«Китайське диво»

Хочу сказати, що успіхи Китаю справляють надзвичайно сильне враження, змушують говорити про те, що нинішнє століття справді стане «століттям Китаю».

Ця поїздка особисто для мене була вже третя за останні десять років, отож мені є чим поділитися, адже унікальність країни полягає в тому, що її найбагатша історія і давня культура органічно переплітаються з найсучаснішими технологіями, а великий і мудрий китайський народ демонструє нові економічні дива.

Спочатку декілька переконливих цифр. За три десятиліття з початку реформ (1978 рік) валовий внутрішній продукт Китаю виріс більш ніж у 12 разів. Країна, котра за розміром ВВП у 1979 році посідала 32-ге місце у світі, нині вийшла на четверте місце після США, Німеччини і Японії.

За роки реформ у китайську економіку залучено більш як 650 мільярдів доларів прямих іноземних інвестицій. Золотовалютні резерви перевищили 2,132 трильйона доларів, за цим показником країна вийшла на перше місце у світі і така «подушка безпеки» страхує її від судом західних біржових структур. Випуск різних видів продукції, у тому числі машинобудування і сфери високих технологій, збільшився навіть не в рази, а на порядки.

Увесь світ дивується успіхам «китайського дива». Адже жодна держава ніколи не показує таких разючих темпів. І це «диво» не народилося на рівному місці —Китайська Народна Республіка 20 років дуже скрупульозно готувалася до проведення економічних реформ і 30 років завзято й послідовно їх проводить, у результаті чого домоглася фантастичних результатів. Як говорить старе китайське прислів’я, «не бійся йти повільно, бійся тільки зупинитися».

Країна під керівництвом Компартії Китаю, що править уже 60-й рік, здійснила рішучий поворот від адміністративно-командної економіки до моделі соціалістичної планово-ринкової економіки стосовно до своїх завдань і можливостей, тобто із китайською специфікою. Китайські товариші показали усьому світу, що гнучке поєднання фундаментальних засад соціалізму, національних особливостей і зарубіжного досвіду дуже ефективне. При цьому ідея вільного ринку впроваджується поступово, ґрунтовно, а не миттєво «шоковою терапією», як це було в нас.

У результаті економіка Китаю не кинута на волю ринку, на «потік і пограбування», як, скажімо, в Україні, а й надалі залишається планово-керованою. Ринок використовується як рушій економічного зростання, здатний об’єднати співробітництво і конкуренцію, зовнішню відкритість.

Державний сектор Китаю включає енергетику, видобувні галузі, авіакосмос, військово-промисловий комплекс, фармацевтику, металургію та деякі інші галузі. Земля знаходиться в державній і колективній власності. Є два типи банків: комерційні, які орієнтуються на прибуток, і політичні, котрі видають довгострокові кредити під низькі відсотки для виконання державних завдань розвитку. Ціни більш ніж на 90% видів продукції диктуються ринком. Держава встановлює тверді ціни на базову продукцію (нафту, газ, електроенергію).

Китай став могутньою державою, що стрімко розвивається, котра зайняла впливове місце в сучасному економічному, політичному і науковому світі. КНР стала лідером з виробництва сталі й прокату, кольорових металів, вугілля, цементу, бавовни і бавовняних тканин, кольорових телевізорів, зерна і м’яса. Товари з оцінкою «Made іn Chіna» («Зроблено в Китаї») буквально заполонили супермаркети всіх країн.

Китайські реформи — це наймасштабніший соціально-економічний експеримент ХХ—ХХІ століть з переведення відсталої країни від примітивних форм господарства до прогресивного виробництва, до сучасних форм життя, щодо входження в міжнародний економічний простір. Звісно, китайське керівництво дуже обережно впроваджує реформи, відпрацьовуючи їх у рамках окремої волості, повіту, провінції, окремого підприємства чи окремої галузі. При цьому ретельно аналізуються плюси і мінуси тих чи інших експериментів і тільки тоді з необхідними виправленнями реформи поширюються на всю країну.

Саме так створювалися вільні економічні зони (ВЕЗ), у яких є найсучасніші наукоємні та високотехнологічні виробництва. На членів нашої делегації незгладиме враження справила ВЕЗ «Пудун» у Шанхаї. Це справжнє диво XXІ століття зі своїми заворожуючими хмарочосами, де розмістились офіси і філії підприємств із більш ніж ста країн. І над усім цим піднімається третя за висотою у світі 468-метрова телевізійна вежа «Перлина Сходу».

Несучими конструкціями реформ, основними пріоритетами залишаються політична стабільність, економічний розвиток і покращення матеріального становища народу.

Так, ще зовсім недавно в Китаї також було чимало прикрих помилок — це «маленькі доменні печі» в кожному селянському дворі й горезвісне «полювання на горобців», соціальні експерименти Мао Цзедуна та його «червоні цитатники», «кампанія сотні квітів», безчинства хунвейбінів і конвульсії «культурної революції», так звані «Великі стрибки» і народні комуни...

Але за п’ять тисяч років китайської цивілізації в народі виробився певний менталітет, напрямок думок і поглядів на світ, що допомогло уникнути небезпечних крайнощів, виробити правильне розуміння ситуації і зробити належні висновки.

Вузловим питанням реформування стало правильне співвідношення ринкових механізмів та економічних функцій уряду. Метою й основним змістом державного регулювання є:

— політична й економічна стабільність;

— економічне зростання;

— економічна справедливість.

Основи китайської економіки — макрорегулювання і макроконтроль: держава найвищою мірою ефективно виконує свої функції. І хоч би як інтенсивно розвивався бізнес, вирішальне слово завжди буде за держрегулюванням і держконтролем. У КНР не проводилася приватизація державних підприємств, а створення приватних починалося з нуля за підтримки держави.

Свого часу національний лідер Китаю Ден Сяопін накреслив чіткий план модернізації країни: за 80-ті роки збільшити валовий внутрішній продукт із 250 до 500 доларів на душу населення. За 90-ті роки знову подвоїти ВВП, підняти його з 500 до 1000 доларів. А потім, до середини ХХІ століття, збільшити ВВП ще в чотири рази — до 4000 доларів. Тоді Піднебесна остаточно покінчить з відсталістю.

Як же рухається Китай у цих орієнтирах? Ось уже десять років Китай розвивається найшвидшими у світі темпами. За одне покоління така величезна країна перетворилася на могутнього і динамічно зростаючого велетня. Перші два подвоєння ВВП було здійснено в намічені терміни. А на третє потрібно було лише шість років.

У 2006 році ВВП КНР досяг 2,7 трильйона доларів, або більш ніж по 2000 доларів на людину. У 2007-му ВВП перевищив 3,4 трильйона доларів. А зростання економіки становило 11,4 %, що стало рекордним за останні 15 років. Загальний обсяг зовнішнього товарообігу з початку реформ зріс у 70 разів і в 2007 році перевищив 2 трильйони доларів. За цим показником Китай посідає друге місце у світі. При цьому позитивний баланс становив 262,2 мільярда доларів.

Планово-ринкова система керування в Китаї дає змогу проводити активну інвестиційну політику і одночасно стримувати інфляцію (у 2007—2008 роках вона становила 5—6%). Частка інвестицій у ВВП Китаю становить 50%, це дозволяє будувати нові заводи, фабрики, інші підприємства.

Звичайно, глобальна фінансово-економічна криза негативно впливає на господарство Китаю як найважливішого учасника міжнародної економіки, адже ВВП Китаю становить близько 10% ВВП світу. Торік зростання ВВП країни в умовах кризи трохи уповільнилося і становило 8%. Економісти вважають, що зростання ВВП Китаю збережеться і цього року також на рівні 8%, що цілком реально з урахуванням необхідних потреб і можливостей.

Так, якщо в першому кварталі 2009 року тільки в 12 із 220 держав планети спостерігається економічне зростання, а ВВП України впав на 20,3%, то на першому місці щодо зростання ВВП знаходиться соціалістичний Китай — 6,5%, на другому — соціалістичний В’єтнам —6,2%. Своїми темпами економічного зростання вони підтверджують чудові перспективи соціалістичного шляху розвитку.

Китайські політики переконані, що нове подвоєння ВВП цілком може відбутися до 2020 року. Тоді валовий внутрішній продукт КНР наблизиться до 6 трильйонів доларів при півторамільярдному населенні. А на кожного жителя Піднебесної припаде по 4000 доларів, про які мріяв Ден Сяопін.

Відомо, що населення Китаю становить нині понад 1 мільярд 300 мільйонів чоловік, тобто п’яту частину населення планети. І для держави найголовніше —забезпечити людей продуктами, вирішити продовольчі потреби внутрішнього ринку.

Ось чому аграрний сектор є важливою частиною китайської економіки. В ньому зосереджено більш як 45 відсотків трудових ресурсів країни. Після утворення КНР у 1949 році було докладено великих зусиль, щоб підняти село. Адже в перший рік народної влади виробництво зерна становило лише 113 мільйонів тонн.

Надання селянам землі викликало небувалий сплеск їх виробничої активності. Держава збільшує капіталовкладення в сільськогосподарське виробництво і переробку його продуктів. Ведеться будівництво нових доріг у сільській місцевості довжиною 180 тисяч кілометрів. Селянам виділяється сільськогосподарська і побутова техніка за пільговими цінами, аграрному бізнесу видають кредити з низькою процентною ставкою. Усе це дає відчутну віддачу, допомагає 720 мільйонам селян знайти рівні права на існування і розвиток.

За рахунок інтенсифікації своєї праці хлібороби за п’ять років (1979—1984) збільшили щорічний збір зерна з 290 до 400 мільйонів тонн. Уперше в історії було зібрано по 400 кілограмів зерна на кожного жителя. У 2008 році виробництво зерна становило 528 мільйонів тонн (включаючи бобові), виробництво бавовни — 6,73 мільйона тонн, олійних культур — більш як 30 мільйонів тонн, виробництво цукроносіїв — 109,87 мільйона тонн, а валове виробництво свинини, яловичини і баранини становило понад 80 мільйонів тонн, що в переведенні на середньодушове споживання становить 61,5 кілограма, тоді як в Україні — лише 41 кілограм.

У результаті кількість людей в абсолютній бідності в Китаї скоротилася з 250 до 26 мільйонів чоловік, або з 25 до 2 відсотків жителів. Здобуто, за оцінкою Організації Об’єднаних Націй, безпрецедентну в новітній історії перемогу над злиднями. У найбільш населеній країні світу вперше утвердилося головне з людських прав — право на гідне життя.

А перемога над голодом, від якого віками страждала країна, створила сприятливі передумови для розвитку торгівлі і ремесел, для розквіту малого бізнесу, мінімізувала соціальну ціну переходу до ринку. Три роки тому в Китаї скасували сільськогосподарський податок, що існував понад два з половиною тисячоліть.

У Китаї склалася стабільна торгівля сільгосппродукцією. Її експорт та імпорт зросли в порівняльних розмірах: у 2007 році експорт оцінювався у 37 мільярдів доларів, а імпорт — у 41 мільярд. Характерні цифри: експорт зерна в 2008 році наблизився до 10 мільйонів тонн, а імпорт становив 1,6 мільйона тонн. КНР має намір і надалі розвивати сільське господарство, підвищувати доходи селян.

І це при тому, що сільськогосподарських земель у Китаї і так занадто мало. Забезпеченість орними площами становить менш як 40 відсотків середньосвітового рівня — 106,7 мільйона гектарів, або 0,077 гектара на людину. За методикою ООН, критичною межею на людину вважається 0,05 гектара. Та й за більшістю інших природних ресурсів у розрахунку на душу населення Китай істотно відстає від середньосвітових показників: лісами — менш як 14 відсотків, мінеральними ресурсами — 58 відсотків, фактично він відчуває серйозну нестачу практично усіх видів корисних копалин.

Звичайно, цей дефіцит серйозно гальмує процес економічного і соціального розвитку країни.

Малий бізнес на селі — новий, динамічний сектор економіки Китаю. У півтора мільйонах селищних підприємств, що виникли у Піднебесній, створено 150 мільйонів нових робочих місць, тим самим скорочується надлишок робочих рук на селі. Це дозволило перетворювати головне багатство Китаю — трудові ресурси — на реальні товари і послуги.

У 2000 році сільський малий бізнес, який називають «секретною зброєю» китайських реформ, давав третину промислової продукції країни і майже чверть її експорту. З’ясувалося, що розміщати виробництво нескладних деталей у прилеглих селах великим заводам вигідніше, ніж будувати нові цехи на дорогій міській землі.

У Китаї є 43 мільйони малих і середніх підприємств (вони забезпечують 60% ВВП і 60% податків з промисловості). Антикризові заходи уряду відкоригували податок на споживання, скасовано багато зборів, відновлена практика повернення податку з експортної продукції. Спеціально для підтримки малого і середнього бізнесу виділено 3,5 мільярда юанів (майже 0,52 мільярда доларів). Створюється спеціальний банк.

Компартія висунула стратегічний курс на створення «нового, соціалістичного села», щоб упродовж двох десятиліть стерти розходження в рівні життя між селом і містом. Уже 2009 року на потреби сільського господарства, села і селянства виділяється коштів майже на 40% більше, ніж 2008-го. А сільгоспдотації перевищать торішні на 3 мільярди доларів.

Гадаю, досвід Китаю може бути повчальний і для наших «безперспективних сіл» і малих міст, населення яких скорочується через неможливість знайти роботу. Особливо для неповноцінної або позбавленої мобільності робочої сили, наприклад, для людей похилого віку.

Китайській Народній Республіці є чим пишатися і в інших галузях і сферах. Так, цьогоріч на цілі фармацевтики й охорони здоров’я буде спрямовано більш як 7 мільярдів доларів. Це стане вагомим внеском у формування розвиненої системи медичного обслуговування і забезпечення медикаментами населення країни.

Компартія й уряд КНР докладають чимало зусиль для реалізації державної програми «Людина — понад усе!», яка забезпечує всім членам суспільства права на рівну участь у житті та рівний розвиток, що відповідає закріпленій у Конституції КНР концепції: «Держава поважає і забезпечує права людини».

А щодо «людського виміру», то треба сказати, що за роки будівництва соціалізму середня тривалість життя в Китаї подвоїлася: чоловіків — піднялася до 74 років, а жінок — до 82. Життєвий рівень статистичного китайця піднявся більш ніж у чотири рази. Мало того, середньостатистичний китаєць став вищим на 10 сантиметрів. Навіть у цьому медико-соціальному факті, як у краплі води, відбивається все: якщо люди додають у віці, зрості, отже, вони краще, ніж раніше, харчуються, у них краще медичне обслуговування, кращі умови життя, відтак, у них гарний загальний підйом економіки. Обов’язковою і безплатною є десятирічна середня освіта.

Не таємниця, що одна з головних китайських проблем — демографічна проблема. При цьому не з точки зору вимирання і скорочення кількості населення, як це є в Україні, а з точки зору природного збільшення і необхідності державного регулювання його народжуваності. Якщо при проголошенні Китайської Народної Республіки в 1949 році населення становило приблизно 550 мільйонів людей, то нині, як уже йшлося, — 1 мільярд 300 мільйонів.

У зв’язку з цим на законодавчому рівні вироблена установка «одна сім’я — одна дитина». При цьому нова демографічна політика стримування народжуваності створює нові, безпрецедентні проблеми. Однією з них є швидке старіння населення Китаю. Чисельність старших вікових груп зростає удвічі швидше, ніж населення загалом, тобто дедалі менша кількість працездатних змушена буде утримувати дедалі більше пенсіонерів.

Таке поєднання масштабних «різноспрямованих» проблем — дуже серйозне питання для Компартії та уряду Китаю. Разом з тим вони цілком розв’язувані — нинішнє зростання ВВП створює не менше 10 мільйонів робочих місць на рік та й старі люди в соціальному плані захищені. У бюджеті на 2009 рік на ці цілі виділяється на 17,6% більше від торішніх показників.

За даними Міністерства цивільної адміністрації Китаю, за станом на кінець 2008 року в країні проживало 159,89 мільйона осіб старше 60 років, або 12% від загальної чисельності населення. Нещодавно при Китайському науковому товаристві геронтологів був заснований Комітет з вивчення проблем допомоги старим людям, який на початковому етапі проводить ретельне дослідження умов життя нужденних людей похилого віку. Тільки в Шанхаї створено 200 народних центрів для пенсіонерів і ще стільки само будуються і модернізуються.

Тепер Компартія й уряд Китаю ставлять завдання будівництва гармонійного суспільства — подолання основних протиріч і диспропорцій (між містом і селом, між приморськими і внутрішніми регіонами, між промисловим розвитком і екологічною обстановкою). Для цього передбачається більше уваги приділяти соціальному захисту населення, природоохоронним заходам. Виробництво має стати більш наукоємним, на основі наукових досягнень повинна бути істотно підвищена продуктивність праці.

Якщо раніше престижним вважалося мати так звані «чотири старі речі» (велосипед, годинник, вентилятор, радіоприймач), то тепер з’явилися так звані «чотири нові речі» (стереомагнітола, двокамерний холодильник, кольоровий телевізор, пральна машина). Останнім часом до них додалися легкові машини.

Згідно з прогнозами навіть в умовах кризи Китай зможе реалізувати 10,7 мільйона авто. Досі місцевий ринок не насичений і багато жителів Піднебесної мріють придбати транспортний засіб. До початку реформ у Китаї налічувалося 3 мільйони автомашин, а тепер їх стало 150 мільйонів, до того ж 113 мільйонів — в особистому користуванні. Важливо відзначити, що з 1990 по 2008 рік у КНР прокладено 60,3 тисячі кілометрів сучасних швидкісних автострад. За довжиною швидкісних доріг країна вже вийшла на друге місце у світі, поступаючись тільки США, де кілометраж подібних трас наближається до 100 тисяч. До 2020 року Китай намітив узяти новий рубіж: 100 тисяч кілометрів.

Треба сказати, що у світі стабільно зростає попит на китайські автомобілі. Країна у випуску машин поступається тільки США та Японії, а за обсягом їхніх продажів — тільки Сполученим Штатам. Якщо в 2007 році Китай продав 8,4 мільйона авто, то в 2008-му — вже 10 мільйонів. Передбачається, що попит у 2009 і 2010 рр. становитиме 11,8 і 13,8 мільйона відповідно. Китайські автомобілі як і раніше приваблюють іноземних покупців оптимальним поєднанням «ціна-якість», що особливо актуально в нинішніх кризових умовах на тлі дорогих американських, японських і європейських моделей.

Крім того, у продажу автомобілів Китай може покладатися на внутрішній попит, що зростає випереджальними темпами, тож йому не доведеться побоюватися мита, квот та інших бар’єрів у країнах-споживачах. Як свідчать статистичні дані, в першому кварталі цього року продаж автомашин у США знизився на 38%, у Японії — на 30%, впало в депресію також і європейське автомобілебудування. А в Китаї геть інша ситуація: у січні—березні 2009 року обсяг продажів автомобілів наблизився до 2,68 мільйона одиниць, збільшившись на 3,88%. Зокрема в березні обсяг реалізації автомобілів на китайському ринку досяг рекордного рівня — 1,11 мільйона одиниць. За цим показником Китай вже обійшов США і лідирує у світі.

Експерти зазначають, що зростання китайського автомобільного ринку стимулюється постійним збільшенням доходів населення, висунутою Комуністичною партією і урядом КНР програмою із сприяння розвитку автомобілебудівної промисловості та динамічним розширенням автодорожнього будівництва в країні. Така само тенденція стабільного збільшення автомобільного ринку збережеться й у майбутньому.

Компартія Китаю й уряд КНР зробили те, що ми намічали ще із середини 50-х років — переведення значного економічного потенціалу на задоволення потреб населення в товарах народного споживання, у житло. Це дало могутній поштовх розвитку промисловості й торгівлі, створило можливість сполучення плану з ринком.

Ми цю можливість упустили не без допомоги США, які змусили СРСР посилено розвивати військово-промисловий комплекс. У 90-х роках Україна упустила цей шанс удруге, позбавивши власні підприємства за вказівками міжнародних фінансових організацій наявного зовнішнього і внутрішнього ринку і не вживши заходів до впровадження на нові ринки.

Цілком зрозуміло, що успіхи на китайців не з неба впали. Це результат самовідданої праці великого народу, що ось уже 60 років під керівництвом Комуністичної партії впевнено і цілеспрямовано будує нове соціалістичне суспільство. Характерним проявом прагматизму китайського народу є відомий вислів Ден Сяопіна: «Неважливо, якого кольору кішка, аби вона ловила мишей».

Китайське партійне і державне керівництво, населення країни оцінюють досягнутий рівень лише як початковий етап соціалізму, орієнтуються на поступовий еволюційний тривалий процес розвитку, забезпечення добробуту для усіх. Там немає закликів до прискорення, немає обіцянок швидкого створення райських умов на землі.

Реформи в Китаї системно проводять держава і правляча Комуністична партія, яка згідно зі своїм статутом є «авангардом робітничого класу, китайського народу і китайської нації, керівним ядром справи соціалізму з китайською специфікою».

Конституція КНР говорить: «Під керівництвом Компартії Китаю китайський народ усіх національностей у своїх діях керується марксизмом-ленінізмом, ідеями Мао Цзедуна і теорією Ден Сяопіна, відстоює демократичну диктатуру народу, соціалістичний шлях, реформи і відкритість, безупинно удосконалює всю соціалістичну систему, розвиває соціалістичну ринкову економіку, соціалістичну демократію, оздоровлює соціалістичну законність, спирається на власні сили, бореться завзято і самовіддано, незмінно проводить модернізацію промисловості, сільського господарства, оборони, науки і техніки, перетворюючи Китай на могутню процвітаючу демократичну державу».

КПК належить важлива роль у світовому комуністичному русі. В партії нині 76 мільйонів чоловік, і якби вона була країною, то за своєю чисельністю виявилася б більшою від населення Великої Британії і Франції та інших провідних країн. Партія в умовах нового курсу зберегла за собою усі важелі влади — контроль за кадровими призначеннями, контроль за засобами масової інформації, контроль за виробничою сферою. Виходить так, що спочатку демократія розвивається в Комуністичній партії, а потім поширюється і в решті суспільства.

У Китаї комуністам удалося забезпечити поєднання державного керівництва і самостійності суб’єктів господарювання, планомірної соціальної орієнтації і ринку. Проявом такого поєднання можна вважати, наприклад, функціонування первинних організацій КПК у всіх господарських структурах, у тому числі в акціонерних товариствах, комерційних банках, спільних підприємствах, ресторанах тощо, які працюють під керівництвом міськкомів та інших партійних комітетів, що здійснюють контроль за реалізацією цієї політики.

При цьому кожен партійний секретар будь-якого рівня регулярно звітує про становище малоімущих на своїй території. На підставі цих доповідей робляться висновки, приймаються рішення, що коректують ситуацію.

Як відомо, у Китаї багатопартійна система. Там 8 демократичних партій — Революційний комітет Гоміньдана Китаю, Демократична ліга Китаю, Асоціація демократичного національного будівництва Китаю, Китайська асоціація сприяння розвитку демократії, Робітничо-селянська демократична партія, Китайська партія прагнення до справедливості, Товариство Третього вересня, Ліга демократичного самоврядування Тайваню. Ці партії мають право законодавчої та інших політичних ініціатив.

У КНР функціонує близько двох тисяч громадських організацій і товариств. Серед них — Всекитайська федерація профспілок, що налічує понад 100 мільйонів чоловік, Усекитайська федерація жінок, Комуністичний союз молоді Китаю (кількість комсомольців становить 78,588 мільйона юнаків і дівчат), Всекитайська асоціація промисловців і торговців, Всекитайська асоціація працівників культури і мистецтва та багато інших.

Конституційні вимоги до цих партій і організацій полягають у тому, щоб їхня діяльність не завдавала шкоди інтересам держави, суспільства і колективу, законним правам і свободам громадян. При цьому правляча Комуністична партія, коли виникає потреба прийняти яке-небудь важливе рішення, що стосується державних і національних інтересів, обов’язково консультується з представниками різних політичних демократичних партій, національностей, громадських кіл, щоб досягти єдиного розуміння, на основі якого виробляється рішення. Можна сказати, що Компартія Китаю живе одним диханням з народними масами, розділяє з ними загальну долю і відповідальність.

У цьому плані скликаються сесії Всекитайського комітету Народної політичної консультативної ради Китаю, який є системою багатопартійного співробітництва і політичних консультацій під керівництвом Компартії Китаю. Активно вдосконалюючи взаємодію з найрізноманітнішими прошарками суспільства, з огляду на їхні різноманітні інтереси і побажання, КПК спрямовує зусилля всього народу на стабільний і стійкий розвиток національної економіки, забезпечення гармонії в суспільстві й у світі. Тож Народна політична консультативна рада — це ще один фундаментальний інститут політичного ладу КНР.