175 років юності*

Бажаючих учитися в славетному Київському національному університеті імені Тараса Шевченка ніколи не бракувало. На будь-якому факультеті на одне місце претендують кілька абітурієнтів. Вони завжди були такими собі лакмусовими папірцями, за якими легко визначити престижність навчального закладу загалом і факультету, зокрема.

Біологічний — один із кращих в КНУ, про що свідчить, між іншим, черга біля приймальної комісії. Достойне місце під сонцем він давно посів завдяки ученим мужам, які забезпечили високий ККД (коефіцієнт корисної дії), вносячи вагомий вклад в загальноуніверситетську і державну скарбницю. Тут стало доброю традицією для науковця продовжувати себе в учнях. А започаткували її відомі вчені Микола Гершензон, Олександр Палладін, Рудольф Траутфеттер, Олександр Фомін, Микола Холодний та багато інших видатних генетиків, біофізиків, ботаніків, зоологів, біохіміків...

Хтозна, може, найближчим часом хтось із нинішніх абітурієнтів гідно продовжить справу попередників і прославить українську біологічну школу. А поки що вони роблять перший крок в науку —вступають до університету.

Емоції переважно залишені в аудиторіях під час тестування. Тепер головне — дочекатися черги і здати документи до приймальної комісії.

Синьоока Оленка зізналась: «Хочу вчитися саме на цьому факультеті й саме в КНУ, тому по інших ВНЗ і містах не бігала й не їздила. Тут потужна база, а отже, усе інше залежатиме від мене.

Олег, навпаки, скористався правом вибору на всі 100, тому претендує на кілька спеціальностей. «Де приймуть, там і навчатимусь. Але якщо поталанить залишитись тут, на біологічному — буду радий. Хоча...»

Хлопець кивком голови показав на папір, що висів на дверях.

Це був наказ декана факультету про відрахування студентів-заочників «за порушення умов контракту». Тобто за несвоєчасну сплату за навчання. Одним розчерком пера позбавлено вищої освіти 44 юнаків і дівчат, неспроможних розрахуватися за освітянські послуги. То хіба не атавізм конституційна стаття про безплатність освіти? Не знущання над відрахованими першокурсниками і шестикурсниками?

Ясна річ, мої докори не стосуються декана та її колег. Та фактично з цього розпочалася бесіда з Людмилою Остапченко, професором, доктором наук, яка керує факультетом сім років (на знімку — з колегами).

— Мені найбільше болить те, що не всі здібні діти мають змогу довчитися, а кращі випускники змушені виїжджати за кордон, де їхній інтелект гідно оплачується, — зазначає Людмила Іванівна. — Водночас тішить неспростовний факт: факультет, університет дають міцні знання, відмінну освіту. Наші спеціалісти працюють в інститутах НАН України, Академії медичних наук і Академії аграрних наук, в системі міністерств охорони здоров’я, сільського господарства, освіти і науки.

Тривогу дітей можна зрозуміти: цього року вони платитимуть за навчання 10 тисяч гривень (заочники — 8 тисяч). Ще торік сума була вдвічі менша. Утім, це обгрунтована плата. Річ у тому, що біологічний факультет — експериментальний. Тут ведеться величезна дослідницька робота, яка потребує реактивів, посуду, обладнання тощо. Студенти щодня працюють в лабораторіях (на знімку), їздять на практику, чого ще два роки тому не було.

За нинішнього ректора придбали за два мільйона гривень давно омріяну аналітичну лабораторію, що дає змогу вивчати різні біологічні об’єкти на сучасному рівні. На черзі — реконструкція і ремонт факультетського кафе. При мені саме декан говорила з Леонідом Губерським, ректор обіцяв сприяти виділенню 900 тисяч гривень. А чому б і ні? Держава дає кошти лише на зарплату і стипендії. На решту факультет заробляє. Зокрема, науковою діяльністю (50 відсотків доходів). Університет зацікавлений у тому, щоб фундаментальні розробки біологів впроваджувалися. Їх охоче беруть екологи, агропромівці, медики.

А, скажімо, НДІ фізіології імені академіка Богача, підпорядкований факультету, поряд із фундаментальними дослідженнями здійснює розробки прикладного характеру та проводить спільні науково-дослідні роботи з ученими багатьох інститутів України, Польщі, Австрії, Швейцарії, США. Багато років триває співробітництво із Болгарією, В’єтнамом, Угорщиною...

Витрати передбачаються і надалі, бо факультет розширюється. За вимогами Болонської декларації, навантаження на викладача має суттєво зменшитися (з 1000 годин до 450), отже, треба набирати нові кадри. Але ці плани додають наснаги.

— Працюється нам нині легко, бо атмосфера загалом в університеті оздоровилась, — кажуть викладачі. — Прозоро заробляємо, прозоро розподіляємо. Головне — людей цінують, на пенсію дієздатних не випихають...

Університетський зоологічний музей є найдавнішим музеєм столиці. Його колекції вперше експонувалися у 1836 році й уже тоді мали вагоме наукове і просвітницьке значення. У 1941 році музейні зібрання сягали двох мільйонів особин. У післявоєнний період зусиллями професорів формуються нові колекції.

Колекції Зоологічного музею, які загалом налічують близько 700 000 одиниць, містять 189 видів тварин із «Червоної книги України» та 108 видів — із «Червоної книги МСОП».

Ботанічний сад імені Фоміна в Києві створено 1834 року у зв’язку з відкриттям Університету св. Володимира. 1992 року він набув статусу об’єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Водночас це — наукова установа, що забезпечує навчальний процес природничих кафедр університету.

Визначну роль у навчальному процесі та науковій роботі відіграють також створений у 1945 році Науково-дослідний інститут фізіології тварин ім. академіка Богача, Ботанічний музей, Канівський природний заповідник.

...Дітвора зупиняється біля меморіальної дошки, вивішеної в коридорі. «А хто це?»

Академік Микола Кучеренко, колишній декан з 20-річним досвідом, керівник кафедри біохімії. Славнозвісний вчений, чудовий керівник, душевна людина. З його ім’ям пов’язаний перехід факультету в 1988 році в новий унікальний корпус на проспекті академіка Глушкова. Цього року Миколі Євдокимовичу виповнилося б лише 70. Не дожив. Але залишив після себе багато доброго, високого. В тому числі вдячних учнів, серед яких декан Людмила Остапченко. Кучеренко працював шість років проректором КНУ, але повернувся до рідного колективу. Бо тут він став заслуженим діячем науки і лауреатом Державної премії, премії імені академіка Палладіна, професором, доктором наук, академіком. Тут минуло його багате на відкриття творче життя.

Микола Євдокимович, за словами колег, тримав той гідний рівень керівництва колективом, який був характерним для його попередників. Він створив велику біохімічну школу в університеті, що прославилася своїми видатними науковими досягненнями. Професор Кучеренко вивів факультет у передові факультети КНУ, у важкий період перебудови вищої освіти відкрив йому достойні перспективи розвитку.

Як би він радів, кажуть, за дівчат-волейболісток, кращих у вищому навчальному закладі, за команду КВК, за чудові умови, створені в гуртожитку для студентів. А надто — за молодих факультетських учених, які ініціювали і проведуть у серпні міжнародну (90 країн!) конференцію з природничих наук...

Він так хотів, щоб учні пішли далі Учителя..