Хто і як організовує роботу приймальних комісій

Ми з випускницею Надійкою вирішили здати документи до навчальних закладів Львова, Києва та Харкова. Що з того вийшло — читайте далі.

До львівського вузу компанія однокласників вирушила після отримання сертифікату. Молоді люди розраховували за кілька годин пройти всю процедуру здачі документів. Але, завітавши до приймальної комісії близько одинадцятої, зрозуміли, що помилились. У списку, котрий тут-таки писали вступники, Надія була 192-ою. О четвертій здати папери вдалось лише першій сотні.

Наступного ранку вчорашній список з’явився біля комісії пізніше, ніж написаний «новачками». Ніхто не хотів поступитись місцем, тому виникло протистояння, яке переросло в бійку між батьками.

Невідомо, чим би закінчився скандал, якби раптом не дала збою комп’ютерна система. Спочатку всім запропонували трошки погуляти, потім... дві—три години. Абітурієнти-невдахи почали розходитись. У коридорі залишились переважно іногородні.

І раптом... комп’ютер запрацював! Кілька щасливчиків, у тому числі й Надійка, здали документи.

Наступним був один із київських університетів. Однокласники прибули до столиці рано-вранці. Але ще на підході до корпусу зрозуміли: пізнувато. Надія була 176-ою.

Чоловік, який складав списки, сказав, що вчора його син був п’ятдесят четвертим, але так і не здав документи. Хтось кинув, що приходить сюди втретє, бо три дні завіряв медичну довідку в університетському медпункті, потім чекав бланк заяви.

Для чого завіряти довідку, уже підписану й завірену печатками багатьох лікарів? І чому, приміром, відсутність окремої картки зі щеплень чи інші формальності одразу перекривають абітурієнтові дорогу до вузу?

Дивувало і те, що бланки заяв видавались лише до першої години. І борони Боже зробити якісь помилки, бо знов опинишся в довгій черзі.

Наостанок дізналися, що здати документи можна лише на дві спеціальності. Це, мовляв, робилося заради вступників, бо економився їхній час. Але ж закон дозволяє обирати необмежену кількість спеціальностей...

О восьмій почалась перекличка. Якщо хтось не відгукувався, його прізвище викреслювали. Так за кілька хвилин з’явився інший список. А тут почали з’їжджатись учорашні черговики...

Як і в попередні дні, до четвертої години «добігти до фінішу» не вдалось.

По дорозі до Харківського університету Надійку запевняли, що там жодних проблем не буде. Але вже о сьомій біля навчального корпусу вона переконалася, що протягом дня із завданням не справитись. Так і вийшло: втішним результатом стала лише вечірня перекличка...

Сподіватись на приємні випадковості долі вже ніхто не збирався, тому й вирішили чергувати зі списком у руках. Надійка на пост заступила о шостій. А через п’ять годин життя знову заграло яскравими барвами. Документи здано!

Тисячі абітурієнтів цьогорічної вступної кампанії здобули, певне, схожий досвід з невеликими варіаціями. Комусь удалось пройти процедуру за кілька годин. Другий лише записався, а потім чекав виклику на лавочці в парку. Третьому взагалі не довелося стояти в черзі. Але це швидше приємні винятки із правил.

Склалося враження, що інколи перешкоди створювалися штучно, і там, де не хотіли прощатись зі старою корумпованою системою вступу...

Хмельницький.

Від ведучого. Я побував на біологічному факультеті Київського нацуніверситету ім. Т. Шевченка. Протягом години спостерігав за роботою приймальної комісії. Ні метушні, ні галасу, ні бійок... То чого бракує керівникам комісій, про які розповіла колега? Таланту організатора, відповідальності чи контролю з боку міністерства? Може, чиновники підкажуть, як позбутися безладу під час вступної кампанії?