На початку минулого сторіччя про Сергія Уточкіна знали майже всі. На початку нинішнього про нього майже ніхто не знає. Як і про те, що сто років тому політ апарата важчого за повітря здавався справжнім дивом, за право подивитися на яке люди платили гроші. І що саме завдяки одеситу Сергію Уточкіну вітчизняна авіація відкрила дорогу в небо.

 

Тріумфатор і невдаха

Письменник Олександр Купрін на початку минулого сторіччя писав, що «коли в Одесі є два популярні імені, то це імена бронзового Дюка і Сергія Уточкіна. Уточкін — це кумир рибалок, велосипедистів різних звань і віку, жінок і вуличних хлопчаків». Складається враження, що в ті часи не було жодного виду спорту, де б невгамовний одесит не здобував лаврів переможця. Велосипедист і ковзаняр, фехтувальник і боксер, яхтсмен і мотогонщик, гімнаст і легкоатлет, який на десятикілометровій дистанції обігнав міський трамвай, вигравши парі, — все це «рудий пес» Сергій Уточкін, як незлобливо називали його закохані у свого героя одесити.

Він міг дозволити собі з’їхати по знаменитих Потьомкінських сходах на мотоциклі, а вже невдовзі — на автомобілі. Або з не меншим ентузіазмом загорітись новомодними тоді видами спорту — японською боротьбою джіу-джитсу й англійським футболом. Причому, сягнувши в останньому таких успіхів, що навіть церемонні представники туманного Альбіону зробили для Сергія Уточкіна єдиний за історію одеського Британського атлетичного клубу виняток, прийнявши іноземця до своїх лав.

Втім, якби не польоти в небо, кумир одеситів так би й залишився в пам’яті сучасників лише ексцентричним диваком, відчайдухом чи, кажучи по-теперішньому, екстремалом. Причому, далеко не місцевого масштабу, бо впродовж 15 років своєї «земної» спортивної кар’єри С. Уточкін був неодноразовим чемпіоном і призером мотоциклетних і автомобільних гонок у Петербурзі, Москві, Лісабоні, Брюсселі.

Та на відміну від спортивних кумирів сучасності, Сергій Уточкін статків так і не нажив, ставлячись до слави й багатства з мудрістю давньогрецького філософа. А тому досить часто взагалі сидів на мілині, не маючи грошей навіть на каву, яку в численних одеських кафе йому звикли відпускати в борг.

Але ще більше, ніж «непрактичність» С. Уточкіна, вражала оточуючих його ерудиція і особливо — знання і тонке розуміння літератури. Так, зокрема, видатний літературознавець

К. Чуковський, ім’я якого, на наш сором, нині зазвичай асоціюється лише з назвами написаних ним дитячих казок, згадував: «Мене завжди дивувало, що Уточкін, сидячи з Купріним за яким-небудь трактирним столом, говорив не стільки про спорт, скільки про літературу, про Горького, про Джека Лондона, про свого улюбленого Кнута Гамсуна, багато сторінок якого він знав напам’ять і, незважаючи на страшне своє заїкання, декламував з великим ентузіазмом, а Купрін відмахувався від цих літературних сюжетів і переводив розмову на велосипедні гонки, на циркову боротьбу, на літаки і моторні яхти. Слухаючи збоку, можна було подумати, що Купрін — професіональний спорт-смен, а Уточкін — професіональний письменник!»

Не перший, але найвідоміший

За радянських часів загальноприйнятою «істиною» вважалося, що творцем першого літака був Олександр Можайський, який ще в 1882 році здійснив запуск моторизованого літального апарата, важчого за повітря. Та два парові двигуни, використані Можайським, були занадто важкими і малопотужними, через що літак, який теоретично, може, і міг би літати, «полетів» додолу аналогічно будь-якій запущеній зі спеціального злітного трампліна колісній паровій машині.

Отож, хоч як це прикро для пріоритету росіян, честь створення першого літака по праву належить американцям — братам Райт. Їхній аероплан «Флаєр» («Літун»), успішний старт якого в 1903 році поклав початок епосі авіації, протримався в повітрі лише 12 секунд, пролетівши всього-на-всього 260 метрів. Та вже через два роки «Флаєр—3», політ якого тривав 38 хвилин, наочно продемонстрував, як казка перетворюється на реальність.

Образливо лише, що мало хто з українців хоча б щось чув про братів Касяненків — Євгена, Івана та Андрія, які ще за три роки до перших польотів братів Райт взялися за побудову свого літака. Чи, точніше, спробували взятись, бо на вміщене в газеті «Киевлянин» оголошення: «Тысячу рублей ищу для постройки аэроплана собственной конструкции. Кто одолжит, будет иметь хорошую прибыль», — так ніхто й не відгукнувся.

Здійснити свою мрію братам Касяненкам вдалося лише 5 вересня 1910 року, коли в небо над Києвом нарешті злетів побудований ними літак. Усього ж в авіамайстерні братів з’явились на світ 6 аеропланів, які мало чим поступались уславленим зарубіжним «Фарманам», сконструйованим найкращими французькими авіаінженерами, а пропелер братів Касяненків узагалі було визнано найкращим на той час у світі.

Утім, повернімось до Сергія Уточкіна, який навіть повітряну кулю, здатну підняти людину в небо, вперше побачив влітку 1907 року. Зрозуміло, що знаменитий одеський відчайдух не упустив нагоди побачити рідне місто з висоти пташиного польоту, і вже 2 жовтня цього ж року на купленому в складчину в заїжджого гастролера-німця надувному літальному апараті

С. Уточкін здійснює свій перший самостійний підйом в небо. Нова любов настільки захоплює початківця-аеронавта, що навіть зимові морози й вітри не можуть стати перешкодою для нього: завантажена на пароплав повітряна куля пливе до Єгипту, і Сергій Уточкін здійснює серію тріумфальних польотів над пірамідами, вперше потрапляючи на сторінки світової преси вже як сміливий підкорювача п’ятого океану.

Та через рік С. Уточкін зрозуміє, що майбутнє — за авіацією. Світовою меккою авіабудування на той час стає Франція, куди й вирушає знаменитий одесит, заявивши на прощання друзям: «Чекайте Уточкіна з неба!»

Проте цього разу фортуна відвернулася від нього. Єдиним, хто погодився допомогти

С. Уточкіну придбати літак, виявився банкір Ксидіас, запропонувавши натомість кабальні умови: на три роки фактично перетворитись на найманого працівника, що здійснює польоти лише за вказівкою свого патрона. А зібраних друзями С. Уточкіна 10 тисяч франків вистачило лише на придбання двох малопотужних моторів. Отож спроба С. Уточкіна власними силами збудувати в Одесі літак зазнала фіаско.

Тим часом на умови Ксидіаса погоджується учень С. Уточкіна по заняттях велоспортом — простий одеський робітник Микола Єфімов. Та цього разу вже на зарозумілого грека-фінансиста чекає розчарування: під час оплачених Ксидіасом занять у льотній школі молодий одесит демонструє такі феноменальні успіхи, що вражений Фарман вирішує заплатити передбачену контрактом неустойку, але залишити М. Єфімова льотчиком-випробувачем найкращих тоді в світі літаків «Фарман».

8 березня 1910 року Одеса стала першим містом Російської імперії, в небо над яким на аероплані злетів не іноземець, а вітчизняний льотчик — Микола Єфімов. Передавши літак замовникові, він повернувся до Франції, а на перекупленому в Ксидіаса «Фармані—ІV» вже буквально через тиждень — 15 березня 1910 року — здійснює перший у своєму житті авіаполіт Сергій Уточкін. Це стало унікальним в історії світової авіації фактом, коли людина без жодної льотної підготовки з першої спроби успішно здійснила досить складний 12-хвилинний політ.

Так розпочалась тріумфальна кар’єра Уточкіна-авіатора. Вже у квітні відбуваються демонстраційні польоти в Києві та Москві. В небі обох «стольних» міст — він перший вітчизняний авіатор. Подивитись на польоти Уточкіна, про якого газети захоплено пишуть, що він перший, хто не лише підскакує над льотним полем на кілька метрів, а й «безкарно ширяє в небі по кілька десятків хвилин!», збираються величезні натовпи глядачів. Зокрема, в Харкові для забезпечення громадського порядку доводиться залучати небачені до того сили: 180 поліцейських, більш як півсотні приставів, три сотні козаків і батальйон піхоти.

До зими 1910 року

С. Уточкін устигне побувати в Петербурзі, Катеринославі, Варшаві, Лодзі, Ростові-на-Дону, Нижньому Новгороді, Кишиневі, Тифлісі, Баку, Батумі, Сімферополі, налітавши під час цього турне у загальному підсумку 3500 верст.

У січні 1911 року на сконструйованому вже власними силами літаку

С. Уточкін розпочинає традиційний зимовий сезон у небі Єгипту, замінивши цього разу повітряну кулю на аероплан.

Три столиці російської авіації: Одеса, Київ і... Червоне

Буквально через місяць після тріумфальних польотів у Києві першого вітчизняного льотчика в столиці України відбулася ще одна визначна подія. 23 травня 1910 р. із Сирецького іподрому (нині це територія кіностудії імені Довженка) здіймається в небо перший на території тодішньої Російської імперії аероплан вітчизняної конструкції. Його пілотом був сам конструктор — професор Київського політехнічного інституту Олександр Кудашев.

Наступного дня естафету Києва приймає столичний Санкт-Петербург: тут успішно проходять перші льотні випробування аероплану Якова Гаккеля. Ще через десять днів своєрідною відповіддю киян стають польоти літака, сконструйованого студентами Київської політехніки Ігорем Сікорським та Федором Билінкіним. Трохи більше ніж за рік — 29 грудня 1911 року — Ігор Сікорський на літаку своєї конструкції С-6 встановить світовий рекорд швидкості для літаків з екіпажем. Невдовзі талановитому киянину запропонують посаду головного авіаконструктора на знаменитому «РусоБалті» — Російсько-Балтійському вагонному заводі, де він створить перші в історії світової авіації багатомоторні літаки-гіганти вагою 3,5 тонни і розмахом крил 27 метрів — «Гранда» (згодом перейменованого на «Руського витязя») та «Іллю Муромця».

Втім, Київ у ті роки заслужено пишався цілою плеядою талановитих авіаконструкторів. Зокрема, у «дебютному» для вітчизняного авіабудування 1910 році високі льотні характеристики продемонстрував літак Олександра Карп’яки. На відміну від більшості тодішніх аеропланів, гвинт на його літаку було встановлено попереду, а не позаду літального апарата. Лише через кілька років така компоновка стала загально-

прийнятою для літаків, як і хвостова ферма з оперенням, уперше застосована київським конструктором.

Ще одним авіаційним центром Російської імперії стало селище Червоне нинішнього Андрушівського району Житомирської області. Тут відомий цукрозаводчик Федір Терещенко вперше в Україні налагодив серійне виробництво літаків, а головний льотчик-випробувач «червоненських» аеропланів Любов Галанчикова заслуговує нашої вдячної пам’яті не лише як одна з перших вітчизняних авіаторок, а й як володарка кількох світових авіарекордів.

До речі, Сергій Уточкін, який упродовж трьох років зумів «обжити» небо понад 600 великих і малих міст Російської імперії, включаючи естонський Тарту і середньоазіатський Андіжан, був не лише невтомним пропагандистом авіації, а й видатним авіаспортсменом, хоча зовні аж ніяк не вписувався в елітний клуб авіаторів. Як напишуть респектабельні «Биржевые новости» в репортажі з першого всеросійського свята повітроплавання, що проходило у вересні—жовтні 1910 року в Петербурзі, «до группи вишукано вдягнутих спортсменів мовби помилково потрапили двоє чоловіків несхожого складу, несхожої породи — Уточкін та Єфімов». Та саме ці спортсмени стали здобувати перемогу за перемогою, що примусило організаторів свята запровадити нововведення — спеціальні призи для офіцерів.

Що ж стосується «гастрольної» діяльності Сергія Уточкіна, то завдяки їй мільйони людей уперше побачили аероплан і сотні тисяч — захопились авіацією на все життя. Серед них — наш видатний земляк Сергій Корольов, дорога в космос якого розпочалася з літакобудування, майбутні авіаконструктори П. Сухой, М. Полікарпов, С. Ільюшин та розробники авіадвигунів О. Мікулін і В. Климов. Усім їм у дитинстві пощастило стати свідками польотів Сергія Уточкіна, враження від яких визначило їхню подальшу життєву дорогу. Втім, чи дивуватися цьому, коли навіть відомий кожному Петро Нестеров, який першим у світі освоїв знамениту фігуру вищого пілотажу «мертву петлю» і здійснив (знову ж таки першим у світі) повітряний таран ворожого літака, загорівся авіацією лише після того, як у чині поручика-артилериста випадково потрапив на авіаційну виставу Сергія Уточкіна.

Віктор Павлоцький.