Я — не дипломат

Але обов’язки Посла Доброї волі й Справедливості намагаюся виконувати скрізь і щодня

Нещодавно в залі урочистих подій Кабінету Міністрів України відбулося вручення нагород Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське Народне Посольство».

Серед дев’яти високих нагород цієї шанованої у світі й однієї з найбільш авторитетних в Україні неурядових організацій найвищу нагороду — «Почесне звання «Народний Посол України» з врученням ордена «Народний Посол України» — за значний внесок у зміцнення і розвиток взаєморозуміння та за багаторічне сприяння інтересам України у сфері міжнародного спілкування, мені вручив Леонід Кравчук — перший Президент незалежної України, почесний голова Фонду.

Скажу відверто: я дещо стримано відношусь до нагород, позаяк впродовж кількох останніх років високими званнями і орденами в Україні нерідко нагороджують людей абсолютно не гідних такого відзначення.

Проте в даному разі я не відчував жодних незручностей, сумнівів, а тим більше — докорів сумління. Атмосфера зали, де серед присутніх було багато моїх колег, знайомих, друзів, близьких мені людей, а особливо те, що цю високу нагороду я отримав у компанії із всесвітньо відомим українським дипломатом Анатолієм Зленком, наповнила серце спокійною радістю.

Я відчув, що беру участь у дійстві, головним змістом якого є утвердження справедливості, а метою — піднесення ролі народної дипломатії на вищу сходинку суспільної свідомості.

Нас, нагороджених цим особливим орденом, ще небагато. Тобто поки що серед нагороджених небагато тих, хто своєю щоденною діяльністю (а головне — прикладом особистого життя) сприяє зміцненню позитивного іміджу України не лише на міжнародній арені, а й у рідній Батьківщині.

Дякуючи керівництву Фонду за цю високу нагороду, я зазначив:

«Важливим аспектом моєї діяльності завжди було налагодження міжлюдських дружніх стосунків. Саме тому, з перших років незалежності України, моя компанія Global Ukrane почала впроваджувати Інтернет, створюючи відкриту мережу можливостей для спілкування громадян, як однієї з важливих підойм будівництва громадянського суспільства».

Для мене ця подія є неординарною ще й тому, що цілком випадково співпала із приїздом в Україну з Туркменістану мого давнього приятеля Ата Атабаєва та його чарівної дружини Нязік Бяшимовни з донькою, які своєю присутністю розділили мою радість.

Особливо приємно було брати участь у церемонії нагородження моєму молодшому сину Роману, який є безпосередньо причетним до розвитку сфери телекомунікацій, як сучасного засобу зміцнення народної дипломатії.