Нинішнього року в нашій країні буде зібрано 39 мільйонів 430 тисяч тонн зернових культур. Такий прогноз представив директор інформаційної компанії «ПроАгро» Микола Верницький на щорічному агрофорумі «Зерновий бізнес України: ціноутворення і побудова ефективної системи збуту», який стартував у Києві.
Це значно менше, ніж торік, коли, відповідно до офіційної статистики, зібрали 53 мільйони 264 тисячі тонн. Хоча Микола Верницький підсумкову цифру Держкомстату вважає завищеною, у вазі після доробки, на його думку, був 51 мільйон тонн.
За словами Миколи Верницького, істотно зменшиться порівняно з минулим роком врожай пшениці — до 18 мільйонів 430 тисяч тонн (у 2008-му було 25 млн. 882 тис.), ячменю — до 10 мільйонів 440 тисяч (12 млн. 611 тис.), кукурудзи — до 7 мільйонів 850 тисяч тонн (11 млн. 422 тис.). Адже врожайність цих культур помітно впала. Причини тут традиційні, озвучувалися не раз: посушлива погода в період весняної сівби, заморозки в квітні, зливи під час збирання, а також використання менш якісного, не такого дорогого насіння і часте недотримання агротехнологій. Серед чинників низьких цін на зерно називалися висока внутрішня пропозиція, скорочення споживання (адже особливого зростання поголів’я у тваринництві не спостерігається), проблема доступу до елеваторів.
Що стосується самого агрофоруму — на ньому зібралися виробники сільгосппродукції, продавці, представники влади, щоб обговорити питання ціноутворення та успішного збуту. Адже невизначеність на ринках, скорочення кредитування господарств агробізнесові не на користь.
Чимало часу учасники агрофоруму присвятили обговоренню спільної політики України, Росії та Казахстану в сфері виробництва і збуту зерна. Роль цих країн на світовому ринку помітно посилилася, хоча їхня частка у виробництві зернових зросла не так істотно — з 7—8 відсотків до 9. Водночас сегменти перехресного інтересу не настільки великі, як здається на перший погляд, бо Казахстан, приміром, експортує високоякісну пшеницю, Росія — переважно середнього класу, а ми — якістю нижче середньої і фуражні ячмінь та кукурудзу. Тобто, кожна з країн орієнтується на різні ринки й товарно, й географічно. Складно привести аграрну політику наших країн до спільного знаменника, тому що в України є низка обмежень, пов’язаних із членством у СОТ, а Росія і Казахстан, навіть якщо вони вступлять до цієї міжнародної організації, мабуть, матимуть інший набір зобов’язань.
