Борис Жебровський: «Діти — це вчителі з майбутнього»

Завжди енергійний, щирий, він приходить у навчальні заклади й державні установи з безліччю ідей. Він не боїться змінювати стиль роботи управлінь, експериментувати та впроваджувати інновації. Школярі та журналісти назвали його хрещеним батьком учнівського самоврядування, бо саме з його легкої руки було створено систему шкільної влади спочатку в Києві, а потім і в Україні.

Мова про Бориса Михайловича Жебровського, президента Міжнародного педагогічного клубу європейських столиць (на знімку серед шкільних лідерів).

Саме за його керівництва освітою столиці, за підрахунками журналістів, започатковано понад 200 педагогічних інновацій. Багато які з них були першими не лише в Україні, а й у Європі.

Але найбільш рідним і далекоглядним він сам вважає проект «Київський трикутник». 16 вересня 1995 р. на загальноміській нараді було підписано унікальну і по цей день тристоронню угоду про співпрацю та спільний план дій між головним управлінням освіти і науки КМДА, об’єднанням батьків школярів та Радою старшокласників. Це стало початком потужного молодіжного лідерського руху. У межах «трикутника» розроблені та діють «Хартія старшокласників міста Києва», «Школа управлінської майстерності», «Бюро захисту прав особистості». Проводяться щорічні конференції, традиційними стали акції «Молодь проти СНІДу», «Посади своє дерево», «Лідерський уїкенд»; конкурс «Авторська пісня», «Київський вальс», змагання КВК тощо.

— Борисе Михайловичу! Коли виникла ідея створення Учнівської ліги Києва?

— Ще школярем я зрозумів, що комфортно навчатися тоді, коли тебе розуміють вчителі та батьки. Тому, отримавши можливість на високій посаді реалізовувати свої ідеї і мрії, почав з налагодження взаємодії між дітьми, вчителями й батьками. Результатом довготривалих зусиль і стала угода в 1998 році.

— Ваше дітище — Школа лідерів. Вона проходила в засніжених Карпатах, у затишній Пущі-Водиці, щороку на початку вересня в міжнародному центрі «Артек». Яка різниця між першим виїздом та останнім, на якому ви були?

— Після перших виїздів до «Артеку» його керівники зізналися: лідерські зміни — це школа і для працівників самого центру. Звісно, покоління змінюються, база оновлюється, але програми загалом залишаються традиційними. Коли я там був останнього разу, відбувся перший всеукраїнський збір лідерів, участь в якому взяли і керівники управлінь освіти усіх регіонів країни.

Повернувшись додому, учнівські лідери та освітянські керівники зустрілися з обласними керівниками, погодили план дій. Розпочалася ефективна співпраця між учнями, адміністрацією та батьками.

Того ж року було створено Всеукраїнську раду учнів профтехосвіти. У ній багато лідерів від самого життя, за якими не завжди стоять батьки, школа. Вони самі себе годують і відповідають за свої вчинки.

Багатьох цікавило питання, куди зникають учнівські лідери після вступу до вищого навчального закладу. Досвід показує, що зазвичай вони «губляться», бо у вузах помітна політична заангажованість, тиск адміністрації, комерційний інтерес. А далеко не всі лідери учнівського самоврядування це сприймають.

Нинішнє керівництво має зрозуміти, що самоврядування — це вимога часу. Дуже багато сьогодні відкинуто за принципом: це зробили інші, отже, ми цього робити не будемо. Це позиція не професіоналів, а амбітних чинуш. На превеликий жаль, дорослі іноді поводяться гірше, ніж діти.

— Сьогодні на проекти учнівського самоврядування бракує бюджетних коштів, тому молодь шукає спонсорів. Як ви до цього ставитесь?

— За великим рахунком, державні ін’єкції — це теж спонсорство. Потрібно поводитися дуже обережно, щоб не потрапити в залежність. Угоди про співпрацю мають бути прозорі. Може бути, до речі, не лише фінансова допомога, а, перш за все, інтелектуальна чи організаційна.

— Борисе Михайловичу, ви активно допомагаєте учнівському самоврядуванню і сьогодні. Чи не з цією метою створено «Молодіжний клуб лідерів»?

— За 10 років існування «Київського трикутника» школу лідерства пройшло кілька тисяч юнаків і дівчат. З моменту створення великого трикутника в 1998-му багато що змінилося, тепер є можливість сказати авторитетне слово уже тим, кого ми виростили. Гадаю, сотня вільних, яскравих і незалежних особистостей завжди знайдеться для того, щоб продовжувати цю справу. І, сподіваюсь, робота «Молодіжного клубу лідерів» активно сприятиме розвиткові учнівського та студентського самоврядування. І, за великим рахунком, саме з цього середовища буде формуватися наукова, літературна, політична, державна еліта України.