Продовжуємо розповідати про земельний досвід європейських країн. Серед постсоціалістичних країн сільське господарство Польщі відрізняється переважанням приватників та слабким розвитком колективних засад землеволодіння. В 1992 році, на початковому етапі реформи, 76,5 відсотка сільгоспугідь належали приватним фермерам, 17 відсотків — державним фермам, 3,5 відсотка — кооперативам. На приватний сектор припадало 94 відсотка чисельності зайнятих у сільському господарстві працівників, близько 85 відсотків виробничих фондів, до 90 відсотків валового виробництва сільгосппродукції.
Головна частина сільськогосподарських угідь країни сьогодні розподілена між понад 3 млн. приватних фермерських господарств, площа яких у середньому не перевищує 7 гектарів (від 2,5 га в південних передгірних регіонах до 16,9 га в північних і західних рівнинних регіонах).
У державному аграрному секторі Польщі підлягало приватизації 4,5 млн. га землі. Трансформація майнових відносин у державних сільгосппідприємствах розпочалася у 1990-му відповідно до Закону «Про приватизацію підприємств з економічних мотивів». Документ передбачав ліквідацію сільгосппідприємств як суб’єктів з наступним продажем. Важливу роль у регулюванні перетворень у сільському господарстві відіграли Закон «Про управління аграрним майном Державного казначейства» 1991 року, а також створення 1 січня 1992-го Агентства аграрного майна — органу, якому Державне казначейство надало право власності та інші законні права стосовно державного майна в сільському господарстві. Агентство виконувало завдання на засадах самофінансування, а головним джерелом забезпечення його діяльності стали доходи від продажу, оренди, найму та використання переданого агентству майна.
Реструктуризація і приватизація майна здійснювалася двома способами. Перший полягав у формуванні з нерухомості, що була у власності держгоспів, організованих суб’єктів господарювання — казенних підприємств, здатних до самостійного функціонування в умовах ринкової економіки. Другий — в укрупненні наявних приватних господарств або утворенні приватних господарств на базі держгоспів. Крім того, можливою стала безоплатна передача агентству низькоякісних і нерентабельних для сільгоспвиробництва земель, що належали держгоспам Державного лісового фонду. За п’ять років діяльності агентства з майже 1670 ліквідованих держгоспів йому було передано 3 мільйони 750 тисяч гектарів, 570 тисяч — з Державного земельного фонду, а також 186 тис. га земель інших користувачів. Таким чином, загальна площа земельних ресурсів, переданих агентству, становила понад 4,5 мільйона гектарів, з яких 3,8 млн. га — сільськогосподарські землі, 328 тисяч — землі водного фонду (озера, ставки) та 146 тис. га — лісів. Вартість земель, переданих агентству колишніми держгоспами, становила близько двох мільярдів доларів (у 1996 році вартість проданих агентству земель була в середньому 530 доларів за гектар). Сукупна вартість земель разом з основними та обіговими фондами сягала 4,46 млрд. доларів. Разом з майном агентство прийняло й борги держгоспів.
Для земель колишніх держгоспів шукали нових власників та умовно безоплатно передавали їм ділянки. До кінця 1996 року в такий спосіб було розподілено 526 тисяч гектарів (12 відсотків земель, переданих держгоспами). Решту земель агентства — тобто більш як 3,8 мільйона гектарів — було віддано орендарям, адміністраціям, а також місцевим органам влади в довічне користування.
А станом на початок 1997 року було продано лише 432 тисячі гектарів земель колишніх держгоспів. Невеликий попит на таку землю зумовлювався, передусім, дефіцитом капіталу, низькою оплатою сільськогосподарської праці, а також високою концентрацією земель у міцних приватних господарствах. Закордонні інвестори придбали лише 150 га землі (0,03%). Значно більше (14 тис. га) купили торгові товариства з незначною часткою закордонного капіталу. Іншим суб’єктам безоплатно передано 85 тисяч гектарів землі, зокрема, 39 тисяч га лісів — Державному лісовому фонду, 28 тис. га — релігійним організаціям і 7 тисяч га — гмінам (це первинна адміністративна одиниця, аналог нашої сільради).
Значно ефективнішим способом використання державних земель виявилася оренда. Ще до кінця 1996 року була укладена 171 тисяча угод про оренду 3 мільйонів 433 тисяч гектарів землі (76,2 відсотка прийнятих площ), з яких 3 мільйона 139 тисяч — землі колишніх держгоспів. У структурі орендованих площ домінують ділянки до гектара (48 відсотків угод), а також від 1 до 10 га (40 відсотків угод). Проте частка останніх становить лише 7,3% орендованих площ.
Угоди на оренду земельних ділянок укладалися переважно із сімейними хазяйствами. А господарства з площею землі менше 100 га орендували лише п’яту частину землі колишніх держгоспів. Середній термін оренди — близько 12 років. Орендарі ділянок площею понад 100 га зобов’язані до кінця терміну викупу майна вносити за використання землі орендну плату — за кожен гектар еквівалент вартості 1,6 ц пшениці.
Приватизація державних земель і майна в Польщі суттєво не вплинула на зміни в аграрному секторі економіки. В умовах продажу, та особливо оренди, державних земель площею до 100 га майже 215 тисяч індивідуальних землевласників збільшили господарства у середньому до 4 гектарів, решта проданих чи орендованих земель (площею понад 100 га) стала базою для організації 5700 господарств фізичних і юридичних осіб.
Нині аграрна політика Польщі спрямована на підтримку великих землекористувачів і високоефективних товарних фермерських хазяйств — їх у країні близько чверті від усіх господарств, і вони виробляють майже половину сільськогосподарської продукції.
Значна увага надається створенню умов для розвитку ринкових відносин. Ще у 1990 році прийнято Закон «Про зміну Закону про земельне господарство та вилучення сільськогосподарської нерухомості», відповідно до якого земля перетворюється на товар, що підлягає вільній купівлі-продажу. За дотримання певних умов, суб’єктами трансакцій із землею можуть бути іноземці. Але при цьому державне регулювання ринку агрогектарів усуває спекуляцію ними та інші зловживання в земельних відносинах.
З матеріалами Центру Разумкова знайомилася Галина КВІТКА.