Єдина водна артерія Донеччини може пересохнути без бюджетних вливань

Канал Сіверський Донець—Донбас працює ось уже понад півстоліття. Причому працює без зупинок, хоча за технологією окремі ділянки мали час від часу виключатися з виробництва — для профілактики і ремонту підземної частини споруд. Але сталося так, що проект «заводнення» індустріального краю почався і закінчився цим каналом: від будівництва каналу Дніпро—Донбас згодом відмовилися. Тож цей водний шлях довжиною 260 кілометрів — від півночі до півдня області — залишається єдиною артерією, яка живить вологою регіон.

Іншого резервного джерела водопостачання на Донеччині немає. В цьому — і проблема, і загроза. Адже підтримувати належний стан каналу дедалі важче. Бетон, щебінь та інші матеріали, які використовувалися п’ятдесят років тому, — не вічні. Так само відпрацювала свій вік значна частина насосного обладнання. Ситуацію на окремих ділянках каналу в області оцінюють як надзвичайну. Що робити? Проблему вивчала кореспондент «Голосу України».

Водний шлях починається неподалік села Райгородок у Слов’янському районі. Тут розташована гребля, що регулює наповнення каналу. До речі, ще кілька років тому автомобільна дорога на Красний Лиман пролягала саме через греблю. Що становило загрозу забруднення води та призводило до довгих черг із машин. Тепер автотранспорт іде паралельним шляхом. І ще один приклад дбайливого ставлення до природи: на вході до каналу стоять електронні відлякувачі, завдяки яким риба не потрапляє до греблі.

До Донецька вода долає шлях у 132 кілометри. А далі — до заходу та півдня області, до засушливих степових та маловодних районів. На каналі споруджено чотири підйоми, де встановлені потужні насоси. Одна з таких станцій, третя за ліком, піднімає масу води на висоту 62 метри. Досі тут працюють чотири насоси 1957 року випуску, виготовлені на не існуючому вже заводі «Уралгідромаш». «Головна проблема — вік обладнання, — каже директор регіонального управління із експлуатації каналу Сергій Савельєв. — У першу чергу тривожить зношеність насосних агрегатів, трубопроводів і допоміжного обладнання. Із часом коефіцієнт корисної дії знижується. Україна таке обладнання не виготовляє. Держава повинна звернути увагу на цю проблему».

Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» об’єднує в собі функції і експлуатації каналу, і постачання води промисловим споживачам та населенню. З одного боку, такий симбіоз потребує значних витрат. З другого — фахівці компанії добре бачать проблеми, із якими можуть зіткнутися споживачі, якщо канал Сіверський Донець—Донбас залишиться без реконструкції.

— Ми намагалися привернути увагу до проблеми починаючи з 2000 року, — каже генеральний директор «Компанії «Вода Донбасу» Олександр Аліпов. — У пошуках джерела втрати води зверталися навіть до Національного космічного агентства. І завдяки дослідженням із супутників знайшли багато аномалій. Кілька років тому відремонтували ділянку каналу в районі селища Курдюмівка, де були провали русла. Але аналогічного ремонту терміново потребують ще щонайменше 22 кілометри. Крім того, назріла реконструкція і модернізація насосних станцій. Уже створене четверте покоління агрегатів, які дають змогу заощаджувати 70 мільйонів кіловат-годин на рік. А це місячне споживання електроенергії компанією.

Ми побували в селищі Курдюмівка на відремонтованій ділянці каналу. Чотири роки тому тут виявили великі втрати води — через старі бетонні плити, розломи в земній корі і карстові провали. Тоді ж із обласного бюджету були терміново виділені гроші на ремонт аварійної ділянки. «Працювали «наосліп», досвіду не було, — пригадує головний інженер «Компанії «Вода Донбасу» Олексій Григор’єв. — Ніде в Європі така робота — герметизація каналу без його зупинки — не виконувалася. Ми використовували німецькі матеріали і спеціальне обладнання. Після того, як ділянку було загерметизовано, із колодязів і підвалів сусіднього села зникла вода — а раніше вона просочувалася».

Такого самого ретельного ремонту потребують і інші ділянки. Але якщо торік на ремонтні роботи компанія витратила 20 мільйонів гривень, то цього року — жодної копійки.

— Через кризові явища ми втратили доходи в обсязі 15 мільйонів гривень на місяць, адже споживання води в області впало на 23 відсотки, — констатує Олександр Аліпов. — Вважаю, власник каналу в особі держави повинен допомогти у вирішенні проблеми.

За словами генерального директора, компанія веде переговори із урядом щодо цільового фінансування програми реконструкції каналу. Обсяг фінансування, про який ідеться, — 400 мільйонів гривень. Причому модернізацію знову проводитимуть без зупинки каналу, хоча в області і є резервні водосховища, із яких тимчасово можна було б «напувати» споживачів. Але фахівці кажуть, що зупинка для каналу згубна: відбуваються зсуви, замулення, закривається русло. Тож є небезпека, що запустити водну артерію знову не вдасться.

В обласній раді вважають, що потрібно збільшити обсяги фінансування заходів із модернізації та реконструкції каналу, включивши їх до програми «Питна вода України». А ось із приводу підвищення тарифів на водопостачання думки депутатів розділилися. Прихильники підвищення зазначають, що 80 відсотків собівартості води становлять витрати на електроенергію, ціна на яку регулюється згори. Противники кажуть, що подорожчання «комуналки» населення нині сприймає дуже болісно. Але не менш болісно — і відсутність у кранах води. Один із депутатів навіть поставив під сумнів... необхідність проведення у Донецьку Євро-2012: мовляв, краще ці гроші витратити на реконструкцію каналу і допомогти всьому населенню області. Поки що держава як власник каналу Сіверський Донець—Донбас не виявляє активності в його порятунку. Забуваючи, що самопливом тече лише вода, а не гроші.

Щодоби споживачам Донецької області подається 1,4 мільйона кубометрів питної та 0,4 мільйона кубометрів технічної води.

На знімку: ці насоси качають воду вже понад півстоліття.