Соціальні витрати: житимемо у борг

Темпи зростання доходів випереджали темпи зростання валового внутрішнього продукту у 3—4, а в окремі роки більш ніж у 16 разів! Зростання номінальних доходів призводило до поступового зростання інфляції. Водночас фактично кожного року на соціальні витрати використовувалася майже 1/6 частина бюджету. Така тенденція, хоча і пов’язана безпосередньо із фактично перманентним станом передвиборної боротьби політичних партій, олігархічних угруповань та груп впливу, призвела до того, що у структурі доходів населення частка заробітної плати фактично зрівнялась із різними видами соціальних виплат.

Станом на кінець 2008 року темпи зростання соціальної допомоги випередили темпи зростання заробітної плати на 10,3% (порівняно із 2007 роком). Заробітна плата номінально зросла на 33%, соціальна допомога — на 43,3%. Таке навантаження на бюджет важко витримати і набагато більш потужним економікам, ніж українська, але гонка популізму завжди призводить до небажаних результатів.

Максимально використовуючи ресурси, що залишилися у спадок від СРСР, Україна поринула у «споживчий рай», що цілком закономірно виявився «пеклом».

Оскільки економічна діяльність всіх суб’єктів господарювання України була не в змозі забезпечити постійне зростання заробітних плат, що перевищувало зростання продуктивності праці та збільшення соціальних виплат за рахунок бюджету, відповідно всі уряди вдавалися до зовнішніх та внутрішніх запозичень, які допомагали стабілізувати ситуацію. Але користуватися цим ресурсом впродовж тривалого часу неможливо. Борги доведеться повертати. Світова фінансово-економічна криза довела, що навіть такі світові економічні гіганти, як США, Японія, Німеччина, зазнали істотних втрат і, відповідно, не можуть допомогти іншим країнам, зокрема Україні. Сподівання на підтримку з боку міжнародних фінансових установ, таких, як Міжнародний валютний фонд (МВФ) чи Світовий банк, марні, тому що ці установи створені для отримання прибутку, а не надання благодійної допомоги. Отже, за отриманий кредитний ресурс доведеться сплачувати високу ціну у майбутньому.

Упродовж шести років обсяг боргових зобов’язань держави зріс у п’ять разів. Відповідно, лише на обслуговування його, держава повинна витрачати значну кількість грошей. У 2009 році ця сума дорівнює 2 млрд. дол. США, або майже 15 млрд. грн., що становить приблизно 6% бюджету країни на 2009 рік. Нові запозичення, заплановані на період 2009-2011 років, лише збільшать фінансове навантаження на головний кошторис країни. Виходячі із реального стану падіння ВВП лише за перший квартал 2009 року у 20,3% та прогнозів щодо річного падіння українського ВВП до 18%, виконання бюджету 2009 — під загрозою. Реальність виконання майбутніх бюджетів безпосередньо залежить від тих кроків, що здійснюються урядом зараз. Будь-які тактичні виграші, отримані за рахунок залучення зовнішніх фінансових ресурсів, можуть перетворитися на стратегічні програші вже у найближчому майбутньому.

Чим загрожує невиконання бюджету або збільшення його дефіциту? Перш за все спокусою «залатати дірки» за рахунок емісії чи збільшення внутрішнього боргу (в сучасних умовах, коли НБУ має на балансі ОВДП на суму майже 15 млрд. грн., а на казначейському рахунку уряду менше ніж 5 млрд. грн., це порівнянні речі). По друге, зростання темпів старіння населення та постійне відкладання реформування галузі пенсійного забезпечення створюють загрозливу ситуацію із виплатою пенсій вже у найближчі 4—5 років.

За даними Пенсійного фонду, у 2008 році на 15,2 мільйона платників внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування нараховувалось 13,8 мільйона пенсіонерів. Таким чином, сьогодні на 10 працюючих українців доводиться дев’ять пенсіонерів. Очікується, що вже до 2015 року кількість пенсіонерів зрівняється за чисельністю з кількістю працюючого населення країни.

Слід зазначити, що витрати Пенсійного фонду, які 2004 року становили 36,2 мільярда гривень, до 2008 року зросли до 150,3 мільярда гривень, тобто фактично в чотири (!) рази. На 2009 рік заплановано здійснити 164 мільярди гривень пенсійних виплат. Тут варто наголосити, що бюджет Пенсійного фонду нестримно наближається до розміру Державного бюджету України. Але це ще не все. З того самого 2004 року було введено практику трансфертів Пенсійному фонду з Державного бюджету. І якщо в 2004 році об’єм трансфертів дорівнював 5,9 мільярда гривень, то до 2008 року він виріс до 33 мільярдів гривень, а на 2009 рік заплановано вже 49 мільярдів гривень, що становить майже 20% бюджету України. За збереження подібного тренду, у найближчі п’ять років обсяг трансфертів може зрости до 40% українського бюджету та фактично поховати його.

Збільшення кількості безробітних, що пов’язано із світовою фінансовою кризою, збільшить соціальні видатки держави. Незважаючи на послідовну урядову політику у сфері зайнятості, спрямовану на приховування реальної ситуації із зайнятістю населення, обмеження можливості громадян у реєстрації як безробітних та навіть у отриманні допомоги по безробіттю (відповідне положення ЗУ від 25.12.2008 №799 щодо отримання допомоги не з 8-го дня після реєстрації, а з 91-го дня, якщо робітник звільнився «за згодою сторін», скасував Конституційний Суд), зростає кількість прихованого безробіття.

За різними підрахунками, попри достатньо невисокий рівень офіційно зареєстрованого безробіття (близько 750 тис. осіб), у вимушених відпустках без збереження заробітної плати перебувають щонайменше 1,5 млн. осіб (наприклад, 02.07.2009 у повному складі відправлений у відпустку до 03.08.2009 колектив Харківського тракторного заводу), та ще майже 2 млн. громадян України працюють неповний робочий день чи тиждень (24 червні 2009 року попереджувальний страйк з цього приводу оголошував колектив «Криворіжсталі»). Відповідно, загальна кількість потенційних та реальних безробітних становить більше 4 млн. осіб, що перевищує 25% від усього працездатного населення України віком від 18 до 55—60 років.

Використання методології Міжнародної організації праці, що бере за основу показник економічно активного населення віком від 15 до 70 років для оцінки рівня безробіття в Україні, я вважаю недоречним, з огляду на чинне трудове законодавство. Будь-які маніпуляції із статистикою не можуть приховати того факту, що при падінні промислового виробництва за перше півріччя 2009 року більш як на 30% та зменшенні реальної заробітної плати майже на 10% при інфляції на рівні фактично 6% лише за 1 квартал — кількість отримувачів різних видів соціальної допомоги зростатиме.

Зростатиме кількість отримувачів — зростатиме загальний обсяг соціальних виплат при одночасному зменшенні кількості платників до державних фондів соціального страхування. Отже, з коштів центрального бюджету будуть покриватися видатки цільових фондів. Це, в свою чергу, призведе до ще більшого зростання дефіциту бюджету. Слід нагадати, що за Меморандумом, підписаним між Кабінетом Міністрів та МВФ, він може сягати більш як 16% бюджету, або 40 млрд. грн.

Соціальне навантаження на бюджет має відповідати економічній спроможності держави. Без цього, жодні обіцянки політиків підвищити рівень життя громадян завжди будуть нездійсненними. Не може країна, що виробляє товарів та послуг на 20 000 грн. на рік на кожного громадянина, сподіватися на виплату 12 000 грн. з цього у вигляді зарплат, пенсій, субсидій та пільг, при цьому ще й зазіхати на безкоштовну медицину, освіту, утримання сучасної армії та фінансування фундаментальної науки. Обсяг соціальних виплат має бути приведений у відповідність до наявних можливостей держави. Це не означає їх тотального скорочення. Скоріш — раціональне використання. Таке складне завдання має стати чи не першочерговим пріоритетом урядової політики поряд із вирішенням інших завдань. Але для цього потрібна політична стабільність принаймні впродовж 10 років. Враховуючи сучасні реалії, коли вибори Президента, Верховної Ради, органів місцевого самоврядування відбуваються чи не щорічно, не варто сподіватись на позитивні зміни у соціальній політиці.