2 вересня цього року виповнюється 100 років від дня народження видатного українця — академіка Академії правових наук України, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора юридичних наук, професора, генерал-лейтенанта внутрішньої служби Петра Петровича Михайленка (на знімку).
Ця непересічна людина все своє довге, майже 95-річне, насичене подіями і великою духовною працею життя присвятила служінню Україні.
Воїн, згодом генерал, солдат Великої Вітчизняної, який не раз ризикував своїм життям за нашу свободу, мав тяжке поранення...
І видатний вчений, автор понад 400 наукових робіт, який взяв участь у підготовці близько 120 докторів і кандидатів юридичних наук.
До речі, саме він від імені Української РСР підписував Конвенцію ООН з прав людини.
І саме він зазнавав гонінь і тиску за свою принциповість, громадянську позицію, переконання. Його, людину, яка до кінця життя знала напам’ять пушкінську поему «Руслан і Людмила», звинувачували в українському буржуазному націоналізмі, за що позбавляли всіх учених ступенів і звань...
Але він вистояв. Захистив своє добре ім’я, яке стало відомим не лише в Україні, а й далеко за її межами. Ще за життя він був обраний почесним членом багатьох міжнародних наукових організацій, йому були присвоєні міжнародні титули «Людина року» (США) і «Людина тисячоліття» (Англія). Його ім’я і Батьківщина (Україна) викарбувані в анфіладі Всесвітнього біографічного центру в Кембриджі.
Мені пощастило бути особисто знайомим з Петром Петровичем. Я брав участь у підготовці до друку останніх його монографій, слухав його блискучі виступи у студентських аудиторіях...
Неймовірно важко передати ті відчуття, коли спілкуєшся із людиною, яка мала дружні стосунки з багатьма своїми видатними сучасниками, такими, як, скажімо, Чарлі Чаплін і Володимир Висоцький...
Коли старовинними київськими вулицями йшов стрункий сивобородий генерал з очима мудреця, весь у золотому сяйві орденів і медалей, здавалося, все навкруги завмирало, навіть автомобілі, які завжди кудись поспішають, зупинялися!
Сторічному ювілею легендарного академіка-генерала будуть присвячені урочисті заходи. Зокрема, вийде у світ книга спогадів про Петра Петровича Михайленка.
До видання увійде і цей вірш, який я присвятив світлій пам’яті унікальної людини.
Высота
Его сдавали не раз и не два
От зависти твердолобой.
Но не клонилась к земле голова
И сердце не полнилось злобой.
Кричал, когда все трусливо
молчали,
Молчал, протестуя против
лживых слов.
Но зато ему руку пожимал
сам Чаплин,
А стихи читал сам Жеглов.
Солдат. Академик. Мудрец.
Судеб людских строитель.
Единственный, неповторимый
муж и отец.
И женских признаний хранитель.
Присуще горам высокими быть.
Присуще птицам высоко парить,
В полёте коротая свой век...
А что присуще тебе,
Человек?
Тебе присуще высоким жить.
Юрій Гундарєв, заслужений журналіст України
