Колега розповідає:
— Пам’ятаю, коли мені було років з чотири, у садку почали нас готувати до школи чи щось таке. Загалом, учили лічити-писати тощо.
І от малює вихователька Катерина Василівна на дошці п’ять сонечок і просить їх полічити. Я напружую свої малюсінькі мізки і шепчу: «П’ять!» І що? Вона мені каже: «Ні, неправильно!» «А скільки тоді?» «Ми ще не пройшли число п’ять, тому тут три сонечка і ще два сонечка, зрозуміло?»
Відтоді ненавиджу математику.
Нині так примітивно не перевіряють знання. Тепер модно тестувати дітей, заганяючи їх у кут. Та само колега принесла мені «Питання для визначення рівня загального розуміння, усвідомлення і ставлення дитини до школи». Їх ставили в одній зі звичайних ЗОШ столиці її шестирічному сину.
Як тебе звати, скільки тобі років, де живеш, імена батьків — це елементарно. Київ — що це за місто, що в ньому цікавого, коли з’являються листя на деревах і як переходити вулицю — для нинішніх акселератів це нормальні запитання. Навіть про космос вони знають, імена письменників і поетів називають. Більше того, питання на засипку «Що таке чесність, скромність, правдивість?», «Як розуміти фразу: «у людини золоті руки?», «Чому в кіно та у транспорті треба платити гроші?» лускають як насіння.
А що ж такого важкого, запитаєте, у тестувати? Та нічого. Хіба дитина не знає, хто написав казку «Про рибака і рибку», не скаже, хто такий Гагарін, що треба робити під час пожежі, які країни розташовані навколо України, як назвати трамвай і потяг одним словом? Має знати!
Але влаштовувати допити, вибачте, тестувати дитину під час вступу в одинадцятирічку — незаконно. А що, якщо дитина не знає, для чого людині голова, не назве дні тижня і місяці зими, не скаже, як зупинити кров з пальчика? Не візьмуть?
Тоді можна взагалі відбити бажання вчитися у школі. А це серйозніше, ніж ненавидіти математику.
