Триває боротьба навколо спорудження пам’ятника славному гетьману України Іванові Мазепі в м. Полтаві. З легкістю з’являються в Українській державі пам’ятники лютій вовчиці, яка доконала Україну, за висловом Кобзаря. Ініціюють їх спорудження російські імперіалісти і расисти та й свої хохли-яничари та всілякі христопродавці. От поставити пам’ятник великому будівничому України, значення якого для України український народ раз і назавжди визначив у своїй народній мудрості «Від Богдана до Івана не було в Україні гетьмана», дуже й дуже непросто. Чи це за намовлянням «старшого брата», чи це з власної недоумкуватості, чи з яничарства, але вже свої землячки стараються.
Спочатку два роки Полтавська міська рада не приймала рішення про спорудження пам’ятника, а як усім миром вдалося переконати і міського голову, і більшість депутатів міської ради, і рішення було прийнято, тоді вже обласна рада на чолі з регіоналом О. Удовіченком голосами регіоналів, комуністів і частини бютівців відправила виділені державою кошти назад до бюджету. Далі на антиукраїнський сцені знову з’явився міський голова Полтави А. Матковський, і міська рада призупиняє своє рішення до 10 липня, поки не закінчаться їхні радісні святкування і народні гуляння всеукраїнської катастрофи! Організатори спорудження пам’ятника йдуть назустріч міському голові й не розпочинають будівельних робіт по фундаменту для пам’ятника.
Та ось наближається 10 липня, і головний архітектор міста збирає при управлінні архітектури дорадчий орган, так звану художню раду, і та більшістю голосів відхиляє проект пам’ятника переможців конкурсу скульптури М. Білика та архітектора В. Шевченка. Це в той час, коли пам’ятник уже майже вилитий у бронзі. Тепер стає зрозумілим, чому не приїхали члени полтавської містобудівної та художньої ради на обговорення виготовленої у глині скульптури. Бо який би вони мали вигляд із своїми судженнями перед такими відомими постатями, як академік Академії мистецтв України, скульптор Кущ А. В., перед народними художниками Олійником М. Г., Линовкою Віктором, Радіоновим О. О., професором Академії мистецтв та архітектури, завідувачем кафедри мистецтв та архітектури Академії мистецтв Валерієм Швецовим, іншими високими фахівцями, котрі як один дали абсолютно позитивну оцінку скульптурі Білика і рекомендували її до виливання в бронзі.
Цитую протокол засідання художньої ради Національної спілки художників України від 15 травня 2009 року:
«Художня рада вирішила:
1. Схвалити модель фігури гетьмана Мазепи для подальшого переводу в матеріал бронза.
2. Враховуючи вдале художнє та пластичне вирішення образу гетьмана Мазепи і високий рівень виконання, затвердити гонорар за модель в розмірі споруди в сумі 400000,0 грн. (без ПДВ)».
От саме на цю раду й не приїхали члени полтавської художньої ради, на яку їх запрошувала полтавська «Просвіта» та її голова народний депутат М. Кульчинський. Зрештою, скульптор М. Білик ні на йоту не відійшов від макета, який переміг на конкурсі, і тоді, під час обговорення, журі погодилося саме з таким вирішенням втілення образу І. Мазепи. З незрозумілих причин сьогодні деякі члени журі відмовляються від своєї думки.
Тепер про стурбованість міського голови. Офіційно повідомляю. Замовником пам’ятника є Полтавське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. «Просвіта» уклала чотири угоди з виробниками пам’ятника:
1. З київським комбінатом «Художник», директор Валерій Шевелюк, на відливання пам’ятника в бронзу. Вартість робіт — 774 тис. грн.
2. Угоду з творчою групою: скульптори М. Білик, Н. Білик, архітектор В. Шевченко. Вартість робіт — 400 тис. грн.
3. Угоду на виготовлення постаменту з гірничо-видобувним та каменеобробним комбінатом ЗАТ «Біличі», голова правління А. Повзик. Вартість робіт — 650 тис. грн.
4. Угоду з Управлінням капітального будівництва Полтавської ОДА на опоряджувальні роботи. Вартість робіт — 300 тис. грн.
Джерела фінансування — народні кошти, які накопичуються на рахунку «Просвіти». На сьогодні оплачено роботи для виготовлення постаменту. Залишилось оплатити вилив у бронзі 374 тис. грн. та творчій групі 160 тис. грн., також усі опоряджувальні роботи. Всі розрахунки по вартості робіт відповідно до державних розцінок.
Соромно і сумно мені читати у «Полтавському віснику» таку собі статейку в дусі комуністично-комсомольських часів, коли з допомогою дрібних людців шельмувалися найкращі досягнення української культури в театрі, музиці, слові, живопису, скульптурі. Схоже, саме в Полтаві повертаємося до тих часів. Прикро, боляче і гидко. Не заслуговують полтавці на таке ставлення до себе. Мають полтавці чим пишатися, і не тільки славетними попередниками, а й сьогоднішніми громадянами, які масово жертвували на пам’ятник великому Гетьману.
Всі ці атаки на пам’ятник, вся ця псевдостурбованість міської ради не варті виїденого яйця. Словесне прикриття для впертого заперечення самої ідеї пам’ятника у Полтаві. Звідки це небажання, хай полтавці судять самі. Та пам’ятник таки буде саме таким, макет якого затвердило полтавське журі.
Автор пам’ятника двічі приїжджав у Полтаву. Привезти метровий макет у глині з технічних причин просто неможливо. Представляли фотографії. В Києві метровий макет приймався Художньою радою НСХУ. Всі зауваження скульптором були враховані, і ці зауваження давалися людьми, які знаються на скульптурі і шануються мистецьким середовищем в усій Україні. Їхні імена наведені вище. А головне, що це не була огульна критика, що має на меті не допустити встановлення пам’ятника у місті, а розумні доброзичливі поради, які тільки посилювали суть ідейного, художнього, естетичного вирішення втілення в скульптурі постаті Івана Мазепи.
Так, цим пам’ятником утверджується не тільки сам гетьман, як сильна і державна людина, а й ідея української державності, заради якої він жив і творив. І не біда, що програв російсько-українську війну. Його ідея наснажувала 300 років нові й нові покоління на боротьбу за свободу Вітчизни. І вони перемогли. Може, декому це й не подобається, але ось такий образ спонукав полтавське журі рекомендувати саме цю роботу для втілення у життя в нашій славній полковницькій Полтаві. Бо тут, у полковій канцелярії на Івановій горі вручали гетьману булаву, бо в Коломаку його обрали на гетьмана, бо від фундаменту до бань власним коштом збудував Хресто-Воздвиженський монастир.
Вочевидь, у судженнях про «черговий ідеологічний штамп» архітектора, навіть не скульптора, радника міського голови В. Трегубова простежується суб’єктивна оцінка та містечковий егоїзм. До речі, коли М. Білик представив свою роботу на сесії міської ради, В. Трегубов не зробив жодного зауваження не тільки на сесії міської ради, а навіть у розмові з автором М. Біликом. Складається враження, що хоч би хто зробив пам’ятник, якщо це не Трегубов, він все одно буде не такий. Сумно і боляче.
Що ж до спроб міської ради знову почати дискусію про місце встановлення пам’ятника, про необхідність збереження шести акацій, то про це соромно й писати. Панове міське начальство! Треба ж мати хоч краплину гідності й самоповаги. «Просвіта» виготовила повномасштабний макет пам’ятника з фанери. Найняла кран для перестановки його з місця на місце, щоб у натурі було видно найкраще місце. Це академічний прийом. Його рідко застосовують, та ми на це пішли, аби досягнути компромісу. Бо ж міська влада пропонувала поставити монумент біля церковного туалету. До речі, місце, запропоноване архітектором В. Шевченком на завершенні вулиці Жовтневої по осі вулиці, не потребувало ніякого спилювання дерев. І воно було з усіх поглядів найкраще. Та компромісу досягли, коли фанерний макет встановили зліва від осі вулиці Жовтневої. Головний архітектор міста й області погодилися, члени містобудівної та художньої рад також. Усі погодилися і з тим, що доведеться спиляти шість акацій. Нині ж міські чиновники горою стоять, щоб не допустити спилювання дерев, хоч на полі Полтавської битви, готуючись до своїх ігрищ на козацьких кістках, спиляли понад 200 дерев. Окрім того, опоряджувальні роботи за проектом Управління капітального будівництва ОДА передбачають навколо пам’ятника набагато більше зелених насаджень. Знову ж лукаве чиновництво знайшло причину не допустити встановлення пам’ятника, та ще й подавати себе людям як захисників зелених насаджень красуні Полтави. «О, народе суєтний...», як писав Кобзар.
Хочеться, щоб міська рада і її голова справді були стурбовані встановленням пам’ятника і хоч крапельку чимось допомогли, а не вставляли палиці в колеса. Бо як ви, панове міське начальство, будете дивитися в очі полтавцям, котрі живуть на копійки, а таки несуть пожертви на пам’ятник. Від вас же одні перепони. Чи ви всі вже давно людям в очі не дивитесь?
Сьогодні, 14 липня, мені стало відомо, що депутати міської ради не допускають до земельних робіт робітників, не дають поставити паркан навколо місця будівельних робіт, виривають з рук будівельників лопати, штовхають їх, тобто діють як затяті хулігани-українофоби, які у своїй ненависті до українців доходять до расизму, як і А. Матковський.
Що ж, сподіваюся, нащадки вільних козаків дадуть гідну відповідь українофобам та російським расистам. Думаю, що й етнічним росіянам зовсім не до вподоби, що ними прикривається україноненависницьке чиновництво міської ради. І вони також дадуть свою оцінку міському чиновництву. І горітиме в них під ногами з усіма їхніми награбованими статками наша українська земля. В цьому не сумніваюся.
Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ, народний депутат України.
P. S. Сьогодні мені стало відомо, що на позачерговій сесії міської ради депутати 27 голосами із 45 скасували своє попереднє рішення про встановлення пам’ятника Мазепі в Полтаві. Що ж, лукавству немає меж. Та пам’ятник все одно стоятиме, той, який уже виготовлений.