Три запитання на засипку

Якщо торік комбанки у першому півріччі одержали 5,3 мільярда гривень прибутку, то цього року за січень—червень — 14,3 мільярда гривень збитків. Нацбанк пояснив таке фіаско значним зростанням видатків на відрахування у резерви під активні операції (більш як 33 мільярда гривень). Цікаво інше. При цьому Нацбанк невдоволений кредитною активністю низки банків, про що він ставить до відома. Процитую: «Маючи високий рівень ліквідності, окремі банки не завжди раціонально використовують наявні ресурси для фінансової підтримки своїх клієнтів... Свідченням цього є повільна динаміка відновлення процесів кредитування».

Як на мене, це чистої води піар. За нестримного скорочення доходів (з 68,1 відсотка — станом на квітень до 54,3 відсотка — станом на червень) і за зростання кількості прострочених кредитів (з 18 до 40,7 мільярда гривень за півріччя) бурхливої діяльності від комбанків марно очікувати. Якість їхніх кредитних портфелів залежить від курсу гривні, оскільки більша частина позик надавалася у доларах США. Якщо курс гривні істотно девальвуватиме, то зростатиме і кількість проблемних кредитів, і обсяги видатків на резервування, і збитки комбанків, а загальні активи комбанків будуть скорочуватися стрімко й невідворотно.

Передумови для послаблення гривні проявилися ще позаминулого тижня, коли курс знизився до 7,925 грн./$ в п’ятницю з 7,820 грн./$ у четвер, а минулої середи невдоволений попит на долари США на міжбанківському ринку «вистрілив» — і гривня подешевшала проти «зеленого» одразу на 10 копійок. За нестачі достатніх обсягів експортної виручки на ринку Нацбанк, наче уряд, вимушений виступати у ролі вогнегасника. Але воно того варте, якщо намір запровадити аукціони з продажу валюти для юридичних осіб не черговий піар (дотепер Нацбанк продавав валюту тільки для позичальників-фізичних осіб). На думку переважної більшості банкірів, якщо регулятор продаватиме валюту для погашення кредитів підприємствам, дуже скоро він не тільки усуне шкідливу курсову турбулентність на валютному ринку, а й зміцнить гривню проти долара США. До того ж, судячи з масштабів падіння промисловості, далі вже падати нікуди, тому проблемна заборгованість у комбанках надалі навряд чи зростатиме. Кумулятивне зростання промисловості місяць до місяця, на яке посилається Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, мало чого варте без досягнення стабільної роботи в банківському секторі.

Благополуччя гривні вирішальним чином залежить від того, якою буде інфляція. З огляду на це я доволі скептично ставлюсь до того, що нібито питання про підвищення роздрібних тарифів для населення з 1 вересня, а для підприємств теплокомуненерго — з 1 жовтня, вже вирішено остаточно. По-перше, Нацкомісія з регулювання електроенергетики у своєму повідомленні нових цін не наводить, по-друге, такі рішення перед виборами не приймають вже тому, що за ними судять про кандидатів. Підняти тарифи для підприємств ТКЕ до економічно обгрунтованого рівня означає їх подвоїти. А теплова енергія має неабияку вагу в комунальних тарифах, що потягнуло б інфляційний струс і кризу платежів. Схоже на те, що Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко наполягатиме на їх скасуванні або перегляді. В спосіб, який не псуватиме імідж заступниці інтересів електорату. Як вона це робить, наполягаючи на скасуванні безглуздих тарифів у столиці.

Смішно переглядати інтернет-сайти: одні стверджують, що підвищення тарифів на газ ініціював Президент, інші — Прем’єр-міністр. Насправді — здоровий глузд, і про це треба говорити не за кілька місяців до президентських виборів. Бо населення сплачує за газ 402—622 гривні, або $51,5—79,7 за тисячу кубометрів (залежно від рівнів споживання), тоді як промисловість — $310. Підприємства ТКЕ купують газ у «Нафтогазу» за $153,7, тоді як середньорічна вартість імпортного газу — $228, а різницю покриває держбюджет. Про яку економічну обгрунтованість тарифів і збалансованість фінплану НАК «Нафтогаз України» мова?! Уряд таки скоригував фінплан останнього, але про це не розголошувався: мовляв, конкретизували рівні споживання, а решту ще треба узгоджувати... Але й без цього зрозуміло, що гіпотетично ймовірна криза неплатежів у разі підвищення тарифів може принести НАКу не багатомільйонні прибутки, а збитки.

Президентські вибори наче перевели країну в інший вимір — неслухняний, показушний, стрімкоплинний. Серед тижня слухав коментарі заступника глави секретаріату Президента Олександра Шлапака стосовно причин несприйняття главою держави нової редакції Бюджетного кодексу. Виявляється тому, що нова редакція Кодексу «ледве не поділила країну на бідних і багатих». А мені здавалося, що з цим упоралися ще за старої редакції. Далі — Бюджетний кодекс нібито розвалює інтеграцію адміністративно-територіального устрою, створюючи нові ризики напруги по лінії «село—місто». А більшість голів місцевих рад якраз цього і не помічають, вважаючи, що нова редакція стимулюватиме розробку і впровадження територіально-адміністративної реформи. Але, що незаперечно, то це «політизація і піаризація проблем нового Бюджетного кодексу, непідготовленість і суєта», які лишають враження перевиборного трюку. Але цій суєті підпорядковані напередодні виборів усі рішення, бо з ними зволікали довгі роки. Зволікали — лукавили, і поспішаємо — лукавимо. Якщо вето не подолають, то можна буде звинуватити Президента країни в тому, що він залишив сільську касу без грошей. Якщо вето подолають, то виборець учергове побачить, як важко Прем’єр-міністрові відповідати за всі каси країни. І чи не тому вона бере на себе таку велику відповідальність (я маю на увазі доручення сформувати держбюджет-2010 на основі заветованої Президентом редакції Бюджетного кодексу), що розуміє: через парламент такий законопроект не пройде.