Туреччина дозволить будівництво газопроводу «Південний потік» по дну Чорного моря у своїй економічній зоні. Учора це рішення було оформлено офіційно під час візиту Володимира Путіна до Анкари. Це дасть змогу Росії обійти Україну при реалізації проекту. Втім, експерти припускають, що Туреччина в такий спосіб набиває собі ціну перед Євросоюзом і збільшує свою вагу в проекті «Набукко». Однак і Москва, маючи таку домовленість, зможе давити на тих, хто сумнівається. Зокрема, на Болгарію.

І хоча б якими віртуальними поки що були плани з будівництва газопроводів в обхід України, ясно одне: Європа більше не має наміру бути заручницею україно-російських газових конфліктів і хоче мати можливість одержувати альтернативний газ із альтернативної труби. Крім того, підписання газового протоколу в Анкарі фактично денонсує колишні домовленості з Україною щодо «Південного потоку».
Дозвіл Туреччини в Росії називають «великим стратегічним успіхом». Для його досягнення Москві довелося запевнити Анкару, що вона підтримає проект створення нафтопроводу Самсун—Джейхан, незважаючи на погрозу закриття альтернативного проекту Бургас—Александропуліс із болгарами.
Головна мета РФ — позбутися   залежності від ГТС України. І Росія крок за кроком прагне зменшити роль України в транспортуванні енергоресурсів до Європи. Крім того, лобіюючи проекти «обхідних» газопроводів: «Північного потоку» по дну Балтійського моря, «Південного потоку» — по чорноморському дну на Балкани, і «Блакитного потоку», який має пролягти там же в напрямку Туреччини, Москва використовує свої поки що досить віртуальні труби і як інструмент тиску на Україну.
«Південний потік» — один з амбіційних російських проектів для збільшення доставки газу в Європу. Передбачається, що його потужність становитиме 62 млрд. кубометрів на рік, і він доставить паливо в Італію й Австрію в обхід України. Частина труби має пройти по дну моря — від Новоросійська до болгарської Варни. Причина згоди Туреччини на прокладання газопроводу її територією пояснив напередодні турецький прем’єр-міністр.
Річ у тім, що російська сторона внесла пропозиції з використання трубопроводу Самсун—Джейхан для розв’язання проблеми перевантаженості Босфору танкерами, що транспортують нафту із чорноморського басейну. Росія традиційно виступала проти цього трубопроводу й пропонувала для розвантаження Босфору побудувати альтернативний — Бургас—Александропуліс (через Болгарію й Грецію). Експерти вважають, що два проекти не можуть бути реалізовані одночасно — немає стільки нафти. Якщо Росію пустять у турецький нафтопровідний проект, то вона відмовиться від болгарсько-грецького.
Однак не варто забувати, що за всього цього Туреччина зацікавлена й у конкуруючому з «Південним потоком» проекті — газопроводі «Набукко», який створюють країни Євросоюзу. Передбачається, що ним у Європу через Малу Азію піде іранський і туркменський газ. Отже, Євросоюз має намір знизити енергетичну залежність від Росії. Нагадаю, колективний договір по «Набукко» був підписаний на початку липня цього року саме в Туреччині.
У російського проекту є й інші проблеми. По-перше, дорожнеча, а по-друге, європейці побоюються, що нові «труби» будуть використані не для диверсифікованості поставок, а для диверсифікованості можливостей тиску на ЄС.
Тому фахівці майже не сумніваються, що лідери балканських урядів нададуть перевагу «Набукко», а не «Південному потоку» за інших рівних умов. Але в тім-то і річ, що цих рівних умов немає. І Москва намагається довести, що вона, на відміну від європейських чиновників, пропонує Туреччині й Балканам реальні проекти, які гарантують конкретні економічні вигоди.
На думку експертів, поступки, які Москва зробила Анкарі, свідчать про те, що завдання диверсифікованості маршрутів транзиту є для Росії ключовим. А їхнім каталізатором називають Брюссельські угоди, згідно з якими Україна домовилася з Євросоюзом модернізувати нашу ГТС за рахунок європейських кредитів, а не шляхом створення консорціуму з керування газопроводами, як хотіла Росія. Водночас прем’єр Юлія Тимошенко заявила, що лише 5 млрд. дол. буде достатньо, щоб розширити потужності української ГТС на 60 млрд. куб. м газу на рік — більше, ніж зможуть прокачувати альтернативні трубопроводи навіть після введення в дію всіх черг. З огляду на те, що всі альтернативні проекти невигідні Україні, логіка в діях українського уряду очевидна.
Крім того, російські балтійський і чорноморський трубопроводи, навіть за їхнього повного завантаження у дві лінії, що можливо в найкращому разі років через десять, не перекачають більш як 100 млрд. «кубів» газу, у той час як українська ГТС навіть зараз, без ремонту, здатна на 140 млрд. Плюс їхнє будівництво коштує в кілька разів дорожче від нашої модернізації...
У такому ось складному хитросплетенні інтересів глобальних гравців Україна й намагається маневрувати, домагаючись для себе найбільшої вигоди. Принаймні дуже хотілося б на це сподіватися.
 
На знімку: поки що вкрай необхідне країнам Європи газосховище «Більче-Волиця» (Стрийський район Львівської області).