Ми продовжуємо розповідати про земельний досвід європейських країн. У Румунії реформа грунтується на двох принципах: відродженні приватної власності на землю та інше майно і збереженні технологічного потенціалу агропромислового виробництва. Концепція поєднує процеси приватизації з розвитком кооперації.

У країні в 1991 році прийняті базові закони, що охоплювали сферу земельних відносин і землекористування, власності та корпоратизації, фінансів, оподаткування, розвитку технологічного потенціалу тощо. Так створено правове підгрунтя для переходу до ринкових відносин. Чинним законодавством було визначено чотири форми власності: державну, кооперативну, державно-кооперативну та приватну. Землі державної власності (238 державних сільгосппідприємств, у яких зосереджено три чверті основних виробничих фондів сільського господарства країни) становлять 20 відсотків сільгоспугідь; кооперативної (3776 сільськогосподарських виробничих кооперативів) — 67% сільгоспугідь і 21% основних фондів; приватної — 13% угідь і 4% основних фондів. Державно-кооперативна форма ще не набула достатнього розвитку. Закон «Про землю» регулює такі питання, як право власності, володіння, використання, розпорядження (спадщина, дарування, купівля-продаж), право власності на вироблену продукцію. При цьому обов’язковою умовою отримання у власність землі є її обробка та підтримання родючості грунтів. Другий принциповий момент закону: за рахунок угідь сільськогосподарських кооперативів виділяються ділянки всім членам кооперативу (зокрема тим, хто не мав земельного внеску під час організації кооперативу), а також колишнім власникам землі (та їхнім спадкоємцям), які не працюють у кооперативі. Третім важливим положенням є виділення землі всім, хто бажає постійно проживати в сільській місцевості та займатися господарюванням. Загалом розпайовано близько 9 мільйонів гектарів ріллі.
Земля може належати фізичним і юридичним особам або громаді. Мінімальний розмір земельної ділянки становить 0,5 гектара на одну людину, але не більше 10 га на сім’ю, незалежно від кількості землі, внесеної до кооперативу під час його організації. Решта земель кооперативу передасться державі або залишається в розпорядженні місцевих органів влади, що можуть надати її особам, які подали заяву, зобов’язуються постійно проживати в цій місцевості та обробляти землю, яку отримують. Інженерно-технічні працівники, працівники комунального господарства та інші спеціалісти сфери обслуговування, якщо вони не володіли землею, мають право отримати із земельного фонду сільської громади 0,5 га на сім’ю у користування на час проживання в цій місцевості. Якщо власник не виконує визначених законом умов і водночас протягом року не продає землю, то після письмового попередження на нього накладають штраф за кожен необроблений гектар. Наступного року розмір штрафу збільшується на 50%, на третій рік — на 100%. Після цього земля переходить у власність держави.
Нині у приватній власності перебуває 85% усіх сільськогосподарських угідь. У цьому секторі виробляється близько 90% усієї сільгосппродукції. Середня площа фермерських господарств становить три гектари, в тому числі близько двох гектарів ріллі. Максимальна площа угідь одного сільгосппідприємства не може перевищувати 200 га.
З метою залучення коштів Румунія забезпечила сприятливі умови для іноземних інвесторів — створила змішані товариства, м’який фіскальний і митний режими, надала дозвіл на створення компаній зі 100% участю іноземного капіталу тощо.

З матеріалами Центру Разумкова знайомилася Галина КВІТКА.