалих, дарує їм хвилини щастя, чим і надає їм душевної рівноваги.

Що таке удача для риби — це зрозуміло кожному. Це коли рибка з’їла прикормку, черв’яка чи що там було на гачку, а сама зосталася неушкодженою. А що таке удача для рибалки? Це коли він іще й не рибалить, а тільки читав Сабанєєва, купує рибальське причандалля, копає черви та набивав годівничка прикормом. Виїзд на водойму за насиченістю емоціями вартий окремої розмови. Це правдиві радощі душі та тіла. Здається, навіть опускання весел у воду, хмарки, що відбиваються в дзеркалі вод, чайка, що пливе на корчі, — все це та багато чого іншого має потаємний смисл. А заякорення човна! А закидання донок у воду, що пролітає під вами! І нарешті — перша покльовка. Майже безпомилково можна визначити за порухом кінчиків вудлищ, хто саме бере. Адже в кожного виду своя неповторна «хода», сплутати її з «ходою» іншого виду неможливо.

Ось у вашому садку вже бовтаються лящ, чехонь, плотва.

Наприкінці червня, саме перед власним ювілеєм, Фортуна рано вранці виплив на Дніпро — для моціону. Прихопив із собою лише спінінг з «прохорівкою» — це така важка блешня, і підсаку. Біля мілини, що заростає водяною рослинністю, зробив кілька кидків під зілля, сподіваючись зачепити щупака. І справді, блешню щось стопорнуло. Рибалка машинально підсік раз і вдруге для впевненості, після чого засумнівався: чи це рибина? Може, якась цепа? Адже щука, як правило, від болю зразу ж починає кидатися в різні боки. Проте що більша щука, то спокійніше, хоча водночас і енергійніше ходить. А потім намагається вистрибнути з води й, мотаючи в повітрі широко роззявленою пащею, часто встигає позбутися блешні й зникнути у своїй стихії.

Але цього разу все відбувалося не за щупаковим сценарієм. Кінчик спінінга почав згинатися, жилка дзвеніти й різати воду. Затріщала котушка. Хтось невідомий з протилежного боку жилки діловито й упевнено, зовсім без ривків пішов на середину протоки. «На яму», — відмітив про себе Фортуна, радіючи, що виплив на гумаку, а не на «Романтиці». Адже відтепер його човник став наче великий поплав, а це збільшує шанси на вдачу.

Стежив, щоб жилка часом не зашморгнулась, щоб не утворився на ній несподіваний вузлик.

Раптом жилка ослабла. У грудях похололо. Невже зійшла? Але наступної миті хижак розвинув таку швидкість, що ручки корби стали боляче бити по пальцях. Фортуна озирнувся й помітив, що він уже далеченько від мілини. Радісно усвідомив: якщо в перші хвилини він сам, спінінг та гумак витримали, то далі буде легше. Звісно, він хвилювався. Руки тремтіли, колінки стукалися одна об одну. Світ звузився. В ньому були тільки він і невідомий на протилежному кінці жилки.

На наступній ямі незрозуміла рибина залягла. Хотів обережно зсунути її з місця, спочатку підіймаючи жилку вудлищем, а потім і рукою. Інколи щастило дещо підняти загадкового хижака над дном, але він зразу ж займав попереднє положення. Фортуна не дуже боявся обриву жилки, бо кілька днів тому наставив нову, трійник на блешні теж надійний, з нагостреними гачками. Але й здобич, з усього видно, може бути до пуда вагою — робив обережний прогноз рибалка.

Чи то Фортуна з нетерплячки потягнув сильніше, ніж перед тим, чи то хижак щось нове замислив, тільки він рішуче зсунувся з місця й пішов проти течії. Добре, що рух води був слабкий, але рибалка гав не ловив, у потрібні моменти подавав жилку, ледь пригальмовуючи корбу, а коли виникала слабина, підмотував її. І снасть поки що витримувала новий перехід велетня. «Якщо він піде в одному напрямі дуже далеко і вимотає всі сто метрів, а напруга не слабшатиме, доведеться закріпити вудлище наче щоглу, самому сісти на весла і намагатися слідувати за ним. І тоді вже справді — хто кого пересидить».

— Це в тебе сом! — гукнув старий рибалка, який сидів під островом і, покинувши власні вудки, спостерігав за маніпуляціями Фортуни. Він зрозумів, що його колега опинився в заручниках крупняка.

Фортуна і сам про це здогадався.

Рибина знову повернулася до своєї ями. В наступні хвилини змагання на витривалість відбувалося більш-менш спокійно. Рибалка встиг переконатися, що володів ситуацією. Все рідше дзвеніла жилка, все повільніше ходив сом. Фортуні здалося, що він достатньо заморив рибину, тому вирішив форсувати події. Кілька разів підіймав свого бранця у півводи, проте той щоразу повертався на дно. Раптом з власної волі хутко пішов угору — і Фортуна нарешті побачив гидку брудно-коричневу плескату голову з величезною пащею, в правий куточок котрої надійно, всіма гачками уп’явся трійник. Блешня бовталась іззовні, і це давало надію на те, що сом не перетре жилку «підковою».

Ще кілька хвилин боротьби, і сом зупиняється поряд з човном, вихляє знаменитим плеском і роздуває зяберні кришки, з-під яких визирають темно-червоні зябра. Фортуна мимоволі замилувався чудом-юдом.

Але що робити далі? У порівнянні з рибиною підсака здалася іграшковою, — для витягання сома з рідної стихії вочевидь непридатною. Потрібен багор, але хто б його возив у гумовому човні?

Рибалці пригадалося, що Сабанєєв начебто в подібних випадках радить хапати сома за нижню щелепу і тягнути до човна.

Щоб хижак, чого доброго, не перекинув човна, Фортуна для противаги лівою рукою, не випускаючи з неї спінінга, вхопився за бортовий шнур, а праву з дрожем у серці опустив у воду навпроти пащі вже добряче змученого хижака. Рибалка боявся втратити здобич і в той же час іще більше страхався його самого; адже пелька он яка! Вирішив діяти так: засунути до пащеки чотири пальці і, допомагаючи зовні великим, намагатися вивернути нижню щелепу якнайсильніше назовні і нарешті втягнути хижака до човна.

Проте все вийшло зовсім по-іншому. Рибалка не встиг злякатись, як сом миттєво кинувся на руку й заковтнув її далеко за зап’ястя. «Ти бач, мало не до ліктя», —встиг подумати він і з цієї агресії скористався, бо дістав можливість утримувати рибину ізсередини. Але ж і хижак намагався завдати кінцівці ворога якнайбільших втрат!

Сом виявився таким сильним, що жодного вивертання щелепи назовні не вийшло. Він потужно молотив по воді плеском, намагаючись одірвати руку. За той десяток секунд, поки боролися людина й рибина, сом з голови до ніг облив рибалку водою, ще й до човна налив чимало! Потім зірвався з руки, пішов у глибини, і Фортуна з полегшенням зітхнув. Для нього все обійшлося більш-менш благополучно, якщо не брати до уваги, що все-таки шкіру на тильному боці долоні рибина обдерла. Переклав з руки в руку спінінг і молив усіх святих, в існування котрих ще годину тому не вірив, щоб не дозволили велетневі втекти.

У човні рибалка завжди має ганчірку, щоб витирати з рук риб’ячу слизоту. Коли сом знов опинився біля човна, рибалка обмотав поранену кисть матерією і ще раз опустив її — і сом блискавично ковтнув. Усе повторилося: рибина намагалася одірвати ненависну кінцівку, здіймала фонтани бризок, а потім знову зірвалась, і Фортуна відпустив її «погуляти» ще. Але рибалка відчув, що цього разу хижак уже на межі.

Третього разу у Фортуни вистачило щастя й сили не відпустити сома. Коли той заспокоївся, рибалка дещо підняв його голову, поклав її на борт, дав наковтатися повітря, і рибина по-справжньому ослабла.

Довго затягав здобич до човна. Пропустив через пащу й зябра шнур — на той випадок, якби бранець спробував утекти. І лише тоді звернув увагу, що дачний масив сховався за поворотом протоки. Стан у Фортуни був такий, що не тільки руки — нутрощі тремтіли.

Наліг на весла. Величезна, уся в дрібних п’явках голова лежала на його колінах. Кінець хвоста звисав з корми. Він зрідка ляскав по воді, немов знехотя аплодував перемозі вудкаря. Боки в сома були в темно-коричневих мармурових візерунках, а величеньких розмірів черево мало брудно-білу барву. П’явки не звертали уваги на катастрофічне становище донора і продовжували висмоктувати соки. «Щось подібне я вже бачив», — подумав рибалка і згадав свою бідолашну Батьківщину.

Поглянути на прив’язану до верби здобич приходив багато хто. Хлопчаки забігали у воду і дрючками дражнили сома. Він хоробро кидався на їхні босі ноги, вихоплював з рук палиці, тягнув у глибину. Діти з радісними зойками вистрибували з води.

— Водяний собака! — вигукували вони.

Про що ще варто сказати? Довжина рибини — 154 см, вага — рівно 25 кілограмів. За мізерним залишками ікри стало зрозуміло, що то була самка.

Після цього випадку рибалка три роки клав до човна складаний багорчик у футлярі. А раптом знадобиться? Але, як співається, лиш раз на рік цвітуть сади. У пам’яті про той герць зостались у Фортуни сомова голова на дачі та шрам на руці. Та ще, купаючись, він ніколи не запливає на глибоке: береженого Бог береже.

І все-таки велике диво, зрозуміло, не сом, — трапляються екземпляри набагато більші, а те, що ми продовжуємо жити в дивному світі, який зостається чудовим навіть після того, що ми з ним зробили. Тридцять літ тому, коли Фортуна вперше випливав гумаком на Дніпрові обшири з вудками, — київські іхтіологи застерігали: «Якщо вам на гачок трапить стерлядь, відпустіть її на волю!» Рибалка був не проти так вчинити, але за час, що минув, цей єдиний прісноводний представник родини осетрових так і не зацікавився його вудками. І знайомим рибалкам теж не пощастило заполювати таку дивовижу. З цього факту можливий єдиний висновок: стерляді у Дніпрі практично перевелися, хоча в енциклопедіях згадки про них ще не вичахли. Як і про прохідних риб — осетра, шипа та севрюгу. Тепер можна стверджувати: всі вони упокоїлися в міцних ячеях сіток браконьєрів. Спасибі долі, що зрідка вона дозволяє зловити дорослого сома. Бо за нинішніх порядків і ця благородна риба може перейти в ранг літописної. Тоді рибалкам залишиться хвалитися хіба тим, що дрібну рибку вони відпускали, а велику — складали у баночку з-під майонезу.